ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Сергій Гуцалюк: Специфіка півдня України — це наслідки шаленої антиукраїнської та проімперської пропаганди

25 Листопада 2020, 18:44
Сергій Гуцалюк: Специфіка півдня України — це наслідки шаленої антиукраїнської та проімперської пропаганди

Кремль продовжує ведення інформаційних операцій проти України, особливе місце в яких займають наші південні терени. Саме їх росіяни розглядають як один з можливих плацдармів нового наступу. Особливо важливу роль тут відіграють наративи так званої історичної спадщини російської імперії. Про специфіку півдня України та історичний напрям роботи на цій землі в інтерв’ю АрміяInform розповів керівник Південного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті, історик та учасник бойових дій на Сході Сергій Гуцалюк.

З початком війни на Сході інтерес українців до історії, традицій, культури значно підсилився

Пане Сергію, розкажіть, будь ласка, чим займається ваш відділ Українського інституту національної пам’яті?

Передусім це подоланням наслідків шаленої антиукраїнської та проімперської пропаганди, яку роками поширювали в південному регіоні України не тільки з території Росії, а й силами представників деяких громадських організацій і політичних партій в Одесі. Цю пропаганду розповсюджували різними каналами: і московська церква, і фонд «Россотрудничество», і численні пропагандистські сайти, всім відомий антиукраїнський російськомовний канал АТВ. Особливо це стало помітно з початком Помаранчевої революції.

На півдні завжди вистачало важливих історичних подій та особистостей, про які треба розповідати людям, робити українську історію популярною. Важливим напрямом Південного відділу інституту є вшанування пам’яті загиблих на Донбасі захисників незалежності України й патріотичне виховання молоді.

З якими цільовими аудиторіями в контексті сучасної гібридної війни працюєте?

Хоч категорій, з якими потрібно працювати, багато, нашою основною аудиторією є молодь. В Одесі чимало військових навчальних закладів, з якими ми працюємо, адже курсанти — майбутня українська еліта. Також це студенти гуманітарних навчальних закладів, для яких проводимо тематичні лекції.

Чи цікавляться українці історією своєї держави?

З початком сучасних визвольних змагань за незалежність України інтерес українців до історії, традицій, культури значно підсилився. Особливо це стосується молоді. Нещодавно для мене було приємним відкриттям, що в Одесі знайшлися молоді люди, які ведуть власні історичні проєкти на ютуб-каналах. Наприклад, ПівденьАртбук створюють анімаційні ролики, в яких з допомогою фахових істориків висвітлюють маловідомі цікаві сторінки минулого південної України. До 2014 року таку діяльність важко було уявити. Ба більше, нині ці інформаційні продукти рекомендовані обласними та міськими департаментами освіти для старшокласників, які вивчають тему Української революції.

Як вважаєте, чому «русская весна» таки не відбулася в Одесі?

Величезну роль відіграв той чинник, що Одеса, Херсон, Миколаїв не мають спільного кордону з РФ. Також у всі часи, починаючи ще з Великого князівства Литовського, Османської імперії, потім Російської, українське населення завжди тут переважало, на відміну від Криму й Донбасу. Попри те, що під час кримської окупації мітинги сепаратистів весною 2014-го були чисельні, на проукраїнських акціях в Одесі збиралося й до 20 тис. осіб. Востаннє такі події в Одесі фіксували у 1917 році.

Ще задовго до війни в Одесі організовано страйкбольні та пейнтбольні клуби, багато учасників яких у 2014 році поїхали воювали на Схід проти України. Чітке розмежування на проукраїнських і проросійських учасників у цих клубах почалося після Помаранчевої революції. Ті, хто воювали в Чечні, носили шеврони російської армії, наші надягали шеврони УНР або елементи одягу УПА. Різна інформація про одеситів на стороні ворога підтверджує, що нині більшість з тих, хто поїхав воювати на Донбас за так звану Новоросію, вже не живі. Навіть ті, хто не брав до рук зброї, а займався пропагандою чи виїхав в Росію, нині покинуті «матушкою», не мають роботи, не отримали громадянства. Ситуація 2014 року в Одесі точно не повториться. Проте небезпека, однак, зберігається. Зовсім недавно, наприклад, викрито мережу, яка готувала теракти та яку очолювала медсестра однієї з одеських лікарень.

Історія українського Півдня починається задовго до «ініціатив» російських імператорів та імператриць

Які найпоширеніші історичні міфи існують у нас на півдні?

Одним з найпоширеніших імперських міфів про історію південної України є наратив, що до приходу на цю територію Російської імперії тут нічого не було й навіть трава не росла. Тобто що на простори Північного Причорномор’я цивілізацію принесла саме Росія, яка відвоювала ці землі в Османської імперії. Наприклад, щодо Одеси пропагандисти зазначають, що місто засноване в 1794 році. Нібито підтверджувальним є документ, виданий Катериною II та який чомусь узвичаєно вважати рескриптом про заснування Одеси, насправді ж він не містить жодного слова про закладення нового міста. В ньому йдеться про реконструкцію й модернізацію османського хаджибейського порту, що тоді вже існував. Ще задовго до приходу сюди Російської імперії в причорноморських степах розвивалися міста та йшла жвава торгівля.

Сучасне населення Одеси, що почало формуватись у 1950-70 рр., можна поділити на три категорії, кожна з яких мала вплив на формування Української держави

Як показують всеукраїнські опитування, найбільше тих, хто сумує за Радянським Союзом — у південних та східних областях, найменше — в західних. Чому, на вашу думку, маємо такі результати?

Тому що Східна й Південна Україна постраждали найбільше під час тих подій, які відбувались тут у XX столітті. Йдеться про Першу світову, Перші визвольні змагання, колективізацію, Голодомор, нацистську окупацію під час Другої світової, Голокост. На території Західної України радянська влада існувала на 30 років менше, що безумовно наклало свій відбиток.

Загалом населення, яке сформувалося в Одесі у 1950-70 роках і яке проживає тут досі, можна поділити на три категорії. Перша — це нащадки одеситів, що жили тут наприкінці XIX століття й на початку XX та яким удалося пережити всі катаклізми й лишитись на цій території. Ці люди майже не обіймали керівних посад, не були членами компартії, не співпрацювали з румунами. Бо в минулих поколіннях вони були вихідцями з інших регіонів України й не мали налаштованості проти України.

Друга категорія — вихідці з інших областей Радянського Союзу, яких присилали до Одеси для обіймання керівних посад. Здебільшого це були колишні військовослужбовці радянської армії, спецслужб, які посідали керівні посади в партійній, профспілковій сфері, на підприємствах. Саме завдяки їм ми отримали несприйняття всього українського, побутовий антисемітизм та українофобію.

Третя й найчисельніша категорія — це люди, які змінювали колгоспне життя і, приїхавши до Одеси, легко відмовлялися від мови, культури, традицій. Бо дотримуватися свого було небезпечно, багато речей висміювалось. А втім, націоналістичний рух в Одесі був.

Коли ж Радянський Союз розвалився, то ті люди, які в Одесі обіймали партійні керівні посади, стали першими комерсантами, власниками бізнесів або засновниками телеканалів, з яких лилася в мізки одеситів пропаганда «рускава міра», але більш модернізована.

Які категорії населення південного регіону України найуразливіші до ворожої пропаганди?

Передусім це люди старшого віку, які не можуть отримувати інформацію з різних джерел і дивляться лише телебачення. Або ж люди старшого віку, які мають змогу, проте надають перевагу якомусь телеканалу та споживають усе, що подається під певним кутом зору. Ще років 10–15 ми спостерігатимемо таку тенденцію, але з часом вона зникне. Це пов’язано з тим, що до 2014-го держава взагалі не звертала уваги на такі явища, нині ж ситуація кардинально змінюється. Робота триває. Як приклад — створення й діяльність наших регіональних відділів Українського інституту національної пам’яті.

Як зробити історію популярною?

Насамперед через мистецтво й культуру, створення якісного сучасного продукту, який мотивуватиме громадян до глибшого вивчення історії. Треба популяризувати ці продукти та дослідження наших істориків через фільми, ролики, радіопередачі, комікси, ютуб-канали, інформаційні майданчики в соцмережах, а також соціальну рекламу на білбордах і сітілайтах. Особливо це потрібно робити для молоді. І засоби масової інформації тут відіграють одну з ключових ролей.

 

24
2

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас у Facebook
Інтерв`ю, Новини