Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…
— «Бонд», Євген «Бонд», — представляється офіцер не менш елегантно, ніж кіношний суперагент. Та за мить щиро всміхається, дружньо простягаючи руку, — й стає зрозуміло, що з британським агентом, окрім прізвиська, його мало що поєднує. Пояснює, що «Бонд» він не через амбіції, а просто має прізвище Бондаренко.
Євген — старожил батальйону окремої механізованої бригади, воює з 2014-го, у з’єднанні — з першого дня його створення. Тут таких залишились одиниці. Жартує, що він з плеяди сорокарічних лейтенантів. Як прийшов до війська під час мобілізації на початку війни, так з армією і не прощається. І хоч на шахті фахівця з нетерпінням чекають, каже, що нехай ще почекають, адже поки що потрібен тут.
— За два роки й чотири місяці із «шпк» – «солдат» виріс до «шпк» – «майор», — хвалиться вчорашній шахтар Євген. — Одразу був настроєний на офіцерські погони й на довгу службу. Я ж родом з міста козацької слави Жовті Води, що на Дніпровщині. Строкову служив зв’язківцем, тому й у військо прийшов старшим радіотелефоністом. Комусь може здатися, що служба зв’язківцем спокійна та проста, але, повірте, яких тільки перипетій не побачив… На свої очі бачив випадки, як у фільмах про Другу світову, коли наш хлопець-зв’язківець під мінометним обстрілом зв’язував дроти, майже зубами. Тоді росіяни протягом чотирьох годин прицільно накривали ВОП 120-м калібром.
За роки служби Євген практично не бував удома. На його рахунку стільки ротацій, що й важко порахувати. Це і Станиця Луганська, Верхньоторецьке, Зайцеве, Світлодарська Дуга, Торецьк, Волноваха. Він змінив не одну посаду, встиг навіть трішки побути начальником польової лазні!
— Аби стати ближчим до офіцерських зірок, потрібно було спочатку обійняти сержантську посаду. Виявилось, що це не так і просто. Тоді, у 2015-му, всі посади були стовідсотково зайняті. Тож коли ввели посаду начальника польової лазні, мене одразу перевели туди. Та, чесно скажу, з лазнею у мене не дуже склалося. Продовжував бути зв’язківцем, водієм, робити те, що виходить краще. Коли моя хвиля демобілізувалася, перевівся на посаду командира господарчого відділення. Звучить «по-тиловому». Здавалося б, ну що складного? Забезпечувати їжею, водою, буржуйками… Та насправді я регулярно бував на «нулі». Тричі, п’ять разів на тиждень об’їжджав абсолютно кожну позицію, кожен ВОП… Звісно, і під обстріли потрапляли, і зв’язком паралельно продовжував займатись…
Та мрія стати офіцером Євгена не полишала. Тож за першої нагоди він пройшов тримісячні курси у Львівській академії. Нині він — заступник командира батальйону.
— Пишаюсь батальйоном, в якому служу, тут кожен воїн унікальний, зі своєю історією. Хоч бери й книгу пиши! Багато хлопців з нашого бату — з Донеччини, Луганщини, — ділиться старший лейтенант. — У багатьох родини залишились на «тому боці», тож хлопці рвуться воювати, хочуть якомога швидше потрапити додому, звільнити свої землі.
Підрядники із різних областей України одночасно будують кілька ліній стаціонарних фортифікаційних споруд.
Ураження ворожої бронетехніки здійснили бійці 25-го окремого штурмового батальйону 47-ї бригади.
Президент Литви Гітанас Науседа закликав поставити за мету допомогти Україні виграти війну з рф, відзначаючи 20-ту річницю вступу країни до НАТО.
Боєприпас вагою 250 кілограмів був знайдений на городі біля одного з будинків після чергового обстрілу російською армією прикордонного села Руська Лозова.
З початку діяльності Державного оператора тилу (ДОТ) шість нових українських виробників стали постачальниками речового майна для ЗСУ.
Внаслідок падіння ракетних уламків травмовано 15-річну дитину, яку госпіталізували.
Захищаємо світ
Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…