Однак, сучасний воїн повинен не тільки знати способи точно «доставити» боєприпаси для ураження техніки чи живої сили противника, а й вміти захиститися від ворожих…
Солдат Вадим Наумов був снайпером. Він героїчно загинув у перший осінній день 2014 року під час ворожого нападу на блокпост нацгвардійців, які охороняли міст у селі Василівка Старобешівського району Донеччини. Вадим був єдиним сином у родині. Йому було лише 22 роки, 13 із яких він прожив у Росії…
Про подвиг солдата Наумова, його недовге, але яскраве життя розповіла його мама Інна Сергіївна під час відкриття фотовиставки, присвяченої жінкам, що втратили своїх синів на війні. Ця виставка нещодавно експонувалася в Дніпрі.
Інна Наумова з міста Козятин Вінницької області живе пам’яттю про свого сина.
– Вадим був українцем за покликом душі, – розповіла пані Інна. – Його батько росіянин. До розлучення ми проживали в Росії, а потім повернулися в Україну. Згадую, як кожного разу, коли ми їхали в Україну до бабусі, син завжди мені казав: «Мамо, я – справжній козак». Він закінчив школу в Козятині й здобув диплом у Бердичівському коледжі промисловості, економіки та права. Захоплювався музикою, грав на гітарі та був добрим, сміливим, рішучим і мудрим, попри свій вік. Без вагань пішов на строкову службу у столичну окрему бригаду спецпризначення «Барс». А далі була війна… Коли він поїхав в АТО, мені про це не сказав, бо не хотів, аби я переживала. Розповідав, що вони, нібито, на навчаннях під Києвом. Згодом у соцмережах з’явилась фотографія, як він несе службу на блокпосту. Звісно, я синові зателефонувала й знов запитала: – «Вадиме, скажи правду, ти в АТО? А він у відповідь мене заспокоїв: «Мамо, ні». Згодом підрозділ повернувся, а він навіть у відпустку не пішов і не приїхав додому. Під час своєї другої ротації в останньому повідомленні він написав мені про те, що розбив телефон і не зможе телефонувати…
Вадим Наумов на псевдо «Дозор» і справді був не по роках розсудливим і виваженим за судженнями хлопцем. Про це свідчить збережена з його телефону відеопам’ятка, де він, за кілька годин до свого останнього бою біля Василівки, розмірковує: «Ось вона наша висоточка, там далі пам’ятник героям, які в роки війни обороняли цю висотку проти фашистських загарбників. А сьогодні ми її будемо обороняти від російських загарбників. Нічого… усе буде нормально…»
Мужній воїн Вадим Наумов 1-го вересня 2014-го до кінця виконав свій військовий обов’язок.
– Він знайшов зручну позицію на висотці, де добре проглядалася дорога, – продовжує розповідати пані Інна. – Під час спостереження Вадим побачив колону автомобілів та автобусів. Ворог підійшов підступно. На автобусах були таблички «Діти». Здавалося, що ніби дітей вивозять із району бойових дій. Однак, колона зупинилася і з машин стали виходити озброєні бойовики. По рації він попередив командира. Потім зав’язався бій… Згодом було друге повідомлення, що він поранений та веде бій. А потім, коли командир став його викликати по рації, йому хтось відповів, але це був не Вадим…
Після багаточасового бою, коли ворог відступив, побратими зробили все можливе, аби знайти солдата Наумова, але спроби були марними – стало зрозуміло, що, ймовірно, він потрапив у полон.
Тривалий час Інна Сергіївна, рідні та друзі, попри все, сподівалися й вірили, що Вадим живий.
– Ми довго чекали на нього, – поділилася ця сильна духом жінка. – Були важкі пошуки. Ми ніде не могли його знайти, ані серед поранених, ані серед загиблих. До останнього думали, що Вадим у полоні. Але…
Майже за два тижні після того бою тіло полеглого Вадима Наумова з вогнепальним пораненням було знайдено в моргу окупованого Донецька. Але рідні воїна про це тоді не знали та й не могли знати. Лише за чотири місяці потому його матір запросили до Запоріжжя на впізнання тіла.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі солдат Наумов Вадим Олександрович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Також відважний воїн отримав статус «Почесний громадянин міста Козятин» (посмертно). У цьому місті на його честь перейменовано провулок, де у 2016-му відбулося урочисте відкриття меморіального обеліска.
Сама Інна Наумова – громадський діяч, працює в Козятинській міськраді й займається опікою родин загиблих військовослужбовців та учасників АТО.
– Нині в нас дуже важкий час, але я вірю в те, що війна обов’язково закінчиться нашою перемогою й відродиться Україна, – сказала пані Інна. – Воїни-герої зробили для нашої країни величне – ці хлопці пішли добровольцями й зупинили ворога ціною свого життя. Адже буває так, що людина тихо собі живе 90 років і жодних подій в її житті не відбувається, а буває навпаки, що хлопці у свій молодий вік заради майбутнього України вчиняють подвиги, якими пишатимуться нащадки. У Героїв таке покликання – бути янголами, щоб нас оберігати.
