Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…
Він народився на Луганщині. Бойові завдання у складі батальйону «Борсуків», який регулярно залучають до сил і засобів ООС, виконує давно.
Знайомтеся – головний сержант роти морської піхоти 503-го окремого батальйону старшина Андрій Зіненко – позивний «Бастер».
– Чому саме «Бастер», звідки таке псевдо? – запитую в Андрія.
– Історії чи прелюдії тут немає. Прийшов у підрозділ, почав з побратимами знайомитись, а вони мені: «який у тебе позивний?!». Я й сказав перше, що на думку спало, пригадавши мультфільм, що дивилась моя племінниця. Відтоді я «Бастер», – відповів він.
Андрій на війні з 2016-го. Від самого початку формування 1-го батальйону 36-ї окремої бригади морської піхоти в Миколаєві.
– Коли війна почалася, мені було сімнадцять. Пам’ятаю все. Перші бойові дії у Слов’янську дивились по телебаченню, як і вся Україна. Навіть сміялися і були впевнені, що до нас це не прийде, а на рівні Слов’янська і помре. «Яка війна, які сепаратисти, який там «русcкий мир»?!» – думали ми.
Селище Стара Краснянка – мала батьківщина «Бастера». Пригадує, що якось уночі йшли колони, за кілька годин з’явився блокпост. Ніхто не розумів, що відбувається. Телебачення нічого чіткого не казало. Лише після того, як над блокпостом замайорів український прапор, стало ясно – наші з нами. З іншого боку, через Сіверський Донець, у місті Привілля стояли вже загарбники.
Піти на військову службу до ЗСУ Андрій планував ще в чотирнадцять років – задовго до війни.
– Мама відраджувала, мовляв, не потрібна тобі та армія, невідомо куди занесе, і не бачитиму сина роками, – пригадує «Бастер». – Після школи за порадою мами закінчив коледж, здобув цивільний фах будівельника, навіть попрацювати на об’єктах встиг. Та з роками бажання пов’язати майбутнє з військом лише посилилось. Ба більше, на мою землю прийшли окупанти, які спочатку Крим забрали і щось подібне хотіли тут зробити. Дзуськи! – ствердно і трохи емоційно сказав головний сержант роти.
– А що найчастіше згадуєш за роки війни?
– Найліпше пам’ятаю першу ротацію батальйону. Я вже був командиром відділення. З досвідом бойових дій було пів десятка воїнів на роту. Нас обстрілювати почали, ми не знали що, звідки, коли впаде і куди відповідати. Минув місяць, ми адаптувались, звикли. Тепер усе зовсім інакше.
– А перший обстріл пам’ятаєш?
– Бойове хрещення, перший обстріл – це було в перший день, коли ми зайшли на позиції у Водяному. Нас тоді російські найманці щедро полили з 82-мм мінометів. Наступним етапом нашого становлення і бойової зрілості стала чи контратака, чи штурм… досі неясно. Та факт лишається фактом – ворогу ми добряче по зубах всипали.
А було це так. 30 березня 2017-го помітили, що до наших позицій наближаються бойовики. Ми зустріли їх вогнем, пішли двома групами в контратаку, затиснули цих бідолах на їхніх позиціях і розбили там. Зайняли ті позиції та змушено відійшли до своїх, бо виїхав ворожий танк і почав лупити по нас прямою наводкою.
У нас було два «двохсоті». У «сєпарів» поранених і вбитих було значно більше. У них навіть відео десь на ютубі є. Вони, негідники, не давали нам забрати хлопців. І того ж дня по Водяному випустили три касети з «Градів», – пригадує Андрій і додає, що саме за те бойове зіткнення з ворогом і вправні командирські дії його нагородили медаллю «За військову службу Україні». Та як справедливий і справжній командир він каже, що це не його заслуга – це нагорода підрозділу.
– Нині все зовсім інакше, – розповідає головний старшина роти. – Професійність у поєднанні з бойовим досвідом зросли в рази. Хлопці напрацьовують фізичні, моральні й психологічні кондиції. Їм нічого пояснювати-розповідати не треба. Ми знаємо все і розуміємо один одного з півслова! Якщо на першій ротації бувалих було 0,5%, то тепер майже 80%. Приходить молодь. Ми їх вчимо, ділимося досвідом, ставимо у стрій новоспечених «Борсуків». Тут випадкових немає, усі молодці!
Навчальні центри хлопців «натаскують» так, що вони до підрозділів приходять готовими вести бойові дії, чого не скажеш про рівень, який був 3–5 років тому.
– Я КМБ пройшов у Миколаєві, потім – Навчальний центр у Десні. На злагодження взводу в батальйон прийшов командиром відділення. І знав усе, що необхідно. У мене всі ази військової служби, як-от: тактика, спеціальна підготовка, вогнева – від зубів відскакували, – пригадує «Бастер».
– Усе йде від голови. Якщо командир на місці, має хороші комунікаційні здібності, вміння психолога, навички педагога і справедливий принцип роботи: «Роби як я» – він і його підрозділ приречені на успіх. А у нас командир роти – саме такий! Кращого годі шукати – не знайдете! – впевнений старшина. – У нас повна взаємодія, підтримка, розуміння, злагодженість і бажання рости й досягати більшого. Це важливо! Тому торік наша рота у змаганнях серед аналогічних підрозділів отримала звання «Найкраща рота Збройних Сил України».
– Андрію, хтось у широких, зручних і м’яких кріслах втомився від війни. А чи втомилися від війни ти і твої матроси?
– Морпіхи від війни не втомлюються! Хтось може й втомився, але не мої хлопці, і не військові, які протистоять російським найманцям на Донбасі. Єдине засмучує: сидимо на місці, обороняємось, а це нелегко. Жадаємо наступу, боротьби й розплати! Від війни ніхто не втомлюється, коли вона активна. Тоді дні летять, як години. А коли в окопі чекаєш, не відповідаєш, а терпиш… – важко! Багнюка, дощ, мороз, спека – це рутина, та коли є «добро» на відповідь, ми оживаємо!
– А яка ситуація на доручених вам позиціях переднього краю нині? Як поводиться ворог?
– Прилітає нечасто. За крайній місяць двічі на тиждень стрілкотня і кілька гранат з підствольника долітали. Ми не відповідаємо. Ворог постійно провокує. Ходять у повний зріст, без броні й шоломів. Окопуються, посилюють і обладнують позиції. Та в разі прямої загрози ми готові дати «по зубах». Для того тут і стоїмо.
Фото автора
Максимальна прозорість і підзвітність перед суспільством та міжнародними партнерами є одним із найголовніших зобов’язань команди Міністерства оборони України. Зокрема й перед європейськими парламентарями, що сприяє взаєморозумінню та підтримці оборонних ініціатив України, зміцнює партнерство з країнами ЄС.
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки назвав ще одним свідченням геноциду терористичні російські удари авіабомбами по Харкову.
Саперів російської армії знесло течією на встановлену ними раніше протичовнову міну.
Центр та Кібердепартамент СБУ виявили мережу інструментів поширення ворожої дезінформації у TikTok. Такі акаунти треба блокувати, щоб не стати жертвою оманливої інформації.
Директорка Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) Саманта Пауер розповіла про важливу роль дронів з камерами, які компанія Skydio передала Генеральній прокуратурі України.
Начальник Херсонської ОВА Олександр Прокудін показав, який вигляд має один із вищих навчальних закладів Херсона після російської атаки.
Захищаємо світ
Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…