Країна-агресорка тривалий час намагалася насаджувати нам свою культуру та мову… Навесні 2022 року у відомого українського музиканта, телеведучого та військовослужбовця Миколая Сєрги народилася…
Шість років тому, 21 січня 2015 року, з нового термінала Донецького аеропорту вийшли останні українські бійці.
Майже сім років тому росіяни, втративши здоровий глузд та почуття реальності, розпочали війну проти нас. На шляху окупантів стали тисячі патріотів зі всіх куточків України, які демонстрували ворогові відчайдушну хоробрість та неперевершене бажання до перемоги над ним. Бажання зупинити ворожі війська було настільки непереборним, що іншому – мирському – в душах наших воїнів не залишилося місця. У перші роки активних бойових дій їхні родини перебували в постійній тривозі за своїх рідних та близьких, які воювали проти зорганізованих росіянами бандформувань на Донбасі. Дуже часто вони були змушені давати собі раду самі. Згодом ситуація із соціальною підтримкою родин захисників України дещо змінилася, насамперед завдяки невтомній праці небайдужих громадян.
На сьогодні вже є мережа лікувальних закладів, у яких представники родин загиблих воїнів в АТО/ООС можуть поправити своє здоров’я за державний кошт, зокрема на Рівненщині. Саме тут для таких пацієнтів медичні, фізичні та психологічні послуги та унікальна інфраструктура. Окрім учасників бойових дій на сході України, тут лікуються місцеві родини загиблих воїнів. Інші регіони нашої держави теж мають таку можливість. Саме тому, напередодні виходу «кіборгів» з ДАПу, з кореспондентом АрміяInform зустрілася пані Людмила Ячинська, яка лікується після загострення хвороби у центрі лікування та реабілітації наслідків нейротравми Рівненського обласного госпіталю ветеранів війни. Розмовляли про життя-буття, про те, заради чого жив та за кого загинув її син не дочекавшись двох тижнів на привітання від рідних з нагоди свого 35-річчя.
Коли запитала в лікаря, скільки може тривати лікування, отримала відповідь – скільки буде необхідно.
Рівно рік тому АрміяІnform уже знайомила читачів з цією родиною «Побачивши відео, де бойовики вбивають її сина, мати «кіборга» Андрія Гаврилюка опинилася на інвалідному візку». Тоді ще був живий чоловік пані Людмили й батько загиблого захисника Петро Петрович – учасник бойових дій в Республіці Афганістан. На превеликий жаль, вже минуло більше ніж пів року, як важка хвороба забрала його у рідних.
До кабінету психолога, де за горнятком чаю нам дозволили поспілкуватися за умови збереження соціальної дистанції, жінку доправили на візку. В руках вона міцно стискала книгу-альбом Руслана Боровика під назвою «ДАП». «Тут про сина, й інших кіборгів все є», – запевнила жінка, переглядаючи сторінки, немов неоціненний скарб усього свого життя: полігон, бойова підготовка, дозвілля, побратими, позиції, боєприпаси, умови проживання, розбитий аеропорт, радість, сум та горе від втрат братів по крові.
– Коли один із бійців відмовився їхати до термінала, мій Андрій сказав командирові – поїду я, бо я один, а у нього дружина й двоє дітей, – розповідає далі пані Людмила.
Розповідь важка, адже без сліз мамі важко говорити про ті дні, коли її син – навідник розрахунку АГС старший сержант Андрій Гаврилюк (псевдо «Бур») добровільно поїхав на фронт, а трохи більше ніж за два місяці в АТО – після падіння термінала, вважався таким, що зник безвісти. Але згодом в Інтернеті з’явилося відео бойовиків під назвою «Кіборги. Батарейки сіли». Там коментатор декілька разів направляє об’єктив камери на загиблого «кіборга» та зазначає: цей дуже живучий попався – з третього разу снайпери добили… Стало зрозуміло, що шукати марно – її син, старший навідник взводу роти вогневої підтримки 90-го батальйону 81-ї аеромобільної бригади загинув у Донецькому аеропорту. Пораненого бійця особисто застрелив командир бойовиків «Гіві».
Син вже ніколи не приїде додому, як обіцяв матері, не зробить ремонт, не поведе маму в театр, кіно та балет, як колись – не склалося…
Завтра, післязавтра Берковецьке кладовище, що у Києві, відвідуватимуть чимало людей. У центрі, неподалік від входу, не оминайте трьох однакових могил із українськими стягами та букетами з парною кількістю троянд – тут спочивають воїни Андрій Броневицький, Євген Яцина, та Андрій Гаврилюк. Згадайте «кіборгів», помоліться за упокій воїнів, які загинули за волю та незалежність України, а ще за здоров’я їхніх батьків, що як ніколи потребують підтримки.
Фото автора
