ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Маріуполь – форпост України, або Як організовували самооборону міста 2014 року

15 Вересня 2020
Маріуполь – форпост України, або Як організовували самооборону міста 2014 року

Місто Маріуполь – важливий промисловий центр України. Тут розташовано морський торговельний порт, металургійні комбінати імені Ілліча та «Азовсталь», концерн «Азовмаш». Тому столиця Приазов’я  з розвиненою місцевою інфраструктурою була ласим шматочком для територіальних посягань з боку північного сусіда. Крім того, окупанти відводили цьому місту ключову роль у втіленні ідеї сухопутного коридору в окупований Крим через Азовське узбережжя між Маріуполем і Бердянськом.

Першого разу колаборанти намагалися тримати Маріуполь під контролем та нести в маси «русский мир» з весни до 13 червня 2014 року. Після успішної операції українських військовихта силовиків з визволення Маріуполя від прихильників «старшого брата», життя міста увійшло у звичайну колію. Тут знову майорів український прапор, відновили роботу державні установи, відкрилися магазини. Місто задихало напруженим, але мирним життям.

Влітку 2014 року увага українців була прикута до подій на сході країни. Бої за Луганськ, ракетний удар по українських формуваннях під Зеленопіллям, бої за Савур-Могилу, за Іловайськ…

Водночас активно розвивалися події і на Маріупольському напрямку. У двадцятих числах серпня поблизу населеного пункту Рози Люксембург Новоазовського району було зафіксовано переміщення через державний кордон України військової техніки та озброєння з території РФ. Місто Новоазовськ захопили російські окупанти.  Тепер від нього на Маріуполь ішли колони ворожої військової техніки, а залпи забороненого міжнародними конвенціями озброєння, з яких було обстріляно Новоазовськ, було чутно в Маріуполі.

Місцевим жителям стало зрозуміло – війна повертається… Російські «Гради» в Новоазовську – за 40 кілометрів. А за доповідями розвідки – і того ближче, в Безіменному. Східна частина міста була вже в зоні ураження…Про це свідчили обстріли АЗС, будівлі зупинки транспорту та блокпосту правоохоронців.

Спогадами того періоду діляться звичайні мешканці Маріуполя, які брали активну участь у самообороні міста в останні гарячі дні літа 2014 року. Завдяки військовим і таким людям, як вони, місто вистояло – не дало себе поховати під руйнуваннями, загубленими життями, величезною кров’ю, що несе «русский мир».

Валерій Аверянов, підприємець:

–З наближенням російської техніки до міста Маріуполь почав вимирати – зникли правоохоронці, люди покидали домівки, побоюючись за своє життя і життя своїх близьких, мобільний зв’язок працював з перебоями, а ті, хто залишалися, запасалися провізією, – пригадує Валерій.–Вперше я відчув застережливу тишу, коли 29 серпня їхав містом. Раніше, після окупації Донецька, на шляху від дому до морського вокзалу мене 7-8 разів могли зупинити з перевіркою представники ДАІ. Того дня на дорогах міста я не зустрів жодного…

Наприкінці серпня 2014-гов Маріуполі перебували лише підрозділи Нацгвардії та батальйон спецпризначення «Азов». Зрозуміло, що вони самі не втримають місто, адже агресор мав суттєву перевагу в артилерії і бронетехніці.

Місцеві жителі, ті, хто залишився, почали згуртовуватись, щоб допомогти правоохоронцям тримати в разі необхідності Маріуполь. Валерій вирішив провідати хлопців-нацгвардійців, які несли службу на блокпосту на околиці району «Східний». Виявилося, що блокпост –невеличка дерев’яна будівля та пару «їжаків» –дуже слабкозахищений відворожих атак. Ніякого укриття для особового складу.

Придбавши робочий інвентар і мішки, наступного дня Валерій разом з родичем приїхав на блокпост. Тут уже працювали небайдужі мешканці– група студентів, фанати «Ультрас»Маріупольського футбольного клубу, фермер, чиє господарство було неподалік міста. Завданням того дня для людей стало відкидання залишків землі в траншеях, які рили два екскаватори. Рів робили за 400 метрів від блокпосту. Його глибина сягала 4 метрів, а ширина – 6. Крім того, землю з рову відкидали так, щоб утворився насип, який у майбутньому міг стати перешкодою для броньованої техніки росіян.

Мешканці довколишніх будинків приносили їжу та воду тим, хто працював. Загальна небезпека згуртувала людей незалежно від статі, віку, походження…

Наступного дня кількість охочих захистити місто від російської навали збільшилась. Військові давали вказівки щодо облаштування укриттята теж працювали лопатами. Того дня в район блокпосту були підвезені бетонні плити. Їх укладали «сандвічем» – почергово лягали плити, мішки з землею і глина – так облаштували укриття від артилерії.

Ближче до передової мешканці міста будували першу лінію оборони. Там під час облаштування укриття використовували залізні сляби –товсті сталевіплити, виготовлені на металургійному комбінаті «Азовсталь».

28 серпня 2014 року під час мітингу проти війни і агресії Росії, який відбувсяв центрі міста, з пропозицією об’єднатися і разом захистити Маріуполь виступили волонтери. На цей заклик відреагували сотні людей – хтось був готовий допомогти транспортом, жінки висловили готовність стати «живим щитом» проти російських танків.

Наступного дня жителі міста продемонстрували готовність покласти своє життя за український Маріуполь. Близько півтори тисячі людейпід українськими прапорами сформували живий ланцюг біля облаштованого блокпосту з боку виїзду з міста в напрямку Новоазовська – таквони показали: «ось ми, ось наші тіла, ми готові лягти тут під танками, але Маріуполь не здасться!»

Протягом трьох тижнів Маріуполь будував оборону навколо міста. Тоді були облаштовані близько десятка блокпостів на стратегічних маршрутах.

Марія Подибайло, нині військовослужбовець ЗСУ

Марія влітку гарячого 2014-го взяла на себе організацію та координацію волонтерського руху в Маріуполі. Саме вона спільно з товаришамипо духу, заснувавши  Координаційний центр патріотичних сил «Новий Маріуполь», поставила за мету створити загони самооборони міста, де охочі могли б навчитися, а потім, у разі необхідності, застосувати на практиці навики з медичної, тактичної, саперної та вогневої підготовки.

Завданням Подибайло на той момент стало об’єднати та скоординувати людей, які мають досвід ведення бойових дій, знаються на тактиці ведення бою в місті, підривній діяльності та тактичній медицині. Необхідно було знайти інструкторів серед військових, щоб вони змогли підготувати абсолютно цивільних людей до опору ворогу.

Громадський рух «Самооборона Маріуполя» був започаткований у червні 2014, відразу після визволення міста від прихильників «русского мира». Головним завданням його учасників стало патрулювання вулиць для запобігання мародерству та незаконним антидержавним виступам, виявлення диверсійних груп та колаборантів. Після обстрілів околиць міста та довколишніх територій члени самооборони першими прибували на місце події, аби допомогти правоохоронцям та медикам.

Саме самооборона мотивувала жителів Маріуполя висловлюватися і діяти на користь України, не побоюючись за своє життя. Зі слів Марії, маленькою перемогою став мітинг 28 серпня 2014 року на підтримку України, після якого сотні людей вступили до руху.

–На той час уже виникла пряма загроза російського вторгнення в Приазов’я – було захоплено Новоазовськ, Безіменне.Далеко не всі маріупольці знали про наш рух, і на мітингу ми зробили оголошення, після чого сотні і сотні людей приходили до нас, аби стати щитом міста. І вже 4 вересня перший загін самооборони було приведено до присяги на вірність українському народові. На той момент наш вишкіл пройшли понад тисячаосіб. До речі, майже половина з них на сьогоднішні служать у лавах ЗСУ, –розповідає жінка.

Спартак Стєпнов та Максим Свєтлов на момент 2014 року були приватними підприємцями

Спартак Стєпнов, параолімпієць, через стан здоров’я не міг взяти до рук зброю, але завдяки чудовим організаторським та комунікативним здібностям став координатором штабу Самооборони. Саме він знайшов покинутий тир та облаштував його. Там чоловіки і жінки, з допомогою інструкторів з числа військових ЗСУ та правоохоронців, вчилися поводженню зі зброєю, боєприпасами,вибухівкою.

–До нас приходили люди різного віку – були і 50–60-річні. І всім знаходилась справа – хтось займався волонтерством, розвозив по блокпостах хлопцям гарячу їжу, теплий одяг. Хтось вночі розклеював патріотичні листівки, розвішував українські прапори для того, щоб жителі Маріуполя, прокинувшись зранку, не задавалися питанням, у якій вони країні. Але кістяк організації сформували футбольні уболівальники з ультрас та студенти, – розповідає Спартак.

Він пригадує випадок, коли на навчання прийшли зовсім молоді хлопці, частина з яких були школярами:

– Питаю їх, навіщо вони тут. Відповідають: «Сьогодні ми повинні захищати Україну, а не ті… пенсіонери, які стогнуть за Радянським Союзом. За нами майбутнє!»

До речі, наймолодшому із самооборонівців було 17 років. Звісно, зброю йому ніхто в руки не дав, але хлопець мав непогані акторські здібності і виконував розвідувальні функції.

– Данило непоганий актор, і міг ставити правильні запитання, щоб отримати потрібну інформацію, – каже Максим Свєтлов.

Самооборонівці працювали і в напрямку патріотичного виховання молоді. Максим розповідає, що на той момент почав активно комунікувати з учителями. Він чітко висловлював свою проукраїнську позицію на нарадах директорів, а потім на уроках. Наводив приклади, до чого може призвести «русский мир». Говорив про те, що є багато людей, які  готові стати на захист міста, і не просто стати, а зі зброєю в руках.

– Діти абсолютно щиро зустрічали нас. Думаю, саме тоді народжувалась нація –діти співали гімн України, з радістю зустрічалися з військовими, несли додому цей настрій. І, знаєте, батьки підхоплювали це. Тобто заклопотані робочі, яким було однаково, у якій державі працювати, аби була заробітна платня, почали підіймати голови. Мабуть, у якийсь момент їм стало соромно… – розповідає Максим.

На думкуобох самооборонівців, російські війська не пішли на Маріуполь, зокрема, і через ту інформаційну кампанію та оборону, яку організували місцеві жителі.

Наразі столиця Приазов’я успішно розвивається. Тут оживає інфраструктура, триває будівництво парків і зон відпочинку, відновлюють роботу школи і дитсадки, адже кількість населення міста зростає. Не змінилося одне –на кожній вулиці міста майорить синьо-жовтий стяг, який свідчить про те, що місто Маріуполь – це Україна!

 

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас в Telegram
Мітки:
Армія і суспільство