ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Оборона Донецького аеропорту у спогадах «кіборгів»

20 Січня 2021, 11:45
Оборона Донецького аеропорту у спогадах «кіборгів»

Без перебільшення: бої за Донецький аеропорт,  особливо у вересні 2014 — січні 2015 року, стали одними із найзапекліших у сучасній російсько-українській війні. Оборона ДАПу — символ героїчного спротиву простих громадян України — наших батьків, братів, синів і друзів, значно переважаючим силам східного агресора.

Темі «кіборгів» аеропорту Донецька присвячені тисячі матеріалів, дописів, відеофільмів і спогадів. Сьогодні, напередодні вже шостої річниці закінчення героїчної оборони, ми пропонуємо згадати події того часу — як про них розповідають безпосередні учасники, українські військовослужбовці й воїни добровольчих підрозділів.

***

Першими для охорони аеропорту Донецька в останні «мирні дні» березня 2014 року прибули військовослужбовці 3-го окремого полку спеціального призначення (нині — імені князя Святослава Хороброго) та 95-ї окремої аеромобільної бригади (тепер — окрема десантно-штурмова бригада). Уже за пару тижнів охорона термінала стрімко перетворилася на оборону — перша невдала спроба захоплення ДАПу сталася 17 квітня. Зважаючи на ситуацію в країні, 6 травня були припинені всі польоти.

26 травня 2014 року розпочалася операція противника із захоплення донецького летовища. На територію нового термінала зайшли підрозділи російських спецпризначенців та найманців. Розпочалося багатомісячне бойове зіткнення та протистояння між росіянами та українцями.

***

Перші бої наприкінці травня відбувалися із залученням авіації Повітряних Сил ЗСУ та регулярних підрозділів Сухопутних військ. Добре скоординовані дії дозволили вибити противника з нового термінала та завдати йому значних втрат, які в десятки разів перевищували наші.

Фото з особистого архіву Богдана Барди

Богдан Барда, у 2014 році командир роти 72-ї бригади

«Пересувались під шквальним вогнем російських окупантів, які оговтавшись від повітряної атаки наших штурмовиків Су-25, почали огризатися з гранатометів і кулеметів. На підході до будівлі дав команду відкрити вогонь з автоматичних гармат бойових машин. Ефект від цих пострілів виявився дивовижним. Ворог почав у паніці відступати…»

***

Військовослужбовці бригади «Чорних Запорожців» тримали оборону старого і нового терміналів, пожежної частини, диспетчерської та метеорологічних веж ДАПу разом зі спецпризначенцями з кінця травня до середини серпня, потім їх змінили підрозділи 93-ї бригади. У вересні 2014 року до захисників долучилися добровольці «Правого сектору». Від літа до кінця вересня сутички носили епізодичний та короткотривалий характер, проте були й перші загиблі.

Кирило Недря («Доцент»), у 2014 році заступник командира роти 93-ї бригади:

«Були локальні невеличкі перестрілки по периметру. Умовний поділ відбувся 24 серпня, коли відбулися трагічні події в Іловайську, ми розуміли, що будемо наступними… Ми відновлювали техніку, самі копали окопи, укріплення, тягали плити, відновлювали живлення, налаштовували побут. У середині вересня вперше по відношенню до нас пролунало слово “кіборги”…»

***

Всупереч Мінським домовленостям від 5 вересня, перестрілки та бойові сутички вздовж лінії розмежування поступово спалахували з новою силою. У 10-х числах вересня було ухвалено рішення посилити бійців 93-ї бригади десантниками 79-ї окремої аеромобільної бригади. Згодом туди також прибула група з 95-ї окремої аеромобільної бригади.

«Чарлі», командир роти спецпризначення

«14 вересня із п’ятої ранку у нас зав’язався дуже важкий бій (на позиції «Єнот»)… Противник використовував міномети 82 мм, 120 мм, БМП-2 та пізніше — два танки…»

***

28 вересня 2014 року сталось два важких бої, від вогню супротивника було втрачено два БТР. Один із загиблих, капітан 93-ї омбр Сергій Колодій, посмертно був нагороджений званням Героя України.

Кирило Недря:

«Усі дні бойовики викотували танки і били по терміналу. 28 вересня з самого ранку почалися спроби штурмувати з різних напрямків всю лінію оборони. Противник перехоплював наш зв’язок і на нашій хвилі розповідав, що допомоги ждати немає смислу, здавайтеся і таке інше…»

***

Проти української сторони діяло два танки Т-72, один із них був знищений екіпажем капітана Євгена Межевікіна, також удостоєного звання Героя України.

Кирило Недря:

«(Російський) танк почав наводитися на другий БТР, аби добити, але майор Межевікін на своєму танку почав дуель упритул на короткій дистанції, і другим снарядом підірвав Т-72…  Там теж ніхто не вижив…»

Євген Межевікін («Адам»), у 2014 році — командир танкової роти 93-ї бригади капітан; нині заступник командира 1-ї окремої танкової бригади, Герой України:

«Потім хлопці з терміналів добивали (танк) з РПГ, бо ненависть до противника на той час зашкалювала…»

***

Починаючи з 29 вересня 2014 року територія, де знаходились захисники аеропорту, по кілька разів обстрілювалась артилерією та мінометами. 3-6 жовтня 2014 року супротивник здійснив кілька спроб штурму Донецького аеропорту. У бойових діях навколо  аеропорту в ці дні головну роль відігравали десантники 79-ї та 95-ї бригад. Свій неоціненний внесок робили й військовослужбовці 3-го полку спеціального призначення, 1-ї танкової та 93-ї механізованої бригад, 91-го інженерного полку, бійці «Правого сектору»… Але загалом чисельність учасників боїв була порівняно невеликою.

В’ячеслав Зайцев («Хортиця»):

«Мені дзвонили (і казали), що нас усіх «давно вбили» — окей, тоді вони б’ються з мерцями…»

Донецький аеропорт, фото Сергія Лойка / «Радіо Свобода»

Олександр Трепак («Редут»), у 2014 році командир загону спеціального призначення 3-го полку; нині — командир полку, Герой України:

«Із 28 вересня ворог ішов лавиною. 29, 30 вересня і 1 жовтня бої тривали на першому поверсі старого термінала…»

***

У середині жовтня, після чергового «гуманітарного конвою», значно посилилися мінометні обстріли. Після тривалої артпідготовки поновилися бойові сутички з підсиленими підрозділами росіян. Диверсійні групи противника намагалися підібратися впритул до позицій та укріплень наших військовослужбовців.

Наприкінці жовтня — на початку листопада 2014 року сили противника помітно посилилися за рахунок спецпідрозділів російської армії: зокрема снайперів, диверсійно-розвідувальних та штурмових груп, обслуги спеціальної техніки тощо. Розпочалися скоординовані атаки на диспетчерську вежу та інші об’єкти інфраструктури летовища.

В’ячеслав Савула («Дєд»), десантник:

«Ми навіть знали дні, коли їм зарплату давали. Як правило, напередодні завжди у бій ішла ворожа піхота. Чи то вони п’яні були, чи наркотиками запаморочені… Після таких боїв ми оголошували «годину тиші» для того, щоб бойовики позбирали тіла загиблих…»

Фото з особистого архіву В’ячеслава Савула

***

Усю осінь артилерійські та мінометні обстріли змінювалися штурмовими діями противника. Середина листопада — міномети, кінець місяця — штурм позицій і таке інше. Внаслідок скаженого натиску 29-30 листопада 2014 року бійці 93-ї окремої механізованої та 79-ї окремої аеромобільної бригад, після жорстоких боїв та втрат, були змушені залишити позиції та відійти до нового термінала. Бої тих днів уважаються одними з найтяжчих.

Олександр Старина («Старий»):

«Російські окупанти вибрали дуже вдалий час для штурму старого термінала — була ротація. Кремлівські найманці зайняли верхні поверхи старого термінала. Користуючись своїм становищем, через дірки в стелі просто засипали гранати на нижні поверхи…»

Володимир Ковальський:

«Майк» (командир батальйону 79-ї бригади Максим Миргородський) дав команду відходити двома групами. Від термінала залишилися самі руїни, він усе ще горів. Ми, знесилені, скалічені, не йшли, а повзли. Ці 50 метрів до своїх були для нас, дійсно, «дорогою життя». Винесли всіх поранених… Запам’яталося, що на дворі якраз випав чистий білий сніг…»

***

На початку грудня відбулася ще одна значна подія: внаслідок чергових мирних перемовин було досягнуто угоду про повне припинення вогню в районі проведення АТО, починаючи з 10-ї години 9 грудня 2014 року. Згідно з цими ж домовленостями, відтепер залога донецького аеропорту мала здійснювати ротацію через «зелений коридор» — блокпост росіян. Українські солдати мали право провозити лише стрілецьку зброю та обмежену кількість набоїв.

Євген Ковтун, солдат 93-ї бригади:

«Можна було сказати, що я не поїду, не стану ганьбитися. Але хлопців же треба змінити!..»

***

«Зелений коридор», який українські солдати називали «коридором ганьби», проіснував трохи більше ніж місяць. Потім відбулося значне загострення в новорічний період…

Ростислав Смусь, 93-тя бригада:

«31 грудня о 23:00 нас почали «вітати» — і з (початку) нового року практично цілодобово точилися бої…»

***

Запеклий тривалий бій, що розпочався ввечері 1 січня, став початком хроніки героїчних днів 2015 року та звитяги українських воїнів.

***

13 січня противник знищив диспетчерську вежу ДАПу.

Вадим Ваврищук, 122-й аеромобільний батальйон:

«Того ранку, 13 січня, по нас цілеспрямовано стріляв танк. Поки розвалив вишку, десь два БК вистріляв, близько 50 пострілів…»

***

Остання «мирна» ротація відбулася в ніч на 13 січня 2014 року. Наступного дня бійці «вісімдесятки» прибували до ДАПу вже з боєм. Так само з боями відходили до «великої землі» солдати заміненої 93-ї бригади.

Стас Стовбан, кулеметник 80-ї бригади:

«Ми доїхали без втрат, вийшли на першому посту в терміналі. А там — темно, слизько, свистить, літає, гримить. Нас завели в штаб, без ліхтариків, навпомацки, бо світити не можна було…»

Євген Межевікін:

«Будь-який захід у аеропорт був із боєм, зі стрільбою по нас, і нашою відповіддю, після якої у противника валував чорний дим і щось детонувало…»

Федір Місюра:

«14 січня цілий день валили танки. Один зі Спартака, один в районі «Метро». Той танк, що працював від «Метро», спочатку виїжджав, відстрілював БК, їхав на перезарядку і знову виїжджав. А потім вони знахабніли до того, що стріляли, до них під’їжджав КАМАЗ і підвозив БК…»

Фото з особистого архіву Віталія П’ясецького

Віталій П’ясецький, десантник:

«15 січня почалася конкретна бійня — танк виніс верхні пости, які були над нами, було багато поранених і загиблих… Але нам дуже пощастило, бо в терміналі медиком був Ігор Зінич («Псих»), який витягував хлопців буквально з того світу…»

Ярослав Гавянець, 80-та бригада:

«Найгарячіше було 16 січня, бій тривав з 6 ранку до 2 ночі. Коли противник розвалив вежу та східну частину термінала, його бійці отримали доступ на перший поверх. А коли танком пробили південну сторону, завалили добудову, отримали доступ на третій поверх. Ми ж знаходилися на другому. Того дня нас закидали газом, через що змушені були відійти на край термінала, де був доступ наскрізного повітря. Стали у кільце, посередині встановили боєкомплект і працювали: одні відстрілювались, інші чистили автомати, треті заряджали набої. На той момент у нас було кілька бойових втрат, адже стріляли танки, РПГ. Однак «викурити» нас не могли…»

***

У ніч на 17 січня до оборонців ДАПу з бази у селище Водяне зуміла прорватися підмога на двох МТЛ-Б, повністю завантажених, як і два десятки вояків тактичної групи на них.

***

17 січня тривали бої за пожежну частину ДАПу.

Ігор Гофман («Упир»), кулеметник 93-ї механізованої бригади:

«Бойовики почали мінометний обстріл. Через пів години з боку Донецька почався танковий обстріл. Поступово приміщення перетворилось на купу уламків та сміття. Це був поганий день…»

Ярослав Гавянець:

«Ще 18 січня до нас востаннє прибула підмога, важкопоранених завантажили і вони поїхали. Більше до нас прорватися ніхто не зумів…»

***

Остання організована евакуація поранених із ДАПу відбулася в ніч на 19 січня 2015 року.

Віталій П’ясецький:

«Коли зранку під’їхала машина, почався реально страшний обстріл — з машини вистрибувало підкріплення, та ледь не половину з них одразу ж поранили…»

***

19 січня — перший вибух.

Іван Шостак, водій 80-ї бригади:

«Приблизно о другій годині дня був перший вибух, який зруйнував стіну, що слугувала прикриттям від обстрілів. На нас посипалися цеглини. Щоб хоч трохи прикритися від обстрілів, ми почали споруджувати барикади…»

Андрій Казмірчук, десантник, кавалер ордена за «Мужність»:

«Терористи вперше підірвали нас, скинувши у термінал мішки з вибухівкою в 30 метрах від нас. Вибух був настільки потужним, що стіни склалися, як картонки, зірвало дах і перекриття. Ми всі розуміли, що це не останній вибух…»

Командир роти вогневої підтримки старший лейтенант Іван Зубков («Краб»), Герой України (посмертно) / АрміяInform

***

20 січня 2015 року, 8.00-12.00

Попри деякі твердження, спроба прориву ранком 20 січня до нового термінала Донецького аеропорту групи командира 90-го батальйону Олега Кузьміних — не його приватна ініціатива задля евакуації бійців, які залишались там. Це була спланована операція з відбиття аеропорту, до якої залучалися військовослужбовці 57-ї, 93-ї, 79-ї бригади, 90-го і 13-го окремих батальйоні та інші, в розпорядженні яких були: чотири МТЛ-Б (одна — із ЗУ-23), три БМП, два танки, шість БТР-70 та БТР-80, 10 броньованих машин КРАЗ «Спартан». На жаль, попри ретельну організацію, операція закінчилась трагічно: до нового термінала доїхала лише одна МТЛ-Б.

Олег Лосінський, командир роти 90-го батальйону, старший МТЛ-Б:

«До цілі доїхав на МТЛБ лише я з частиною своїх людей. Зупинився між п’ятим і четвертим рукавами. Лунав російський кулемет «Утьос», його бронебійні кулі 12,7-мм калібром пробивали броню тягача. Першим поліг кулеметник з МТЛБ уже біля стіни термінала. Через декілька секунд така ж сама куля влучила у механіка-водія…»

***

«Зав’язався бій, ми стріляли у чорні провалля вікон старого термінала. Все-таки мали надію прорватися до своїх у новому терміналі. МТЛБ почав здавати заднім ходом. Мабуть, поранений механік-водій прийшов до тями і вирішив рятуватися. На броні зверху, де був мій речовий мішок, стояв генератор з каністрою бензину. Гатили безперестанку. Спалахнув бензин. Зверху тягач, що палав, доїхав до старого термінала, вперся у стіну і заглух. Бензин вигорів і полум’я спало…»

***

«Від старого термінала вийшла нова група найманців, вони фільмували все на плівку. Ми з побратимами стиснули зуби і зброю від гніву. Я готовий був відкрити вогонь на враження. Та хтось з небес підказував, що це безглузда затія, адже поклавши двох побратимів і віддавши своє життя, не виправлю ситуації, що склалася…»

***

20 січня 2015 року, о 14.56 стався другий вибух у новому терміналі ДАПу.

Ярослав Гавянець:

«Цілий день 20 січня було тихо і це трохи нас насторожило. Як виявилось, під перекриттям, де ми розміщувались, заклали три тонни тротилу. Від вибуху поверхи вниз провалювались…»

Андрій Казмірчук:

«Хто перебував біля барикад, по краях кімнати, вижили, хоча всі були побиті й контужені. Ті ж, хто був у центрі, а це переважно поранені, які лежали на підлозі у спальниках, усі «пішли» під завали…»

Пам’ятник добровольцям у селі Святопетрівське (Київська обл.), прототипом для якого послужив Сергій Табала. Фото: Artemco / Wikimedia / «Факти»

Сергій Табала («Сєвєр»), 18-річний доброволець «Правого сектору», Герой України — про рейд трьох МТЛ-Б «Рахмана» до нового термінала вночі 21 січня:

«Після вибуху у нас не було зв’язку. Частина бійців пробилася через смугу. І до нас прорвалися вночі три машини МТЛБ, аби забрати поранених і загиблих, оновити боєкомплект і воду…»

Учасник подій, врятований групою «Рахмана»:

«Спочатку піді мною був сніг, потім він розтанув і перетворився на калюжу. Я закляк, замерз. Вже прощався з життям, розумів, що коли розвидниться, мене помітять. Аж раптом почув, що наближається МТЛБ. Думав, що це вже галюцинації на фоні контузій і всього пережитого…»

***

Ярослав Гавянець:

«Коли ми вийшли з термінала, першими нас взяли люди «Гіві». Цілий день 21 січня всіх нас били…»

Фото: Сергій Лойко

***

P.S. До речі, вважається, що бойові дії у Донецькому аеропорту тривали 242 дні й вщухли 21 січня 2015-го. А офіційною датою завершення його оборони визнано 22 січня, коли його залишив начебто останній уцілілий «кіборг». Насправді ж чималий клапоть доти незагарбаної території ДАПу ще більше ніж дві доби після 21-го, з пекельними боями тримало всього-на-всього семеро українських десантників 90-го аеромобільного батальйону. У частині їх деякий час вважали зниклими безвісти або ж і загиблими. А між тим ворог казився від безсилля, нездатний усіма своїми силами вибити сімку «кіборгів» із будівлі пожежної служби летовища. Історію про невідомий подвиг читайте в матеріалі АрміяInform «48 «вкрадених» годин битви за ДАП».

Підготував Олександр Козубенко

***

Джерела:

Національний військово-історичний музей України у співавторстві з сайтом  «Книга пам’яті полеглих за Україну»:

Матеріали АрміяInform:

 

11
Читайте нас у Facebook
До Дня всіх закоханих — розкажи історію кохання на передовій Timeline