Країна-агресорка тривалий час намагалася насаджувати нам свою культуру та мову… Навесні 2022 року у відомого українського музиканта, телеведучого та військовослужбовця Миколая Сєрги народилася…
Нова активна фаза збройного протистояння в нагірно-карабаському конфлікті, яка тривала кілька тижнів, закінчилася 9 листопада 2020-го. Того дня пізно ввечері президент Азербайджану Алієв, прем’єр-міністр Вірменії Пашинян і президент РФ Путін підписали мирну тристоронню російсько-вірменсько-азербайджанську угоду, згідно з якою розпочалося мирне врегулювання конфлікту.
Російська «фішка» — невизнані анклави
Згідно з підписаною угодою, Вірменія й Азербайджан припинили бойові дії й зупинилися на займаних позиціях, а в зону конфлікту ввійшли російські миротворці (близько 2 тис. осіб). Інші пункти угоди стосувалися територій і населених пунктів, які Азербайджан повернув, транспортних і «гуманітарних» коридорів, які тут діятимуть, і термінів реалізації мирного врегулювання в Нагірному Карабаху, зокрема перебування військових РФ.
Пункт цей звучить так: «Термін перебування миротворчого контингенту Російської Федерації — 5 років з автоматичним продовженням на чергові 5-річні періоди, якщо жодна зі сторін не заявить за 6 місяців до закінчення терміну про намір припинити застосування цього положення». Тобто цією угодою росіяни гарантовано «застовпили» за собою право перебувати в регіоні як мінімум 5 років.
І хоча перебування буде лише у ролі «миротворців», проте це цілком законне право на розміщення на території Азербайджану (Нагірний Карабах належить цій країні) озброєних військових РФ.
Свого часу схожий сценарій Росія уже реалізувала в Молдові, де у Придністров’ї майже тридцять років дислокуються «миротворці» від Москви. На їхніх багнетах місцеві сепаратисти й російські спецслужби створили невизнаний анклав під назвою Придністровська Молдовська Республіка, звідки РФ утілює власні геополітичні загарбницькі задуми в регіоні.
Ліквідувати подібне «утворення» політичними чи дипломатичними шляхами досить непросто, адже там може вибухнути новий воєнний конфлікт, в який можуть втягнутися кілька держав Європи.
Азербайджан, звільнивши Нагірний Карабах, завдяки підписанню мирної угоди 9 листопада 2020-го власної мети досяг неповністю, «зупинився на досягнутих позиціях» і не повернув ще кілька районів. Згідно з угодою, сюди увійшли російські миротворці. Ці райони вже не відійдуть до Азербайджану. Що ж з ними буде? Приєднувати просто так їх до Вірменії — юридично неправильно і суперечливо (хіба згодом через «референдум» під контролем російських військових). Гадаю, «миротворці допоможуть з державотворенням» і знову з’явиться нова невизнана «республіка», уже під контролем не вірмен, а росіян.
Тобто певні «нюанси» великої мирної угоди, яка припинила тут кровопролиття, РФ залюбки використає у власних інтересах, що було не раз.
Росія — третя сторона конфлікту?
До того, підписуючи з Вірменією й Азербайджаном тристоронню мирну угоду, Росія залишила за собою неузгоджені до кінця моменти. По-перше, питається, яким боком Москва до конфлікту азербайджанців і вірмен? Навіть до найближчого російського кордону через гори майже двісті кілометрів. Тобто «зачепити» російську територію це не могло.
Але Росія — стратегічний партнер Єревану й союзник по ОДКБ і має у Вірменії велику військову базу. Це угруповання має конкретне завдання: «У разі рішення Азербайджану відновити юрисдикцію над Нагірним Карабахом силовим шляхом військова база може вступити у збройний конфлікт, відповідно до договірних зобов’язань РФ у ОДКБ».
Мова про 102-гу військову базу Південного військового округу збройних сил РФ, яка входить до складу групи російських військ у Закавказзі (ГРВЗ). База розташована в містах Єреван і Гюмрі. Чисельний склад — до 5 тис. військових-контрактників. Тут є понад пів сотні танків Т-72, до 150 БТРів і майже двісті БМП, ЗСУ-23-4 «Шилка» і «Стріла», комплекси ППО С-300, артсистеми 2С1 «Гвоздика» і Д-30 та два десятки винищувачів МіГ-29С, а також по десятці вертольотів Мі-24П і Мі-8МТ. Авіакрило дислокується на аеродромі «Еребуні» поблизу Єревана.
З активізацією конфлікту в Нагірному Карабаху російські МіГ-29 узяли під контроль небо над вірменською столицею. Росіяни ось-ось, здавалося б, втрутяться у конфлікт на боці Вірменії, але так не трапилось. Можливо, від такого кроку їх стримала Туреччина, яка відверто була на боці Азербайджану й могла втрутитись у протистояння. Але «стороною конфлікту» Росія не стала, хоча була вже, як кажуть, «за волосину» від цього.
Під час «гарячої фази» військові РФ досить провокативно обладнали табір поблизу населеного пункту Бешделі на кордоні Вірменії й Нагірного Карабаху, явно очікуючи, що туди щось «прилетить» з азербайджанської сторони, яка вела наступ. До того ж щойно в Карабаху розпочались бої, росіяни значно збільшили й активізували переміщення військових колон у прикордонних з Азербайджаном і Нагірним Карабахом районах Вірменії. Про такі колони розповідає телеграм-канал Sputnik Армения. На оприлюднених відеороликах видно, як лачинською дорогою рухаються РСЗВ БМ-21 «Град», а на авто розвіваються «триколори» РФ.
На іншому відеоролику колона БМП-2 рухається гірською дорогою. На бронетехніці емблеми 102-ї російської військової бази Гюмрі. І хоча Sputnik Армения повідомляє, що ці два відео демонструють рух техніки РФ на території, яку контролює російський миротворчий контингент, але «Гради» і БМП-2 не входять до переліку озброєнь, визначених у «мирній угоді». Тим паче, це озброєння для бойових дій, а не миротворчих операцій. Чому воно на цій території і як воно туди потрапило?
https://lenta.ru/news/2020/11/13/grad/
Немає сумніву, що ця бойова техніка перебуває на озброєнні 102-ї російської військової бази. Проте чому «Гради» і БМП перебували за чотириста кілометрів від місця постійної дислокації (триденний марш гірськими дорогами)? Відповідь доволі проста — РФ готувалася фактично вступити у війну з Азербайджаном, але відверто втручатися не поспішала. Москва немов «шукала та вичікувала» приводу й дочекалась…
Привід для війни…
Увечері 9 листопада Міноборони РФ терміново повідомило: «близько 17:30, супроводжуючи автоколони 102-ї російської військової бази по території Республіки Вірменія, в повітряному просторі поруч з вірменським населеним пунктом Ерасх поблизу кордону Нахічеванської автономної республіки (Азербайджан) російський вертоліт Мі-24 зазнав вогневого впливу з землі з ПЗРК. У результаті попадання ракети вертоліт утратив управління й упав у гірській місцевості на території Вірменії».
Унаслідок атаки загинули два члени екіпажу, один евакуйований з травмами середньої важкості. Не висуваючи звинувачень, Росія та Вірменія натякнули, що вертоліт збили азербайджанці. А ті зі свого боку підтвердили: так, це вони збили російський Мі-24 та офіційно вибачилися, висловивши готовність сплатити компенсацію. Баку зразу повідомив про причину таких дій: «Російський вертоліт здійснював політ у темний час доби на малій висоті й поза зоною виявлення радарами ППО». Азербайджанське МЗС заявило, що цей політ проходив «у безпосередній близькості до вірменсько-азербайджанського держкордону тоді, як у зоні нагірно-карабаського конфлікту тривали активні бойові зіткнення», а «вертольоти ВПС РФ раніше не були помічені в цьому районі».
Цим «терміновим» визнанням власної провини й заявою про готовність сплатити компенсацію Азербайджан поставив Росію перед фактом: якщо вона не прийме офіційного вибачення й утрутиться в конфлікт, то вина буде лише Москви, і світова спільнота це чітко побачить. Але за кілька годин того ж дня підписана згадана тристороння мирна угода про припинення бойових дій у Нагірному Карабаху. Росія виявилась однією зі сторін, але в угоді вона поклала на себе обов’язки «миротворця»… Чи прийняла РФ вибачення Азербайджану за збитий вертоліт, про це йтиметься далі, але тоді світ кілька годин очікував, як же діятиме РФ далі.
Тоді з’явилися цікаві факти, які вказували: росіяни готувалися до втручання у конфлікт на боці вірмен. По-перше, цей вертоліт збитий за багато кілометрів від аеродрому базування російського авіакрила. Він з повітря супроводжував російську військову колону. І що тут вона робила?
По-друге, журнал «Русский репортер», посилаючись на власне джерело, зазначив: вертоліт супроводжував російських десантників, які прямували в Горіс (170 км від Ерасха, на кордоні з Карабахом). Але у Вірменії не мало бути тих десантників, тут присутні інші роди військ. У Горіс, розповідає «Русский репортер», десантники прибули в кінці жовтня 2020-го. Їхня точна кількість і завдання невідомі, а джерело з так званого МО Арцаха називало їх «довгоочікуваними миротворцями». І саме ця «вертушка» супроводжувала «довгоочікуваних», коли її збили азербайджанці.
Тобто «російські миротворці-десантники» прибули в регіон за кілька тижнів до угоди про їхнє введення. Або, правильніше кажучи, росіяни вже перекинули в регіон певну кількість ударних підрозділів і очікували лише, в якому статусі й на чиєму боці втрутяться у конфлікт. Не виключаю, що Москва навіть планувала взяти Нагірний Карабах під контроль силами присутніх тоді у Вірменії військ, не очікуючи введення інших своїх підрозділів, згодом перекинутих сюди під егідою «миротворців».
Звісно, такі московські плани не були несподіванкою для турецької й азербайджанської розвідок. Імовірно, що вони готувалися до «розширення конфлікту», але не бажали брати на себе за це відповідальність. Тому азербайджанці і збили російський вертоліт, зразу взявши це на себе, вибачились, очікуючи ходу Росії у відповідь. Баку публічно запитував, чому російський Мі-24 літав там, де не велися бойові дії. Азербайджан постійно заявляв: на територію Вірменії він не вступатиме, адже має іншу мету. Тож навіщо російські бойові вертольоти курсували над регіонами, де немає боєзіткнень, та ще й «у темний час доби, на малій висоті і поза зоною виявлення радарами ППО»?
Чому Кремль не приймає вибачень
Цей випадок нагадав про схожі події кількарічної давнини в Сирії, коли Туреччина збила російський бомбардувальник Су-24. Тоді турки відразу ж відверто заявили: російський літак порушив їхній повітряний простір, от його й збили. Росіяни постійно здійснювали подібні провокації на сирійсько-турецькому кордоні, поки Туреччина не відповіла жорстко. Москві довелося вибачити Анкару, щоб не розпочати воєнного протистояння між державами, яких вважають у світі «озброєними гігантами».
Тож випадок з Азербайджаном, за яким теж стояла і стоїть та ж Туреччина, показав: і тут Росії довелося б перетнутися з турками. А вона цього дуже не хоче. В останніх кілька років досвід Сирії й Лівії, де перетинались російсько-турецькі інтереси, говорить, що Москва постійно «пасувала» перед Анкарою. Тому в Карабаху вирішила дипломатично обіграти противника, «пробачити» збитий вертоліт, але ввести (майже одноосібно, як прописано в мирній угоді) своїх військових у регіон.
Але, як показує час, «проковтнути образу» Росія не поспішає. Після збиття Мі-24 Москва так і не коментувала, чи прийняла азербайджанські вибачення. Як виявляється — ніхто й нічого не забув і справу про атакований вертоліт ПКС Росії перекваліфіковано на тяжчу статтю — умисне вбивство (частина 2, стаття 105 кримінального кодексу РФ). Хоча спочатку слідчі розглядали цю подію за статтею 351 (смерть через необережність), покарання за яку передбачає до 7 років неволі.
За результатами слідчих дій складено заява про умисне знищення вертольота РФ азербайджанською стороною. Скільки триватимуть слідчі дії — невідомо, бо розслідування інциденту ускладнює те, що підозрювані в атаці на Мі-24 перебувають в іншій державі. Справу ведуть російські юристи, дислоковані на військовій базі в Гюмрі у Вірменії.
У тому, що Росія незабаром висуне звинувачення Азербайджану за збитий Мі-24, немає сумнівів. Цей інцидент Москва не пробачить і матиме «про запас» як привід переслідувати азербайджанських військових, зокрема вище керівництво армії. Подібні «процедури» РФ постійно проводить проти українських військових, безпідставно звинувачуючи їх в обстрілах «мирного населення» на окупованій території Донбасу. Слідчим комітетом РФ проти керівництва українських Збройних Сил і навіть командирів окремих бригад уже відкрито кількасот «кримінальних справ». Є випадки, коли Росія, посилаючись на міжнародні домовленості та двосторонні угоди, намагалася змусити інші країни затримувати наших військових і передавати їх у РФ.
Тобто брехня і підлість є одними з основних методів ведення російської зовнішньої політики. Саме тому, підписуючи угоди й договори, Росія при нагоді навмисно ніби «недопрацьовує» ці документи, залишає невирішеними певні «дрібнички». А вже потім отримує юридичні «гачечки», за які тягне в потрібному їй напрямку розв’язання важливих міжнародних питань.
Як приклад варто згадати Мінський тристоронній протокол про мирне врегулювання на Донбасі, який Україна змушено підписала під тиском загрози широкомасштабного російського вторгнення. Вже кілька років поспіль Україна, намагаючись виконати пункти домовленостей, звертає увагу світу, що в такій послідовності, як вони прописані, виконати все просто неможливо. І це «виконання» не принесе мирного врегулювання. Росія, якій не потрібен мир на Донбасі, наполягає на «дотриманні черговості» й просто блокує мирний процес.
У тристоронній мирній угоді, яка поки що припинила бойові дії в Нагірному Карабаху, теж є кілька моментів, які згодом перестануть влаштовувати і Азербайджан, і Вірменію. Проте РФ отримала від цієї угоди певні преференції — ввела цілком законно на територію іншої суверенної держави військовий контингент на 5 років і може цілком впевнено почуватися на підконтрольній території й навіть розпочинати кримінальне переслідування її господарів…
