Саме цей бомбардувальник є носієм ракет типу Х-22, якими країна 404 постійно обстрілює Україну. Традиційно, АрміяInform дізналася, як на болотах…
Він якось ледь помітно усміхається лише кутиками безмежно блакитних очей і ховає цю щиру усмішку у свої харизматичні козацькі вуса. Народжений в самому серці України, де з одного боку батьківська хата Тараса Шевченка, а з другого — садиба українського козацького полковника та правдолюбця Максима Кривоноса, сержант Анатолій Болдирєв, попри свій поважний вік, не побоявся труднощів і, взявши до рук зброю, пішов захищати Україну.
— Ну а як можна по-іншому? — щиро дивується воїн. — Адже в наш дім, на нашу землю прийшла війна! Це як пожежа! Не можна сидіти склавши рук, а потрібно її всім світом загасити.
Його український стрижень козака-характерника плекався ще з дитинства. Ще коли все по-справжньому українське було під забороною та за думки, що «не відповідають лінії КПРС», можна було потрапити за ґрати, він потайки слухав «Радіо Свобода». Разом з батьками читав українську літературу та заборонених вітчизняних письменників, твори яких у самвидаві передавали з рук в руки. А коли над Україною повіяв вітер свободи, першим підняв синьо-жовтий прапор над рідним селом Шевченкове, що на Черкащині.
— Любов до нашої неньки України повинна бути не на словах, — каже воїн. — Вона має проявлятись у справах, що роблять її сини та доньки.
Робота на взводному опорному пункті завжди важка, навіть коли не стріляють: потрібно підтримувати й покращувати лінію оборони (а це тонни землі, що лопатами викидають на бруствер), обслуговувати зброю, бо всі ми добре знаємо, що кожне перемир’я, яке було в нас за шість років війни, закінчувалось одним і тим самим — несподіваною агресією з боку противника. Та фізична праця — не головне. Важко перебувати в постійній нервовій напрузі, коли усвідомлюєш, що з боку агресора за кожним твоїм рухом стежать сповнені ненавистю очі загарбників, коли розумієш, що тиша починає розслабляти, а ти не маєш права піддатись цим відчуттям і втратити пильність, бо за цим стоїть смерть і втрата рідних теренів. Проте Анатолій Олександрович вміє побороти все це в собі й водночас підтримати своїх бойових побратимів.
— А чи можу я попросити у вас про одну послугу? — звертаючись до мене, промовив сержант Анатолій Болдирєв. — Інформагентство АрміяInform — це потужний інформаційний майданчик. Я знаю, що ваш сайт читають багато різних людей і різного віку, і навіть за кордоном наші земляки. Я хочу звернутися через вас до всіх українців у світі, хоч би де вони нині були! Я хочу сказати всім їм одне — Любіть Україну… просто любіть. І тоді ми переможемо!
