ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

«Під час захоплення Криму виявити, хто друг, а хто зрадник, було дуже важко»

20 Січня 2021, 19:33
«Під час захоплення Криму виявити, хто друг, а хто зрадник, було дуже важко»

Для нього, за 17 років військової службі, Крим став майже рідною оселею. Колишній військовослужбовець, підполковник запасу, учасник бойових дій на Сході України Олександр Порва й гадки не мав, що настане час, коли він буде змушений залишити півострів.

Одразу після отримання першого офіцерського звання в 1997 році  Олександр, який народився і жив на Чернігівщині, потрапив до Севастопольської бригади тактичної авіації імені Олександра Покришкіна, що дислокувалася в аеропорту «Бельбек». До кола його обов’язків входило обслуговування літаків. Проте, з часом, у 2011-му армієць потрапив служити в Державний науково-випробувальний центр ЗСУ, який дислокувався в селищі Приморський поблизу Феодосії. Там обійняв посаду помічника командира з правової роботи, адже тоді він вже мав вищу юридичну освіту. До складу Центру входило декілька територіально відокремлених підрозділів, зокрема аеродром «Кіровське» та полігон «Чауда».

У Феодосійському гарнізоні, де служив армієць, рівень забезпечення житлом був одним із найкращих в Україні. Також на той час багато військовослужбовців з Центру мали земельні ділянки під садівництво та будівництво гаражів у Приморському або поблизу нього. Побут переважної частини військових та членів їхніх сімей був налагоджений. До того ж після звільнення з лав Збройних Сил України багато пенсіонерів мали можливість влаштуватися до Центру цивільними працівниками, зокрема й на наукові посади.

— Умови служби в Криму до окупації були досить пристойними. Я винаймав там двокімнатну квартиру  зі всіма зручностями лише за 500 гривень. Дружині, яка є військовою і на той момент перебувала в декретній відпустці, там дуже подобалося. Проте березневі події 2014 року майже все перекреслили в моєму житті. Тоді я дуже хвилювався за дружину і 10-місячного сина. І в подальшому ми вирішили, що вона з дитиною повинні негайно виїхати до батьків на Черкащину. Сподівався, що це тимчасово, але була й інша думка — буде війна. Навіть поширювалася інформація, що у військові шпиталі Криму росіяни завозили багато медикаментів, збільшувалася кількість ліжко-місць тощо. Під час прямування з родиною на потяг у Джанкой, я бачив дуже багато техніки, що пересувалася зустрічною смугою без розпізнавальних знаків. Тривали проросійські мітинги серед місцевих мешканців. І в той час ставало моторошно — а що ж буде далі, — розповів Олександр Порва.

Як вважає армієць, найбільше впливала на емоційний стан як його самого, так і товаришів по службі, – невизначеність майбутнього. Адже під час активної фази бойових дій все зрозуміло, де ворог і де свої. А в Криму, коли його захоплювала Росія, виявити хто друг, а хто зрадник було дуже важко.

Військові Центру, що не зрадили присязі, готувалися до будь-якого розвитку подій. Зокрема, облаштовували окопи, озброювалися мисливськими рушницями і травматичною зброєю, адже особиста — військова зброя була на складах, які захопили окупанти в перші ж дні.

— Одного дня до нашого аеродрому наблизилася військова автівка без розпізнавальних знаків із «зеленими чоловічками». Проте вони дуже розгубилися, коли їх поклали на «бетонку» наші морпіхи, що обороняли летовище. І вони вимушені були зазначити, що помилилися адресою, і поїхали ні з чим. Проте це тривало не довго. Наш аеродром захопили одним серед останніх, — пригадує армієць.

Дуже вражало Олександра, що серед місцевого населення було чимало тих, хто організував навіть підпільну діяльність і всіляко намагався чинити будь-який опір російським загарбникам.

— Коли відбувся так званий псевдореферендум, був випадок, коли я зустрівся з науковцем нашого Центру, якого дуже поважав. І жартома запитав його: «Ну, ви проголосували?». У відповідь почув: «Ну, звичайно. Адже якщо дізнаються, що я там не був, то все ж може статися», — продовжив Олександр. — А на місцевому ринку продавчині вже вели розмови, що Крим хочуть захопити «бандерівці». Хоча небагато людей розуміли тоді, що це було лише частиною підступної російської пропаганди. Також мені відомо, що вже після передислокації, у Приморському з’явилися патріотичні листівки з написами «Всі, хто залишився, — ви зрадники і ми знаємо вас в обличчя». Феесбешники навіть ходили по квартирах і намагалися знайти місце, де це друкувалося.

Майже 500 колишніх військовиків пішло на службу до окупанта

Наприкінці березня 2014 року військовий разом з іншими товаришами по службі також вимушений був виїхати на материкову частину України. Місцем загального збору було визначено Запоріжжя.

— Я виїжджав власним автотранспортом лише з необхідними для життя речами. І особливо мене вразило тоді, що ті військові, які були патріотично і проукраїнськи налаштовані, залишилися на півострові. А уродженці Криму  у переважній більшості вийшли на материкову частину, — зазначив воїн.

Майже 500 колишніх військовослужбовців Центру залишилися та пішли на службу до агресора і лише  близько 100 виїхали на територію материкової України. Протягом двох місяців Олександр та інші військові виконували посадові обов’язки і чекали, коли визначать  місце їхньої подальшої дислокації.

— Нас тимчасово і на безоплатній основі заселили в запорізькі гуртожитки. Готували їжу самі. Вже в подальшому було ухвалено рішення, і нашу частину передислокували до Чернігова. Багато хто вже переїжджав з родинами. На початку я проживав подобово у квартирі і лише через певний час знайшов постійне житло, неподалік частини. Це була трикімнатна квартира за 1500 гривень на місяць. Тож і дружина з сином незабаром до мене повернулися, — каже Олександр Порва.

Серед основних проблем, з якими зіштовхнувся чоловік, – це відсутність власного житла. Але ця проблема була загальна для всіх.

— Олександра я знаю з 2011 року, пізніше потоваришували навіть сім’ями. Після виходу з Криму ми виходили в нікуди, але він не розгубився і намагався допомагати всім нашим переселенцям з питань соціально-правового захисту як військовим, так цивільним. Це нас у подальшому і об’єднувало. Дружини військових з Центру були ініціаторами створення громадського об’єднання «Кримська громада», до якого долучилися майже всі наші військові з родинами. Приєдналися до них і переселенці з Донецької та Луганської областей. Завдяки йому багато хто отримував певний час соціальну грошову допомогу після переїзду до Чернігова. Всією документальною базою щодо оформлення відповідних документів він займався сам, — розповів товариш Олександра, кримчанин підполковник Сергій Шапоренко.

Більшість з тих, хто виїхали з Криму, у подальшому брали участь в АТО/ООС, багато перемістилися до інших військових частин та установ. Дехто пішов на пенсію.

І хоча морське узбережжя залишилося дуже далеко, за сотні кілометрів, поліська природа теж сподобалася Олександру і його родині.

Адаптація після армії

У 2016 році в Дніпрі формувалося Повітряне командування «Схід», і Олександру запропонували вищу посаду. До складу  командування призначили значний відсоток особового складу з тих військовослужбовців, що вийшли з Криму і тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей. Вже там він здобув певний досвід і в районі проведення АТО/ООС.

Торік військовий став пенсіонером і наразі вважає, що життя після служби не закінчується. Він працює в органах місцевого самоврядування та обіймає посаду головного спеціаліста — юрисконсульта в Департаменті транспорту та транспортної інфраструктури Дніпровської міської ради.

— Зарплатня доволі висока, також є пенсія. Житлом від Міністерства оборони України досі не забезпечений. Проте вважаю, що насамперед слід забезпечувати квартирами саме діючих військовослужбовців, що продовжують виконувати бойові завдання на Сході України. Я можу і почекати. Після відновлення контролю над територією Криму, безумовно, повернуся або до Севастополя, або у Феодосію. На мою думку, вже зараз потрібно розробляти програму заселення Кримського півострова після деокупації патріотично налаштованими громадянами, зокрема учасникам АТО/ООС, — підкреслив Олександр.

Як зазначає армієць, у  Дніпрі проживає численна громада переселенців з Криму. Зокрема й військовослужбовці та члени їхніх сімей тактичної групи «Крим», 204-ї авіаційної бригади, що дислокувалася на аеродромі «Бельбек» тощо. Періодично вони зустрічаються, допомагають один одному і спільно вирішують усі проблеми.

Фото Олександра Порви

11

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас у Facebook
До Дня всіх закоханих — розкажи історію кохання на передовій Life story