Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…
Старший матрос Дмитро Полєвой був морським піхотинцем. Він героїчно загинув у бою 20 березня 2017 року в районі села Водяне на Донеччині. Вранці того дня дві диверсійні групи противника підступно підійшли до наших позицій. Українські захисники прийняли виклик. Зав’язався бій. Морпіхи відбили напад, утримали вогневу позицію та відкинули ворога. Події розвивалися миттєво, бойова обстановка змінювалася щохвилини, а згодом виникли сприятливі умови для проведення контратаки. Наші бійці скористалися тактичною перевагою, висунулись уперед та зайняли один із опорників ворога. Але, на жаль, закріпитися там не вдалось. З боку російсько-терористичних угруповань розпочався масований обстріл втраченої позиції та села Водяного з важкої артилерії, мінометів та «Градів»…
Про громадянську позицію Дмитра Полєвого, його ставлення до захисту України, патріотизм, чоловічий та солдатський подвиг розповіла його мама Любов Дмитрівна, під час презентації фотовиставки «Сильні духом. Мами», що відбулася в Музеї АТО у Дніпрі. Пані Любов, на долю якої випали неймовірні випробування, без перебільшення найповажніша серед усіх учасниць цього фотопроєкту і не лише за старшим віком…
– Дмитро народився у Дніпропетровську, – розповіла пані Любов. – Навчався, займався спортом, отримав спеціальність товарознавця та працював за фахом. Він не служив строкову, але влітку 2016 року свідомо зробив свій вибір і пішов на службу в армію за контрактом. Дімочка не міг просто сидіти вдома. Синочок завжди мріяв служити у морській піхоті. Туди, в бригаду імені контр-адмірала Михайла Білинського, він і потрапив. Уже через декілька місяців навчань його батальйон воював у районі проведення АТО. Він загинув у тяжкому бою. Йому було – 37 років. Остання телефонна розмова у мене з сином була вранці того дня. Потім весь час я намагалася додзвонитися, але телефон «мовчав»…
Після боїв декілька днів бойовики не віддавали тіло Дмитра українській стороні.
– Його не відразу привезли, – ледь стримуючи сльози, поділилася пані Любов. – Буквально через чотири дні мені зателефонував комбат і сказав: «Ваш синок вже у нас». Я відповіла, що не повірю, поки його не побачу. Але його привезли… і я побачила свого сина.
Поховали воїна на Краснопільському цвинтарі в Дніпрі, поряд із бойовими побратимами. За героїзм, виявлений у боях, старший матрос Полєвой Дмитро Олександрович став лицарем ордена «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). В місті Дніпро на фасаді школи № 53, де навчався воїн, на його честь встановили меморіальну дошку.
Життя тривало… Через півтора року, коли ще не встигла втихнути біль від утрати на війні Дмитра, Любов Дмитрівна втратила й свого другого сина.
– Мій старший син Юрій загинув із-за смерті Дімочки, – каже ця сильна жінка. – Вони із братом були дуже близькі – лише шість років різниці у віці. Юра не переніс смерть брата. У нього стався інфаркт. Ця війна забрала у мене двох синів…
Попри неймовірні випробування, пані Любов добра і чуттєва людина та має активну життєву позицію. Вона знайшла сили пережити втрату синів, пройшла власний шлях реабілітації й нині об’єднує навколо себе матерів та жінок, які потребують підтримки.
– Насправді, дуже важко, але наші діти герої й треба жити далі, заради внуків та пам’яті про синів, – каже Любов Дмитрівна.
Володимир Зеленський високо оцінив роботу бійців та підрозділів, які відбивають атаки російських безпілотників.
У Національній гвардії України прокоментували історію з поїздкою в потязі службового собаки Ермі, яка викликала бурхливі обговорення в соцмережах.
Голова Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки Олександр Завітневич повідомив, що потрібно зробити, щоб система рекрутингу набула подальшого поширення.
Ув’язнення отримали бойовики, які намагались «прорвати» оборону ЗСУ під Роботиним.
П’ять російських авіаційних ракет типу «повітря — земля», що не спрацювали під час запуску, виявили і знищили співробітники відділу вибухотехнічної служби поліції Сумської області.
Біля стели на в'їзді в Донецьку область були підняті прапори тих бригад, батальйонів і підрозділів Сил оборони, які боронять Донеччину від російського окупанта.
Захищаємо світ
Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…