Різдво для Сергія, старшого на спостережному пункті — особливе свято. Цього дня його внук святкує свій другий день народження. Коли малюк невпевнено каже «діду», на обличчі суворого воїна відразу з’являється усмішка. Сергій має досить незвичний позивний — «Тесть», адже його зять теж воював, а деякий час вони навіть служили в одній роті!
— Попри те, що я сам з російської родини, очевидно, виховав доньку правильно, раз обрала собі справжнього чоловіка!
«Тесть» воїн досвідчений. Служити пішов ще у 2015-му, спочатку в прикордонні війська, потім в окрему механізовану бригаду. Та, змінивши чимало посад, каже, що це питання другорядне, головне бути тут, на фронті…
— Багато хто й досі не розуміє, чому я пішов воювати, та ще й у досить поважному віці. Довгий час дружина не підтримувала і це було надзвичайно важко, та з роками змінила думку або ж просто звикла… Хоча її теж можна зрозуміти. Ось, до прикладу, я в березні купив будинок, та ще жодного разу в ньому не був, постійні ротації…
Сергій навіть не намагається рахувати кількість ротацій і місць, де довелося воювати. Каже: найбільше запам’ятались перші фронтові перипетії на промзоні поблизу Авдіївки.
— Служив в артилерії. Не раз було таке, що тільки від’їжджаємо з точки, де відпрацювали, як починаються прицільні ворожі прильоти. Дивишся на те місце, де були буквально кілька хвилин тому, а його буквально зрівнюють із землею…
Планів на майбутнє «Тесть» не будує. Каже: «Поки війна не закінчиться і будуть сили — воюватиме…» А внук, який поки що майже не бачить дідуся, як підросте, обов’язкового ним пишатиметься.
