ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

За кожну людину в ССО треба боротися

Прочитаєте за: 6 хв. 9 Жовтня 2020, 17:22

Про бійців українських Сил спеціальних операцій поки що, на жаль, не знімають кінофільмів і не пишуть пригодницьких романів. Суспільство більше знає про американських «зелених беретів» на кшталт «Рембо» чи британських «командос», ніж про хлопців, які в умовах некіношної, а реальної війни щодня ризикують життями, виконуючи специфічні завдання із захисту Батьківщини. Та вони й самі не дуже балакучі, що зрозуміло. Тому можна довго сперечатися, хто ліквідував «трактористів» Гіві, Моторолу та Захарченка. Вважається, що їхні ж «сподвижники». Хай буде так. У ССО діє принцип: тихо прийшов, тихо пішов. Головне не слава, а результат. Але відомо, наприклад, що у лютому 2017-го саме наші ССО ліквідували в Луганську так званого начальника «народної міліції ЛНР» такого собі «полковника Анащенка». Це були підполковник Іванчук і старший солдат Деєв. Так сталося, що вони потрапили в полон і три роки зазнавали нелюдських катувань, які «Рембо» і не снилися. Нарешті у грудні 2019-го в межах обміну українських військовополонених на російських терористів хлопці повернулися додому. Постало питання про присвоєння їм звання Герой України, але рішення не ухвалено досі. Дехто хоче обмежитися врученням орденів, хоча люди, які виконують операції такого рівня, потребують з боку держави заохочення найвищого ступеня. Важливо, щоб країна, за яку вони йшли на смерть, підтримала їх. Сподіваємося, так і буде!

Про деякі аспекти діяльності Сил спеціальних операцій кореспонденту АрміяІnform вдалося поговорити з одним із засновників цього таємничого підрозділу, заступником секретаря РНБОУ генерал-майором Сергієм Кривоносом.

«Якщо ти не був молодим вовком, то досвідченим вовком уже не станеш»

ССО — це рід Збройних Сил, аналогів якому не було в історії сучасної України. Не дарма ж його вважають елітним. Спецпризначенців навчають бути розвідниками, брати участь у рейдах ворожим тилом, підпільній роботі за лінією фронту та створенню агентурних мереж, пошуку, звільненню та евакуації полонених або заручників, антитерористичній діяльності та наданню медичної допомоги.

Від інших підрозділ відрізняється не лише високими вимогами добору кандидатів на службу (відбір у ССО на кваліфікаційному курсі проходять лише 1 з 8 кандидатів), а й підготовкою особового складу.

Високий вишкіл українських «командос» підтвердили нещодавні масштабні міжнародні навчання, до яких їх активно залучали.

— Ми вже не перший рік щільно співпрацюємо з нашими колегами з НАТО, передусім з литовцями й американцями, — розповів Сергій Кривонос. — На цих навчаннях відпрацьовували як практичні моменти на кшталт десантування, взаємодії у бойових умовах, так і взаємодію штабів, спільне планування операцій за стандартами Альянсу, застосування підрозділів спецоперацій. Оцінка дій українських ССО достатньо позитивна, наші колеги зацікавлені у продовжені співпраці. Висновки, які вони зробили, врахують на майбутнє як вони, так і ми. Крім того, певні нюанси, які з’ясувалися у ході цих навчань, врахують і в зміні наших планів щодо підготовки особового складу.

А таких нюансів наразі в ССО достатньо. Офіцер, який не пройшов посади командира групи спецпризначення, не відчуватиме всієї специфіки цієї важкої та особливої служби. Щоб усе правильно спланувати, треба, за словами Сергія Кривоноса, бути «вовком зграї, яку очолюєш. Якщо ти не був молодим вовком, то досвідченим вовком вже не станеш». Командування ССО прийняв генерал-майор Григорій Анатолійович Галаган, який починав службу командиром групи в 50-му навчальному центрі спеціальної підготовки у Кропивницькому. Участь у війні на Донбасі взяв з перших її днів. Тому добре розуміє, що таке спецпризначення, що це не просто виконання наказів, а активна творчість, ініціатива, вміння самостійно ухвалювати рішення в екстремальних ситуаціях. Нині йде переформування ССО, приходять нові люди, що дає змогу сподіватися на позитивні зрушення.

Підготовка спецпризначенців за новими стандартами займає достатньо тривалий час і потребує чималих коштів

— Коли ми створювали ССО у 2015 році, то планували багато чого, — говорить Сергій Кривонос. — Але «завдяки» діям деяких посадовців Генерального штабу нам тоді не вдалося досягти поставленої перед собою мети. У певних моментах усе скочувалося «в шаблон». Сподіваюся, нині ситуація може змінитися на краще.

Одним з нагальних питань, яке стоїть перед керівництвом ССО, є аспект збереження кадрів. Підготовка спецпризначенців за новими стандартами займає достатньо тривалий час і потребує чималих коштів. Якщо ж люди залишали Сили спеціальних операцій, то лише тому, що за них ніхто не боровся, вважає Сергій Кривонос. Їх вчили, потім повертали в підрозділи, наказували забути все завчене та працювати за стандартами з минулого. Це в багатьох випадках людей розчаровувало. Велика частина військовиків написали рапорти про звільнення. А це величезний фінансовий збиток державі та прогалини в армії.

— За кожну людину в ССО треба боротися, — переконаний генерал-майор Сергій Кривонос. — Слід знаходити мотиваційні чинники, щоб людина продовжувала тут службу. Чому військовий, який прослужив, скажімо, в ССО США, залишається під опікою держави все своє життя? Держава дає йому змогу гідно жити, безоплатно навчатися, надає чималі соціальні гарантії. Інакше людина, яка має серйозну бойову підготовку, може потрапити в ряди певних кримінальних угруповань, що становитиме проблеми для суспільства. Тому маємо займатися не просто підготовкою бійців, а і їхнім соціальним захистом, мотивувати їх на захист країни, навіть коли вони виходять у відставку у цивільне життя.

Деякі наші ноу-хау колеги, зокрема в США, скопіювали для своїх навчально-тренувальних центрів

Сергій Кривонос знає, про що говорить. Він один з тих, хто стояв біля початків ССО. З березня по грудень 2016-го він і його однодумці у Бердичеві практично з нуля створювали Центр спеціальної підготовки ССО. Приміщення, які їм передали, були занедбані, розграбовані. Коли американські колеги побачили, що дісталося українським спецпризначенням, сказали прямо: на відновлення треба два роки та двадцять мільйонів доларів. Українці ж впоралися за п’ять місяців і менш ніж за два мільйони «зелених». Водночас з будівництвом навчального центру тривала й підготовка бійців.

— Дуже вдячний і полковнику Дубині, тодішньому командиру частини, — згадує Сергій Кривонос, — і заступнику командира частини підполковнику Пугачову, і всім офіцерам, які брали активну участь у створенні цього центру. Почалася війна, але нас ніхто не змушував віддавати всі сили на благо Вітчизни. Ми чітко розуміли: це потрібно саме нам. Була мотивація, щоб якнайшвидше почати тренування. І ми їх розпочали вчасно. До речі, можу похвалитися, що деякі наші ноу-хау колеги за кордоном, зокрема в США, скопіювали для своїх навчально-тренувальних центрів.

Тож чекатимемо фільмів і пригодницьких романів про українських спецпризначенців. Безперечно, нині — одних з найкращих у світі!

57

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас в Telegram