Палата представників США на чолі зі спікером Джонсоном багато місяців до цього її блокувала, проте, зрештою, 20 квітня таки ухвалила довгоочікуване рішення. Тепер, після розгляду…
Події 2 травня 2014 року в пам’яті старшини медичної служби Василя Веремеєнка закарбувалися на все його життя. Того дня близько 5 години ранку надійшов сигнал про збитий ворожою ракетою український вертоліт Мі-24 поблизу Слов’янська. Старшина Василь Веремеєнко разом із пошуковою командою вилетів на вертольоті Мі-8 до ймовірного місця трагедії.
— Уже здалеку ми помітили чорний стовп диму — це горів наш збитий вертоліт. Коли підлетіли ближче, по нас почали вести прицільний вогонь зі стрілецького озброєння російські найманці. Кулемети з легкістю прошивали фюзеляж нашої «вертушки», — пригадує події того ранку Василь. — Відчув удар по нозі. Це була перша куля, яка влучила в мене, а й згодом врятувала мені життя. Саме коли я нахилився, аби розшнурувати взуття та оглянути пошкоджену ногу, отримав другу кулю в руку. Якби в цей момент не нахилився, то вона б потрапила точнісінько в район серця.
Пошуковці приземлилися неподалік вертольота, що палав, але наблизитися до нього не вдалося: Мі-24 був повністю окутий полум’ям і вже починали вибухати його БК. Також до місця падіння вертольота наближалися ворожі автівки. Пошуковцям довелося повернутися до свого вертольота і летіти на місце базування, до того ж їхній гелікоптер був пошкоджений кулями і була загроза відмови двигуна. Майстерність екіпажу Мі-8 дала можливість дотягнути до базового вертолітного майданчика.
— Мене відразу доправили до місцевої лікарні Ізюму, де зробили первинну хірургічну обробку ран. Поранення ноги виявилося легким, були ушкоджені лише м’які тканини, однак кістка лівої руки була повністю роздроблена. Місцеві лікарі хотіли ампутувати руку, проте не взяли на себе таку відповідальність, — розповідає старшина Василь Веремеєнко.
Того ж дня військового медика доправили до Харкова у його рідний медичний заклад. Колеги Василя зробили все можливе аби врятувати йому руку. Поранений медик пройшов три складні операції та довгий курс реабілітації. Невдовзі рука частково запрацювала.
За словами харківських військових лікарів, куля під час влучання в руку Василя розірвалася, а її сердечник пройшов по тілу й застряг на лопатці, оболонка ж кулі зупинилася лише під ключицею. Багато маленьких металевих фрагментів залишилося у тілі, їх не стали діставати, аби не нашкодити.
— Я вдячний своїм колегам-медикам за їхній професіоналізм. Вони змогли врятувати мою руку і швидко поставити на ноги. Також реабілітуватися мені допомагала моя донька Василина. Щоденно вона була біля мене і допомагала розминати руку. Майже пів року довелося лікуватися, — розповів старшина Василь Веремеєнко.
Наразі Василь продовжує службу у військовому медичному закладі й допомагає пораненим українським воїнам не втрачати надію у їхнє швидке одужання та повернення до повноцінного життя, адже й сам через це пройшов.
