ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Військо й Українці

6 Грудня 2020, 13:27

З нагоди святкування дня Збройних Сил України варто згадати, що для нашого народу значить військо крізь призму часу.

Великий кордон Євразії й ми

Історія українського народу іде в глибоку давнину. Різні етапи доводилось проходити нашому народові на цьому довгому відрізку часу. Було кілька разів, що зникала навіть державність. Проте народ зберігся, відновив державу, йде розвиток нового суспільства. Відповідно постає питання, що ж було тією основою, тим кодом, який не дав українцям асимілюватись, втратити ідентичність, розчинитись у «національному котлі» інших імперій?! Звісно, відповісти на це питання однозначно неможливо. Цей секрет збереження народу базується на низькі різних факторів і процесів. Тут і фольклор, і мова, звичаєве право, усвідомлення окремішності, специфічний свій побутовий світ. Проте був ще один важливий чинник, який фактично являв собою місток, ланку, що зв’язує етапи нашої минувшини. Мова саме про військовий аспект. Адже саме існування українців у тій частина Євразії, яка зветься Великим кордоном, уже прирекла наш народ на безперервне військове протистояння. Як наслідок, за часи існування державності військова потуга була стрижнем її існування. Нерідко це навіть відображалось у знаках і гербах на печатках та прапорах, чи ба навіть у назві держави – згадаймо Українську козацьку державу XVII-XVIII ст., яка офіційно називалась Військо Запорізьке. Проте навіть за втрати державності, як не дивно, українські військові формації, чи мілітарні традиції загалом продовжували існувати. Відповідно, саме вони грали неабияку роль у збережені українського самовизначення. Отже, подивимось на нашу військову минувшину крізь зріз епох.

Місця, де творилася військова звитяга

Звісно, першими нашими державними утвореннями були слов’янські племінні союзи. Вони мали військові загони, які складались спочатку з загального ополчення. З майновим і соціальним розмежуванням, розвитком політичної складової, їхня військова структура ускладнювалася, з’являлись групи професійних вояків, об’єднаних навколо князя – прообраз майбутньої дружини. Поява єдиної держави Руси-України (Руська земля, Русь) стало логічним продовженням політичного розвитку і збройних сил загалом. Літописи наповненні описами та вихвалянням вояцтва і його подвигів.  Ба більше, саме в цей час з’являється таке визначення прикордоння, як «України» – місця, де творилась військова звитяга. В XIVст. у князівствах Русі-України відбулась заміна старої династії Рюриковичів на нову Гедиміновичів. За їхнього володарювання розвиток збройних сил вийшов на новий рівень. Насамперед скинуто владу Золотої Орди 1362-го. А після перемог на півдні проти уламків цієї степової держави, створено умови для появи Кримського ханату. Крім захисту власних кордонів, українські підрозділи відзначились подвигами у війнах проти Московського князівства на сході, Тевтонського й Лівонського Орденів на півночі, в хрестових походах європейського воїнства на Балкани проти османів та Гуситських війнах в Центральній Європі. Служба Фредерика Острозького в Чехії і артилерійський вогонь князя Василя Чарторийського на Нарові стали уособленням цієї діяльності. Знаменним підсумком військової історії українських князівств була характеристика останнього київського князя Семена Олельковича «чесно боронив отчину свою град Київ від сильніших за себе ординських царів». У 1523-му перестало існувати останнє українське князівство Новгород-Сіверське. Проте це не стало крапкою в історії українського війська.

Під коронами імперій – як ми стали українцями

Як у короні Польській, так і Великому князівстві Литовському, військові контингенти з українських земель виступали в похід своїми окремими формаціями. А слава про подвиги князів Острозьких, Вишневецьких й інших йшла всією Європою. Чого лиш варта характеристика Костянтина Острозького. Переможця під Оршею над московським військом 1514 року від легата Папи Римського, згідно з якою князь Острожський був «найкращим воєначальником» сучасності! Навіть після Люблінської унії 1569-го військо Речі Посполитої наповнювалось українською шляхтою. Але навіть на цьому етапі народ висунув ще одну військову силу, яка формувалася самостійно. Мова про українське козацтво, яке спромоглося не лише вийти на рівень повноцінного прикордонного воїнства, а й створити Запорізьку Січ, стати учасником військово-політичних відносин європейських країн. Слава про козацьку піхоту, кінноту і флот ніби вітер неслась. Логічним завершенням цього процесу є відтворення української держави Богданом Хмельницьким і поява нової назви нашого народу УКРАЇНЦІ, яка прийшла на зміну старої Русини (спочатку так відрізняли ту частину народу, яка перебувала під владою козаків, де існувала особиста свобода. Але це уособлення українця як вільного, доволі швидко перетворило регіональну назву на загальнонаціональну!).

Козацькі сотні та полки, сердюки і компанійці гетьманів, запорожці з січі та слобідська кіннота фігурували майже в усіх військових конфліктах XVII-XVIII ст. Скасування Української Козацької держави та її відгалужень – Запорозької Січі і Слобідських козацьких полків – не припинило військову складову українського народу. Ба більше, парадокс полягав в тому, що імперії, які поділили українські землі, змушено зберігали довгий час ті чи інші українські військові структури чи навіть створювати нові. Задунайська Січ в Османській імперії та Банатська Січ у Священній Римській імперії, Бузьке, Азовське та Чорноморське (Кубанське) козацтво у складі Російської імперії, є згадки про спроби групи українських козаків закріпитись у Грузії. Періодично, в тій же Росії, у важкі часи вдавались до створення українського ополчення. А в Османії в середині XIX ст. відзначились козаки Чайковського-Садик Паши. У цілому, тут бачимо спадок козацької військової традиції. Що ж до участі та ролі українців у регулярних імперських арміях, то тут мова йде про тисячі уславлених імен, закріплення яких на сторінках історичних досліджень ще чекає свого часу. Чого лише варта слава генерал-фельдмаршалів Івана Гудовича й Івана Паскевича, мореплавця Юрія Лисянського і американського бригадного генерала Івана-Джона Турчина.

У 1848 році в Австрійській імперії створено українську військову структуру вже на основі місцевих умов. Мова йде про селянську самооборону, завдання якої – захист і оборона шляхів у Карпатах. А вже наступного року австрійський уряд створив Руських гірських стрільців – постійну військову частину, акцентовану на дію в гірській місцевості. Окремий батальйон руських стрільців (на заході довгий час використовували стару назву українців – русини). Фактично ці півтори тисячі бійців за підтримки вагомого резерву стали на певний час головною силою австрійців у регіоні.

Двадцяте століття здригалася світовими війнами та іншими військовими конфліктами. Мирні часи являли радше рідкість. Саме під час цих війн відбулось відтворення українських збройних сил. Українські січові стрільці Австро-Угорської імперії, які своєю назвою поєднали західну і східну українську військову традиції, стали першою ластівкою цього процесу. Їхня мужність настільки вражала сучасників, що представники вищих аристократичних кіл Австрії, включаючи представників правлячої родини Габсбургів, вважали за честь бувати в середовищі українських стрільців.

Шанс на самостійність

З 1917-го розпочалася розбудова вітчизняних збройних сил Української народної Республіки (Армія УНР) і Західної Української народної Республіки (Українська Галицька Армія). Саме в цей час відбувається розгалуження на сухопутні війська та флот, з’являється морська піхота, авіація, броне-підрозділи, інженерний корпус і багато інших військових формацій. Сім років українське вояцтво чинило шалений опір в боротьбі за незалежність. Пізніше, вже у 1920-1930 роках, українські загони мужньо протидіяли більшовицько-російському терору, який насувався на Україну. По всіх регіонах на базі окремих хуторів та сіл виникали невеличкі військові підрозділи. І слід пам’ятати, що ця героїчна боротьба демонструвала тоталітарній владі, що повністю знищити українців не вдасться. Саме завдяки цьому Радянська держава змушено зберегла екстериторіальність України під назвою Українська Соціалістична Радянська Республіка, щоб проводити масштабну інкорпорацію українського військового елементу у свої структури.

У 1938 році Чехословаччина під тиском нацистської Німеччини-Третього Райху, Угорщини та Польщі розпадається і втрачає незалежність. Єдиним, хто вирішив чинити спротив агресії, були саме українці. Створюється українська держава Закарпатська Русь-Україна. Вона будує власні збройні сили – Закарпатську Січ. Ці новітні січовики продемонстрували, що навіть в абсолютно несприятливих умовах слід стати на захист Батьківщини.

Ми билися за перемогу від Атлантики до Тихого океану

Друга світова стала для людства колосальним випробуванням. У вирі цього світового конфлікту постала Українська Повстанська Армія – унікальна військова формація, яка без надійних сталих баз і забезпечення чинила шалений опір до 1960-х.

Українці становили вагоме ядро всіх армій антинацистського блоку. Причому їхній внесок і чисельність були такими, що країни шукали способи ефективно використати їх на війні. Так, у СРСР використано ідеологічні механізми – чотири фронти, найменовані на Українські. На іншому фронті, Велика Британія, на основі канадського війська намагалась сформувати кілька дивізій з українців. Як наслідок, українці взяли активну участь у найбільших військових операціях військ антинацистської коаліції: від Східної Європи до Атлантичного узбережжя, від Італійського й Африканського театру до битв у Тихому океані. Імена Івана Кожедуба, Майкла Стренка, Романа Шухевича й мільйони інших героїв стали символами мужності. Тому підпис Кузьми Дерев’янко на крейсері «Міссурі», що знаменував закінчення Другої світової, досить символічний. Холодна війна продовжила участь українців у становленні та службі у лавах армій багатьох держав.

З відновленням незалежності розпочався новий етап розбудови Збройних сил, сучасниками, очевидцями й, головне, учасниками чого ми є. І нам та нашим нащадками творити майбутнє, пам’ятаючи минуле.

Стежте за нами в Instagram
Blogger pool