Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Безкоштовні медицина і квартири, забезпеченість роботою, безтурботне життя та багато чого іншого, про що можуть розповісти люди, які сумують за «славним» минулим, або життям у Радянському Союзі.
Однією з характерних рис російської пропаганди є те, що у своїх повідомленнях вона активно використовує ностальгію за СРСР як ефективний інструмент впливу на різну аудиторію. Переважно це люди, яким далеко за 50 і які застали Союз у всій брежнєвській красі. Вони з усмішкою на обличчі пам’ятають ті чудові часи, коли трава була зеленішою, небо синішим, а на радяншині всім жилося добре, ігноруючи всі негативні моменти.
Саме гра російської пропаганди на ностальгії сформувала в населення Криму, східних регіонів України негативне ставлення до Заходу (ЄС, НАТО, США) як «одвічних» противників СРСР, а до населення Західної України як «бандеро-фашистів-націоналістів», які вбивають усіх, хто заговорить російською.
Про це та інше далі в матеріалі.
Туга за батьківщиною
Ностальгія (від грецької νόστος – повернення додому і άλγος – біль) – це болісна туга за своєю Батьківщиною. Проте ностальгію неможливо звести лише до переживання туги за домом, минулим або Батьківщиною. Існує як мінімум сім інтерпретацій ностальгії. Найширшими є два розуміння ностальгії – бажання повернути попереднє становище і спроба одомашнити чужу навколишню дійсність.
Якщо мову вести про ностальгію за СРСР, то вона виявляється в тузі за радянським ладом і суспільством, соціальною захищеністю, радянською культурою або естетикою радянського періоду.
Це притаманне частині населення Російської Федерації, пострадянським країнам, громадянам Польщі, ФРН, Румунії, Болгарії, Ізраїлю, Канади, США, які народилися в СРСР, тобто представники «радянського покоління».
Таке явище спостерігається з моменту розпаду СРСР і гіпотетично триватиме до 2040–2050 років. Тобто поки остаточно не зникнуть представники «радянського покоління».
Ковбаса за два двадцять…
У населення позитивне сприйняття радянського минулого викликане передусім: спогадами про власну молодість, про прояви радянської епохи; пануванням у широких верствах суспільства духу колективізму, товариського ставлення один до одного; соціальними аспектами.
Негативним аспектом ностальгії за радянським ладом є те, що народ заперечує або недооцінює всіх тих недоліків, які були в СРСР. Також населення схильне перебільшувати переваги радянської системи – соціальної справедливості, стабільності, безпеки, низьких цін, доступності житла, освіти, охорони здоров’я.
Здебільшого до ностальгії вдаються пенсіонери, які добре пам’ятають ті «добрі часи», а також та частина населення, що звикла до радянського способу життя.
Ностальгія за СРСР в Україні
Згідно з останнім дослідженням, яке провів Київський міжнародний інститут соціології, половина українців не шкодують про розпад Радянського Союзу, але водночас кожний третій шкодує (33,5%). Серед молоді (у віці до 30 років) 14% шкодують про розпад СРСР. Йдеться про людей, які народилися після 1991-го.
Ностальгія є сильною зброєю в руках російської пропаганди, адже завдяки їй Росії вдалося безболісно захопити Крим та розв’язати війну на Сході України. Вона є дієвою, бо формувалася не тільки політичними заявами, а й книгами, фільмами та серіалами.
Звісно, ці цифри не критичні, але вони свідчать про необхідність роботи із суспільством. Адже саме на ностальгії зіграла російська пропаганда, коли РФ окупувала Крим і розв’язувала війну на Донбасі.
СРСР – це країна мрій… Тобто ні, але ви згадайте
Росія понад два десятиліття поспіль нав’язувала тези, що СРСР був казковою країною мрій і що нинішня Росія – це і є той міфічний «Союз». Саме ці тези поширювалися на населення Криму та Сходу України, які спонукали їх підтримувати дії Кремля і навіть прагнути приєднання до РФ.
Все працювало в російській пропаганді для просування цих ідей: фільми серіали, книжки, висловлювання політиків. Адже основу для розв’язання війни Росія готувала заздалегідь, а події 2014-го й у подальші роки лише остаточно сформували вигідну картинку для роспропаганди.
Перейдемо до розгляду основних наративів російської пропаганди, де використовують ностальгію за СРСР:
1. Росія – це як СРСР, тільки краще
Росія у своєму образі намагається ототожнюватися із Радянським Союзом: мов, подивіться, у нас все так, як і в СРСР, тільки на сучасний лад, тобто краще. За таких умов відбувається ідеалізація радянського минулого, лунають заклики до його відродження. У нас відкриваються заводи, держава роздає житло, для всіх є робота, стабільна зарплата і соцзахист. Ось такими фальшивими фарбами намагається намалювати роспропаганда паралельну реальність Росії.
2. США та НАТО – це зло, проти якого бореться Росія
У своєму віртуальному світі Росія продовжує протистояти НАТО і США, як у часи холодної війни СРСР. Цих «ворогів» демонізують і на них навішують різні ярлики. Адже всюди Росії ввижаються глобальні змови «жидомасонів», бандерівців зі Львова, які тільки і мріють завоювати Росію. Відповідно до цього з’являється наратив, що США руками українців воює проти Росії.
3. Росія перемогла нацизм і фашизм
Одним із ключових у російській пропаганді є наратив про «Велику перемогу» Росії у Другій світовій. Його використовує архетип помсти та жертовності, працюючи на емоційну складову, адже в його основі лежить образ фашизму як символу зла і Перемоги, як тріумфу добра. І навіть нині ці ідеї продовжують існувати в живій радянській ідентичності.
Це дає можливість роспропаганді ототожнювати Росію із СРСР, а її ворогів із фашистами (георгіївська стрічка – елемент СРСР; українці – «бандеро-фашисти»; європейці – посібники фашистів). І саме війну на Донбасі спеціально переведено в емоційну площину задля досягнення потрібного емоційного стану населення.
4. Росія, Білорусія та Україна – братські народи
Міф, створений в Радянському Союзі про те, що нібито Росія, Білорусь, Україна є одним народом. З геополітичної перспективи РФ говорить про себе як про центр слов’янського світу і для своєї аудиторії просуває слов’янську та євразійську ідентичність. Відповідно до цього з’являється міф про «русский мир», який є середовищем російської ментальності й мови.
Це вилилось у те, що українське суспільство довго не вірило, що «братська» Росія може розпочати проти неї війну. Це було неприпустимо – із розряду фантастики.
5. У Росії гідне і заможне життя
Здебільшого мова йде про те, що в Росії високі і стабільні зарплати й пенсії, а це, зі свого боку, повага до людей, їхній соціальний захист – все, як у СРСР. Наявність власних ресурсів, що означає незалежність від зовнішніх поставок, на противагу Україні, стабільна економіка, високий соцзахист населення – все слід асоціювати із СРСР.
Саме під час окупації Криму і Донбасу активно використовували ці порівняння для виправдання агресії щодо України в очах населення окупованих територій.
6. Культ особистості
Сталін, Путін – що об’єднує ці два прізвища? Правильно – це два сильні лідери, якими можна пишатися, тому у вас одразу має з’явитися зв’язок між цими двома персонами. Але якщо говорити глибше, то Росія – потужна й сильна держава, яка є авторитетною на міжнародній арені, як свого часу СРСР під час Холодної війни. Обов’язково це має викликати асоціації, якщо ви адепт ностальгії за СРСР.
7. Захід загниває під вагою аморальності та безкультур’я
«Загниваючий Захід» – те, що в радянські часи мало економічне значення, а наразі набуває духовного й ціннісного виміру. Культивується «російська духовність» на тлі демонізації Європи та США. Та й узагалі демократія призводить до падіння моралі – гомосексуалізму, педофілії, наркоманії, алкоголізму, трансгендерів та інших збочень західного світу.
Звісно, всіх наративів, заснованих на ностальгії за СРСР, не перерахувати, адже їх дуже багато…
Для протистояння цьому виклику Україні потрібно втілювати комплексну державну політику, розбудовувати власний інформаційний простір. Адже навіть після 7 років війни на Сході України через об’єктивні і суб’єктивні причини не всі українці усвідомлюють загрозу, яку несе Росія для української ідентичності.
Як поширюють кремлівські наративи
Насамперед вищеперелічені меседжі поширюють за допомогою російських фільмів і серіалів. Адже здебільшого саме в «ностальгійних» російських фільмах присутні портрети Сталіна й агітки того часу. Також у цих фільмах показують сталінський «порядок», технологічний і соціальний прорив хрущовської доби, відносний добробут і зацикленість на приватному житті брежнєвських часів та свобода епохи Горбачова.
І ось уявімо, що сучасна людина дивиться ці фільми, і вона бачить – те саме життя, що й тепер: ті ж люди, тільки в іншому одязі. І все це подається як нормальне життя, без прив’язки до «будівництва комунізму». Тоді звідки глядачу дізнатися, що саме втеча в приватне життя і була можливістю сховатися від комунізму і його держслужбовців?
Це вже, не говорячи про інтернет, радіо й різного роду групи в соцмережах, які розповсюджують прорадянські ностальгічні пости.
Центр протидії інформаційним агресіям АМ&РМ
