ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Води нема, але ви… пийте!

29 Вересня 2020, 20:09
Води нема, але ви… пийте!

У ніч з 16 на 17 вересня цього року, як стверджують компетентні джерела, у Кремлі за всю його багатостолітню історію вперше проведено спіритично-політологічний сеанс…

Поєднати сімбіоз високої державотворної науки із інфернальним світом на свій страх і ризик заповзялися двоє чинів (не станемо розкривати персональні дані цих двох неофітів-сподвижників) адміністрації президента Росії.

Поштовхом до цього несподіваного експерименту послужила їм телеграма, яка, мов прудка весняна ластівка, по каналах урядового зв’язку буквально перед самим завершенням робочого дня прилетіла зі спраглого Криму:

“Дощів немає… Річки та базові водосховища пересохли… Відчувається гострий дефіцит питної води в Сімферополі та кількох прилеглих до нього районах… Населення починає виявляти невдоволення… Бандерівська Україна продовжує надалі знущатись і не подавати воду на півострів…” — таким був її лаконічний зміст.

Отже, наголосимо перед тим, як йти зранку до вищого керівництва і доповідати йому про не вельми приємний факт з кримською водою, а точніше кажучи — за її відсутності, спірити-початківці «нічтоже сумняшеся» вирішили заручитись у цьому непростому питанні ще й авторитетною думкою колишніх очільників держави.

…Звісно, провести спіритичний сеанс на викликання духу історичних осіб, що достеменно володіють питанням, — це вам не баняк окрошки після дипломатичного рауту в Гранатовидній палаті Кремля виїсти. І під державний славень завершити десерт мискою холодцю…

Тут підхід має бути — інтимний і суто творчий.

Що, зрештою, наші кремлівські герої-посадовці і зробили. Усамітнившись в одному зі своїх службових кабінетів, ретельно замкнули двері, опустили на вікнах штори, пригасили настільне світло… Й завчасно, перед тим, як вільно розкинутись у не надто м’яких офісних кріслах, вийняли із сейфа те, що особливо, кажуть, сприяє налагодженню тісних стосунків із окультним світом…

Перша пляшка фірмового коньяку під соковитий лимончик пішла – як наче її й не було. Друга — теж не посоромила золотих зірочок на своїй етикетці й успішно розділила долю попередньої колежанки. Третю, акордну, закусювали вже гіркуватим листям герані, що росла у вазоні на підвіконні.

Та остаточно розчахнули спіритам двері в інфернальний світ кілька викурених пачок цигарок.

…У жовтуватому тютюновому тумані перед їхніми очима раптом зримо окреслились контури самого… пекла. Із усіма, як і прописано за біблійним протоколом, непринадними атрибутами: багаттям, величезним казаном, киплячою в ньому смолою і служакою-чортом, що у волохатих ратицях тримав коцюбу-мішалку…

І — ой леле! Із найтемнішого закутня пекла, що служив за роздягальню, спершу виплив на світ Божий власною персоною… фюрер. Він був у трусах і футболці, де на грудях красувався газетний логотип «Фелькішер Беобахтер» (у перекладі з німецької – «Народний оглядач»), позад нього, виплутуючись із холоші галіфе, на одній нозі підстрибував вусатий черговий клієнт…

Гітлер. Слухай, Коба, я все добре розумію… Ми були з тобою кривавими диктаторами і створили власні імперії. Ти – радянську — у своєму колгоспно-робітничому Союзі, я у себе, в Німеччині, — Третій рейх. По катівнях і концтаборах ми умертвили мільйони неповинних людей, до того ж, граючись у суперництво, розпалили криваву бійню Другої світової і натворили стільки жаху на землі, що нам повік тепер не відмолити у Всевишнього своїх гріхів… Але ми з тобою ніколи, здається, не були… кретинами.

Сталін. Що за пісню ти співаєш, Адольфику?!

Гітлер. Та все ту ж… Думаю про наших наступничків.

Сталін. Дєті за отцов не відповідають… Заруби собі на носі ці мої слова!..

Гітлер. Яволь!.. Проте облиш, Коба, хоч переді мною дурня клеїти… Я завжди казав своєму генералітету на нарадах: «Сталін — то геніальний хлопець, і він, безумовно, заслуговує на нашу повагу»…

Сталін. Та і я, Адольфе, теж начебто ніколи не залишався перед тобою в боргу. Уже й не полічити, скільки бокалів «Хванчкари» я підняв на кремлівських бенкетах за твоє здоров’я!

І все ж, куди ти хилиш, генацвале?!

Гітлер. Та ось думаю, що б ти відповів, якби я тоді, під Москвою, у 1941 році, попросив тебе допомагати моїм військам утримувати окуповані радянські території?!

Сталін. Ти що, ідіот, Адольфе?! Чи тільки прикидаєшся?! Хіба не знаєш, хто за міжнародним правом має опікуватись захопленою територією?! Ти, падлюка нацистська, тоді загарбав — то май честь і гідність відповідати за все!.. За надра, за землю, за людей, зрештою, яких полонив!..

Гітлер. Красиво говориш, батоне… Тоді чому твої сучасні, як ти кажеш, «дєті» присмоктались гнидами-п’явками до нинішньої України?.. Мало того, що той вічно зневоджений Крим на очах всього світу зухвало заграбастали, так їм, бач, ще й воду туди із Дніпра подавай… Може, їм ще й мінералочки, зволите, каналом подавати?

Сталін. Бо — дурні, кажу ті мої дєті!.. Із Криму, такої перлини — сонця, моря і повітря! — тільки й докумкали, що нікчемну військову базу зладнати, де тепер чи не з-під кожного кипариса солярою за кілометр тхне…  Який тепер розумний на той півострів сунеться? Га?! Хіба що зваблять кримськими лотками, де виним сурогатом усіляка шушера бізнесова торгує, якогось нетямковитого колгоспничка… із російського Нечернозем’я… Ну покрутиться той забуханий фермер-турист тиждень-другий біля моря, пузо своє під жерлом якоїсь ракетної установки погріє… А далі що — повний курортний штиль?! Чи, як ви, німці, кажете: капут… із хендехохом!

Ех, і до чого ж кремлівські вітії-пропагандисти — аж жаль бере, що нема на них мого вірного Лаврентія — дрімучі лобуряки. Думають, якщо заселять після свого псевдореферендуму братами-бурятами та кумами-чукчами та всім іншим малочисельним людом «необ’ятной родіни моєй» той анексований Крим, то їм світ так уже й повірить, що він «наш» і споконвіку ніби за Росією був… І експансія, коли дивитись на неї суто із російської «дзвіниці», цілком, виходить, виправдана!..

Гітлер. Зер гут, Йосю! Чисту правду говориш: дурних тепер ніде нема… Вони, якщо вчасно не поженились, то всі у владу поперли…

Сталін. Я он теж — каюсь, що вряди-годи той Крим некорінним населенням заселяти пробував… Після тої марної затії в ньому мамонтами комісари-пенсіонери тільки й залишились. «Козла» доміношного під морський бриз, мабуть, по севастопольських дворах і до сьогодні ще забивають. Та все про політику міжнародну… вставними зубами клацають.

А політика — діло хитре! Тут тобі – і геометрія, і тригонометрія, і алгебра… із усіма чотирма арифметичними діями! Якщо десь додав, то десь потім пиши мінус…

От і з водою в Криму непередбачувана дурня вийшла. Казав же один запорізький козак-мудрагель: «Боже, і нащо те море, коли й кухля води з нього не вип’єш». Спробуй тепер одним бідончиком прісної води всіх «страждущих та жаждущих», що за потурання кремлівської влади сюди через керченський міст понаїхало-напливло, напоїти. Дідька лисого!.. Хоч бери та до кожного переселенця по живому верблюду із тримісячним запасом води в горбах приставляй…

Гітлер. М-да… Йосю! Ну й картинку ти мені намалював… Не позаздриш! У мене подібна оказія тільки раз у житті була, коли твої хлопці у сорок п’ятому Берлін штурмували… Трухонув я тоді не на жарт! Досі оговтатись не можу…

Сталін. Як кажуть, звиняй, Адольфе! Сам напросився!.. Ти зараз краще про інше думай… Як у казан сідатимеш, не забудь, про всяк випадок, маску на обличчя натягати… Коронавірус, він така зараза, що і сюди ще пролізе…

А про Україну я тобі таке скажу. Непереможна ця держава. Я он скільки з нею боровся — та й тобі, Адольфе, там теж, пригадую, добре копняків під зад надавали, — а вона була, є і буде… Бо народ у неї напрочуд волелюбний! Не боюсь бути пророком, але незабаром увесь світ побачить, як мудро і звитяжно виплутається вона зі своєї нинішньої біди…

Гітлер. Коба, до речі, ти, часом, не знаєш прізвища отого російського дотепника, котрий, перебуваючи в анексованому Криму, наче сказав: «Гражданє кримчани, води нема, але ви… пийте!». Дуже мені вже цей афоризм своїм гуманізмом до душі припав, та й старина доктор Геббельс такі сентенції полюбляє колекціонувати…

…На цій фразі спіритично-політологічний сеанс раптом урвався.

Як стало відомо із тих же компетентних джерел, офіцер-охоронець, роблячи нічний обхід Кремля, з-під дверей одного з кабінетів енного поверху помітив дим, що мав ознаки явно не тютюнового походження…

Двох співробітників, яких буквально чи не за ноги витягли із охопленого полум’ям приміщення, тої ночі таки пощастило врятувати. У стані тяжкого алкогольного сп’яніння їх доставлено до Першого московського наркологічного диспансеру, де їм зробили глибоке промивання шлунка і гейзерне зрошування кишківника…

А от із промиванням мізків, кажуть, у цих двох кремлівських соколиків-спіритів найближчим часом можуть виникнути неабиякі проблеми. Бо ця не вельми приємна процедура відбувається у маніпуляційній палаті зовсім іншого російському відомства…

А туди, ох яка черга!

Спеціально для ІА «СП» Юрась Милославський

Читайте нас в Telegram
Військовий гумор