Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Головний сержант танкової роти однієї з танкових бригад старшина Андрій на війні з 2014 року. Шрами, які «зорали» всю праву частину голови, глибокий пронизливий погляд, свідчать про те, що ця людина бачила на війні все. Коли він розповідає про бій зі звільнення Широкиного у січні-лютому 2015 року, або вогневу підтримку морпіхів під час запеклих боїв під Гнутовим та Павлопілем на Маріупольському напрямку, в його очах можна побачити: гнів, азарт бою, скорботу, почуття бойового братерства і задоволеність від своєчасно прийнятого вірного рішення.
Із 2014 року він пройшов усі найважчі етапи російсько-української війни. Серед них такі, як Іловайськ, оборона Донецького аеропорту, Дебальцеве. Потрапивши на передову, він на власні очі побачив усі принади так званого «руського миру»: обстріли мирного населення, зокрема, у січні 2015 року мікрорайону Східний міста Маріуполь, облаштування вогневих позицій російських незаконних формувань безпосередньо у населених пунктах, відкриття ворогом вогню з важкого озброєння з районів житлових масивів, прикриваючись мирним населенням.
Нині Андрій вже добре знає, що і як потрібно робити, щоб не тільки вижити, але і виконати бойове завдання на війні, а тоді кожен крок перевірявся кров’ю. Наприклад, згадує танкіст, завдяки їхній вогневій підтримці вдалося зірвати намір ворога перейти до активних дій на одній із ділянок оборони Маріуполя.
– Ми отримали координати від «старшого начальника» щодо пересування ворожої бронегрупи у бік наших позицій. Не вагаючись висунулися у визначений район. Розгорнули танки, скорегували дії і нанесли вогневе ураження. За декілька хвилин залишили вогневу позицію і відійшли на достатню відстань, щоб не зазнати вогню у відповідь. Це була класично виконана робота, за яку мені не соромно до сьогодні.
Із 2016 року танкові підрозділі ЗС України знаходяться у районах відведення, тому знання і досвід Андрія дуже потрібні для підготовки особового складу. За шість років війни, пригадує танкіст, бували ситуації, коли під час бою доводилося бути і командиром танку, і механіком-водієм, і навідником.
– Такі фахівці, як Андрій, сьогодні дуже потрібні війську, – розповідає командир танкового батальйону майор Олег. – Вони мають досвід бойових дій саме танкових підрозділів, які нині не застосовуються на фронті. Його знання допомагають у підготовці танкових екіпажів, а також мотивують особовий склад на досягнення хороших результатів у вогневій, тактичній та спеціальній підготовках.
