Повстанці прагнули військовим шляхом відновити незалежність України, бо чітко усвідомлювали, що лише власна національна держава спроможна оборонити і реалізувати всю…
Бувалі в бувальцях люди стверджують: безвихідних ситуацій не буває…
От і «першачок» рядовий Саня Капусняк явно добряче засвоїв цю життєву істину. Ще не встигла, як кажуть, на ньому військова форма прилягти як слід, а він уже потрібне знайомство завів. Та ще й яке! Його таланту на теренах комунікації будь-який жовторотий новобранець позаздрити може.
Он, бачите, вони із замкомвзводу сержантом Сергієм Маківкою мало не в обнімку плац кроками міряють, та й на заняттях, не кажу вже про хвилини короткого солдатського відпочинку, завжди разом…
— А ви звідки, товаришу сержант, якщо не секрет, родом будете?.. — чи не за першого знайомства зі своїм командиром ніби ненароком поцікавився молодий боєць, і в очікуванні відповіді відверто насторожився.
— О!.. — аж прояснів лицем Маківка. — Я із далеких країв… Із Швамбрії… Можe, чули колись?! — і перед себе мрійливо випустив сигаретний дим на гілку клена, що шатром буйної зелені нависав над ротною курилкою.
— Та невже?! — аж підстрибнув на радощах Саня.
—А що?! — хитрувато примружив око замкомвзвода. — Знайома місцина?
— Та ще б! — цвів голубими очима солдат. — Земляки ми з вами, товаришу сержант, виходить. І це ж треба аж де зустрілися! — не переставав захоплюватись співбесідник. — Чи не за тисячу кілометрів від рідної домівки. Здорово! Отже, тепер і в мене служба веселіше піде, ріднішою буде. Як-не-як, земляка зустрів. Сьогодні ж на честь такої події батькам листа чи есемеску надішлю, хай порадіють…
Кажуть, у той для обох земляків пам’ятний день ще довго після загального відбою лилася між ними задушевна розмова.
«Знай наших! — радів про себе Капусняк. — Тепер Серьога мене нікому скривдити не дасть. Житиму за широкою сержантською спиною, як у Бога за пазухою…»
Та не минуло й тижня служби, як одразу після тактичних занять у полі, замкомвзводу підкликав до себе «першачка»:
— Ти вже вибачай, друже-земляче, – звернувся до підлеглого, – але є у мене до тебе одна знакова справа.
— Яка?! – враз спалахнули цікавістю і непояснимою надією очі Сані, котрий після ранкового марш-кидка ледве тримався на ногах.
— Ми ж з тобою один одного з півслова розуміємо…— продовжував Маківка.
— Авжеж, товаришу сержант…
— Так от, вибачай вже… Треба підлогу в казармі терміново вимити… Розумієш, до рядового Козачка мати з батьком ненароком приїхали, я його на КПП відпустив. Батьки, знаєш, діло святе! Так що, будь ласка, виручай, не ображайся!..
…І закружляли відтоді для Капусняка паркі солдатські будні нескінченним калейдоскопом. Що тепер стало йому — ні прилягти, ні присісти…
Остаточно розчарувавшись у земляцтві із замкомвзводу, він все одно в останнього залишався завжди напохваті. Навіть на заняттях Маківка не давав жодної хвилини спокою своєму землякові-підлеглому. Тільки не вкладеться Саня в норматив на смузі перешкод, як сержант тут як тут зі своїм командирським голосом:
— Прикро за тебе, земляче. Підводиш! Червоніти за тебе доводиться. Давай, піднатисни трохи, усього лише двох секунд тобі не вистачає…
Одне слово, не встигав Саня віддихатись від однієї справи, як тут же навалювалось на нього нове завдання. Тільки й бачив перед собою м’язисту та вправну фігуру Серьоги Маківки:
— Ну як, краянин?.. Не втомився?.. Взагалі, маю тобі сказати комплімент, хоч в армії це й не прийнято: гарний солдат починає з тебе витанцьовуватись… Потерпи, старина… До ідеального мотострільця тобі, як-то кажуть, ще день-два залишилось… На дембель у самих орденах та медалях підеш… Згадаєш ще моє слово. А заодно й нашої рідної з тобою Швамбрії не посоромиш!.. Ох і будуть тобі там дівчата на шию виснути…— піджартовуючи підбадьорював солдата замкомвзводу.
…А Саня, згадуючи про себе всіх чортів, тим часом розмислював: «Виходить, осічка вийшла! Уже всі в нашому полку помітили, що чимось не догодив я своєму взводному сержанту. Зуб він на мене має чи що, то й спуску не дає… Теж мені землячок із курячого пір’я вишукався. Кінчати треба з цим земляцьким маскарадом. І пошвидше!..»
А тут саме і нагода трапилась. Тільки-но вийшов Саня із овочесховища, де капусту на зиму закладав, як лобом уперся прямо в груди замкомвзводу.
— Товаришу сержант, дозвольте звернутися, — втомленим голосом розпочав солдат. — Вибачте, але я вам давно хотів сказати, що ми з вами зовсім не земляки. Помилочка тоді вийшла… — полегшено видихнув на останньому слові.
— Зрозуміло, — із жалем озвався сержант.
— І ще хотів у вас запитати, — знічено затупцював на місці Саня. — Що таке Швамбрія? Де вона розташована? Я всі географічні карти переглянув… І не знайшов…
— Оце так номер! — щиро розсміявся молодший командир. — Виходить, ви мене, справді не розіграли. А я то, грішним ділом, бозна-що подумав… Ну тоді раджу вам піти в нашу полкову бібліотеку і почитати твори Льва Кассіля. Ось у нього і знайдете для себе відповідь…
І, по-доброму подивившись на розгубленого підлеглого, раптом набув строгого вигляду:
— А тепер давайте разом розкинемо мізками… Припустимо, я би вам в усьому потурав, як своєму землякові… Тим паче, що ми з вами із тієї Швамбрії, — не утримався від жарту замкомвзводу. — Що б тоді про мене подумали інші солдати? «Безпринципний, нечесний, непорядний». Так?! Тому моє командирське кредо: від друзів, земляків завжди вимагати більше, ніж від інших. Бо дружба і те ж саме земляцтво накладає на нас усіх подвійну відповідальність. Тому хочеться, щоб близькі тобі люди ніколи не пасли задніх, і ти мав право завжди ними пишатися. Саме тим і пояснюється моя надмірна вимогливість до вас, Олександре…
Затаївши подих, рядовий Капусняк слухав свого молодшого командира, а в самого вже виспівували на душі солов’ї: «Ну, давай, давай, викладай своє кредо!.. Вчасно я зіскочив з твоїх експериментів, землячок! Тепер хоч відісплюся вволю та відпочину як слід… Тепер і в мене служба нормальною дорогою піде… Наземлячився я з тобою, сержанте, вже по саме нікуди!..»
Збадьорілий і натхненний власними роздумами рядовий Саня Капусняк уже був готовий іти до казарми, коли голос замкомвзводу примусив його заціпеніти:
— Знаєте, Олександре, я ще в перші дні, як ви прийшли до нас у роту, гортав вашу особову справу… І маю сказати: ми з вами справді земляки… З одного району, та й села наші за якихось три кілометри одне від одного… Тож не посоромимо своєю гідною службою рідний край!
Юрко Круць
Головнокомандувач ЗСУ генерал-полковник Олександр Сирський зазначив, що запорука нашої переваги над ворогом — це технології і технологічність. Чільне місце тут займають безпілотні системи.
У селі Львове на Бериславщині загинули троє місцевих жителів, які спробували розібрати FPV-дрон.
Військовослужбовець рф розповідає про постійне пияцтво серед солдатів та жаліється на командування рф.
Генеральний прокурор Андрій Костін заявив, що росіяни здійснили понад 800 кібератак на державні установи та служби України. За його словами, серед їхніх цілей були об'єкти енергетичної інфраструктури та телекомунікаційні системи з метою дестабілізації українського суспільства.
Цього тижня у Люксембурзі відбудеться конференція, присвячена новому етапу партнерства НАТО з Україною. На ній обговорять модернізацію процесів оборонних закупівель.
Прикордонники бригади Гвардії наступу «Сталевий Кордон» розбили бліндаж та спостережний пункт російських окупантів.
Захищаємо світ
Повстанці прагнули військовим шляхом відновити незалежність України, бо чітко усвідомлювали, що лише власна національна держава спроможна оборонити і реалізувати всю…