Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Чорноморський регіон настільки важливий для Росії, що там створені кілька фундаментальних документів, які визначають засади її державної політики щодо країн регіону, ставлення до подій умовно «на морі» й «на узбережжі». Глобальні «протоколи» дії російських державних, політичних та військових керівників різного рівня досить докладно розписані у Воєнній та Морській доктринах РФ, а також у концепціях і стратегіях — зовнішньої політики, національної безпеки тощо. Значний за обсягом розділ указу Путіна про основи держполітики у сфері військово-морської діяльності (на період до 2030 року) теж присвячений нашому, на жаль, спільному морському регіону.
Для чого нам це знати? Як хороший солдат має знати зброю противника, а командир — основи його тактики, так керівники й фахівці мають усвідомлювати цілі й методи їхнього втілення, що розробляє наш одвічний ворог.
Зокрема, настільки засадничий документ, як Морська доктрина РФ, чітко визначає чотири цілі в басейнах Чорного й Азовського морів (далі цитата): «встановлення на основі норм міжнародного морського права сприятливого для Російської Федерації міжнародного правового режиму Чорного та Азовського морів, порядку використання водних біологічних ресурсів, розвідування та експлуатації родовищ вуглеводнів, прокладення та експлуатації підводних трубопроводів; міжнародно-правове регулювання режиму і порядку використання Керченської протоки». Тут навіть коментувати особливо нічого.
На думку українських експертів Національного інституту стратегічних досліджень, присутність РФ у Чорному й Азовському морях є частиною загальної морської політики Кремля у Світовому океані. І це зумовлює відповідні дії держави-агресора: регіональні — як рефлексії на світові зрушення та трансконтинентальні — як відповіді на зміни ситуації в нашому регіоні.
Для кращого розуміння можна скористатися висновками визнаного фахівця центру зовнішньополітичних досліджень Миколи Замікули. Він пояснює, чому домінування в Чорноморському регіоні забезпечує Росії статус регіонального лідера — регіон має стратегічне значення, адже він є:
Це лише найбільш явні та загальнозрозумілі «позиції», але й вони показують, що може влаштувати в регіоні неадекватний сусід, коли (якщо) досягне своїх тактичних і стратегічних цілей.
Зупинимося докладніше на цих небезпечних для навколишніх країн цілях Росії. Група експертів профільного інституту на чолі із заввідділом проблем зовнішньої політики Олегом Александровим згрупували їх за такими категоріями:
Найбільш явні для широкого загалу військово-політичні цілі мають призвести до російського контролю над процесами в сусідніх державах та зменшення, натомість, впливу в Чорноморському регіоні Заходу, зокрема США, та місцевих лідерів. Наприклад, членів НАТО Туреччини й Болгарії.
Установлення військово-політичного контролю — улюблена тема не лише серйозного істеблішменту, а й демагогів та популістів різного штибу. Втім, у випадку з Московією є одне «але»: російська риторика про захист кордонів «від розширення НАТО» та протидію іншим «західним загрозам» укупі з наративами про відновлення колишньої «величі Радянського Союзу» — є спільною для всіх російських політичних еліт та експертних кіл, незалежно від ступеня їхньої відносної адекватності.
Наведемо наочний приклад. Згадана Морська доктрина прямо наголошує на необхідності «вдосконалення складу і структури сил (військ) Чорноморського флоту, розвиток їхньої інфраструктури в Криму і на узбережжі Краснодарського краю, а також створення умов, зокрема із залученням можливостей регіонів, для базування й використання складників морського потенціалу, що забезпечують захист суверенітету, суверенних і міжнародних прав РФ на Чорному та Азовському морях». Людською мовою це означає, що «випадково» відірвані від Російської імперії/СРСР прибережні «укріпрайони» відроджуються, незважаючи на «безсилу злобу західних імперіалістів».
Зазначені експертами економічні (зокрема, енергетичні) та логістичні категорії цілей РФ в Чорноморському регіоні — це, передусім, прагнення контролю над природними ресурсами, рибництвом, курортною інфраструктурою, а також торговельними і енергетичними шляхами.
Якщо із «природно-інфраструктурною» складовою все більш-менш зрозуміло (корисні копалини й приморські курорти можна фізично «побачити й помацати»), то значна частина логістики Чорноморського регіону міцно зав’язана із закулісними й почасти дуже небезпечними стосунками між провідними політичними гравцями.
По-перше, нині регіон — місце перетинів економічних шляхів із Європи до Центральної Азії, Китаю, Індії й Південної Азії. А в перспективі Чорномор’я, за прогнозами експертів Національного інституту стратегічних досліджень, неминуче наростить експорт власних енергоресурсів. Про це, на думку головного консультанта Романа Власенка й інших фахівців Центру зовнішньополітичних досліджень, зокрема, говорить розвиток портово-прибережної інфраструктури Криму та міжнародних транспортних коридорів приморських територій.
Українські політологи попереджають, що в разі досягнення цієї мети Росія зможе зберегти монопольне становище постачальника енергоресурсів до країн ЄС, зміцнити політичний вплив на Південний Кавказ і Центральну Азію. Зауважимо, що єдиним конкурентом Росії за вплив у Чорному морі та на Південному Кавказі може бути Туреччина. Ця країна — член НАТО й активний лідер турецько-азербайджанського альянсу. Вона має потужні порти, контролює протоки — Босфор і Дарданелли та використовує й контролює більшу частку природніх ресурсів Чорного моря.
Після розкриття цілей Росії в нашому південному регіоні, можна визначити засоби, які РФ використовує для їх досягнення. Зрозуміло, що в країни, яка не гребує нічим у зовнішній політиці, набір таких засобів може бути досить широким.
Для контролю Чорноморського регіону РФ підключає «традиційні» політику і дипломатію, економічні засоби тиску, а також інформаційно-психологічного, кібернетичного та воєнного штибу. Окрім цього, останнім часом росіяни широко використовують безпринципні засоби, неприйнятні в цивілізованих міжнародних стосунках. Українські воєнно-політичні експерти зазначають, що практика використання проксі-сил, створення й підтримка маріонеткових квазідержавних утворень, підривна діяльність, пропаганда стали для Росії її «новою традицією».
Не варто забувати, що наразі РФ — об’єктивно найбільша військова сила в Чорноморському регіоні. Тому, у випадку потреби, Путін без вагань застосує її для досягнення своїх ненажерливих цілей.
Про зростання військової потужності Московії в регіоні свідчить і кількість укладених МО РФ десятків контрактів із оборонними компаніями на фантастичні для багатьох країн суми. Наприклад, Керченський суднобудівний завод має поставити два універсальні десантні кораблі — подібних до «забанених» для Росії французьких «Містралів».
Росія не може не розуміти, що зростаюча мілітаризація Чорного (й Азовського) моря і прагнення військового домінування в регіоні безповоротно та суттєво підриває європейську безпеку загалом. Багато фахівців небезпідставно називають Чорноморський регіон «одним із майданчиків випробування Кремлем межі поступливості європейських демократій» (Артем Филипенко, завідувач сектору досліджень Південного регіону НІСД). Агресивна політика Москви загостює проблеми сепаратизму, унеможливлює важливі заходи колективної безпеки, ускладнює врегулювання збройних і заморожених конфліктів тощо.
Яскравим у цій ситуації є те, що нахабні дії РФ поширюються й на Середземномор’я, а для тиску на держави Росія використовує прогалини міжнародного морського права. Воєнно-політичні консультанти (В. Орлик, М. Бєлєсков та ін.) у своїх аналізах наводять приклади російської «правової безцеремонності». Так, у серпні 2019 року РФ перекрила п’ять районів Чорного моря, які сукупно становили понад чверть його загальної площі, під приводом «заходів бойової підготовки» і «небезпеки плавання». У такий спосіб перекрито, майже заблоковано звичні й рекомендовані міжнародні морські судноплавні шляхи до Болгарії, Грузії, Румунії і України. Багато хто пам’ятає, як того ж року, перед початком навчань Sea Breeze 2019, Росія «законним» приписом перекрила район, де мала розташовуватися одна з локацій цих маневрів. (Більше інформації читайте в аналітичній доповіді НІСД «Російська політика в Чорноморському регіоні: Загрози й виклики для України» та інших періодичних експертних матеріалах).
Звичайна для Москви політика — перешкоджання цивільному судноплавству. Це один із найбільш огидних і неетичних застосувань економічних важелів. Безпідставні зупинки та огляд суден у відкритому морі, штучні затримки їх проходження Керченською протокою — ці російські методи «міжнародного співробітництва» вже стали візитівкою путінського режиму.
Щодо антиукраїнської діяльності Росії в Чорноморському регіоні можна згадати безліч прикладів. Це і блокада української портової інфраструктури, і обмеження Україні доступу до природних ресурсів (за допомогою відкритої військової присутності в Криму), і перешкоджання будівництву терміналів енергетичної промисловості, і безсоромне відлякування інвесторів…
Окрім цього, експерти не виключають можливості, що Росія може вдатися до затримки цивільних суден і блокування значних площ акваторій Чорного моря. Адже у 2014 році московські війська захопили кілька ключових об’єктів поруч з основними морськими шляхами до українських портів: Одеса — Босфор, Одеса — Батумі тощо. Тепер Путіну достатньо заявити про «небезпеку для російської видобувної інфраструктури» або проведення військових навчань — і почнеться вибухонебезпечна реакція. Блокування шляхів здатне призвести до суттєвого скорочення вантажообігу українських портів, що спричинить реакцію у відповідь на російську агресію і подальшу дестабілізацію ситуації в регіоні.
Сьогодні Збройні Сили України реалізували правильний удар по окупанту в Джанкої, по аеродрому.
Президент США Джо Байден запевнив, що негайно підпише законопроєкти спікера Палати представників США Майка Джонсона про допомогу Україні, Ізраїлю та Тайваню після його схвалення Конгресом.
Ухвалений у першому читанні законопроєкт про залучення засуджених до захисту України в лавах ЗСУ передбачає обов’язкову згоду не лише самих засуджених, а й командирів частин, де будуть створені такі окремі спеціальні підрозділи.
Командувач Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-лейтенант Олександр Павлюк показав ефективну роботу підрозділів Сухопутних військ.
Командувач Військово-Морських Сил ЗС України віцеадмірал Олексій Неїжпапа зустрівся із заступником генсека з морських і водних справ Міністерства клімату Естонії Каупо Ленеранда, під час якої обговорив посилення технічних можливостей ВМС ЗСУ.
Спікер Палати представників Майк Джонсон опублікував текст ініціативи фінансування допомоги Україні, який можуть схвалити вже цієї суботи, 20 квітня.
Захищаємо світ
від 19000 до 120000 грн
Коломия, Івано-Франківська область
від 21300 до 121200 грн
Сновськ, Чернігівська область
від 21000 до 23000 грн
Харків
Метрологічний центр військових еталонів ЗСУ
від 21000 до 121000 грн
Львів
125 ОБр СВ ЗСУ
Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…