На превеликий жаль, у фокус ворожих атак потрапили об’єкти національної енергосистеми. Про те, як мінімізувати шкоду від ворожого терору, розповідає кандидат технічних наук, військовослужбовець…
— Вечір, темно, світла бракує, а ти намагаєшся намацати вхідний отвір від ворожої кулі. Від того, як швидко спрацюєш, залежить життя побратима. Ліхтарик при собі, звісно, є, але світити не можна, аби не викрити позицію, — розповідає про специфіку роботи бойового медика доброволець медичного батальйону «Госпітальєри» Єгор на позивний «Август».
Той день чоловік запам’ятає надовго. Бойовий пост за якихось двадцять-тридцять метрів від ворожих позицій, бій із застосуванням стрілецької зброї, кулеметів… Далі — крик нашого воїна…
— Це було незадовго до оголошення перемир’я. Перша куля пройшла через спину на виліт. Друга — під лопаткою, — пригадує Єгор. — Підбігаю: кулеметник дихає, при свідомості. Одразу пригадую американський протокол і починаю оперативно працювати, та час чомусь летить із космічною швидкістю… Коли рятуєш пораненого, не звертаєш жодної уваги на кулі, що пролітають поряд, адже адреналін у крові просто зашкалює.
Коли здавалось, що найстрашніше вже позаду і за пораненим приїхав автомобіль для евакуації, ворог знову продемонстрував свою підступність. Як тільки почали вантажити воїна в машину, в неї прилетів снаряд…
— Та історія завершилась «хеппіендом». Врятований воїн — досі в госпіталі, адже реабілітація — процес не швидкий, та його життю нічого не загрожує. Ба більше: він знову рветься до бою! Та сподіваюсь, якщо і побачимось, то за позитивніших обставин!
Нині Єгор — на тій же позиції за мінімально-можливих кілька десятків метрів від ворога. Він приєднався до «Госпітальєрів» відносно недавно – пів року тому. До цього працював у міжнародній аудиторській компанії.
— У моїй родині всі — або бухгалтери, або аудитори, ще починаючи із бабусі. Свого роду — сімейна традиція. Мені дуже подобалось те, чим я займався, але внутрішня позиція не давала спокою. Адже поки я сидів у теплому офісі, на фронті гинули люди… Ось так із бухгалтера я «перекваліфікувався» у бойового медика. Насправді, я маю за плечима військову кафедру за фахом «артилерист», та артилерія – зовсім не моє, хотів бути безпосередньо «на нулі», в епіцентрі подій…
«Август» каже, що хоч батальйон «Госпітальєрів» не отримує державного фінансування, живе за рахунок волонтерів, а усі речі чоловіку довелось купувати самому — він ні на мить не пошкоджував, що змінив теплий офіс на сирий бліндаж… Щоправда, зізнається, що уже почав задумуватись над підписанням контракту із ЗСУкраїни.
— Мій обов’язок як громадянина — бути тут у повній бойовій готовності!
