ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Сатира від письменників-ветеранів – на будь-який читацький смак!

28 Липня 2020
Сатира від письменників-ветеранів – на будь-який читацький смак!

Якщо хтось з наших читачів ще не знайомий з Ганною Скоріною, раджу ознайомитися з колекцією книг про війну на Донбасі, яку зібрала ця талановита блогерка і креативний літературний критик. Наразі в її «Літературній сотні» близько 600 «багнетів», які ріжуть правду-матку, філософськи осмислюють конфлікт, критикують, діляться власними враженнями й роздумами та б’ють російського агресора сатирою. Якраз книжкам останнього жанру присвячена наша бесіда з пані Ганною. Отож на початку слово експерту літературного «фронту» – гості АрміяInform – Ганні Скоріні.

Кілька слів про нецензурщину і «Мариноване начальство»

– Пані Ганно, відкриваючи тему сатири на передовій (див. відео), ви говорите за нашого колегу військового журналіста, а нині ще й письменника-сатирика Костянтина Машовця. Його двотомник «Діалоги на нулі», безумовно, заслуговує на увагу, однак у мене й моїх друзів є застереження щодо використання автором нецензурної лексики. Яке ваше ставлення до цього? Чи не применшує це його творчий здобуток?

– Я дуже ціную Машовця за його безпрецедентну працю. Від його невеличких історій справді важко відірватися. Дарма, що нарікаєте на нецензурщину, адже це, як би нам не хотілося, створює нерафіновану, а справжню адекватну реальність. Отож жодних пересторог і навіть натяку на меншовартість. Костянтин створив те, чого ще ніхто не зміг повторити!

– А ще який доробок ви рекомендуєте?

– Вибір ветеранської прози справді величезний. Є страшні, від яких хочеться сховатися, є іронічні, драматичні – про правду війни, а є легкі. Саме нині читаю невеличку, але неймовірно цікаву книжечку Артема Попика «Про котел та інші оповідки». Вона сатирично, однак з любов’ю описує армійський побут на передовій. Починає автор з польової кухні, яку ніжно називає «Гориновичем», та завершує стосунками між солдатами, солдатами і командирами. Ось, зачитаю кілька рядочків: «Інколи у серці виниряє своєрідне почуття гумору. І тоді з’ясовується, що у кухара-вогнеборця є диплом інженера, адже з цим дипломом в армії можна робити щось інше й цікавіше. Тоді кухар починає готувати складну страву під назвою «Мариноване начальство»…» Гадаю, інтригу створила. Книга – цікавуща! Авторський стиль – чудовий. Отож рекомендую Артема Попика! Я навіть придбала кілька примірників його книжки. Даруватиму друзям!

– А як щодо Назара Розлуцького?

– Маєте на увазі його книгу у співавторстві з Оксаною Якубовіч та Олександром Фруманом?

– Так, бачу для вас справді у цій темі немає невідомого…

– Я люблю читати (усміхається. – Авт.), а учасників бойових дій особливо. Отож книга Розлуцького, про яку ви згадали, називається «PR для кріпаків», це саме те, про що говоримо. Це чиста сатира. Автори аналізують у такий спосіб росіян: чому вони є такі, а не інші. Дуже гарний доробок, який теж рекомендую вашим читачам. До речі, у Назара вийшло ще дві книги – «Нотатник мобілізованого» та збірник віршів «Прочани». Тобто автор дуже різнобічний.

Ще є книга Дмитра Степаненка «Фронтовий щоденник. Окопні історії». Вона така ж невеличка як і книги Костянтина Машовця й містить веселі та саркастичні замальовки з війни та військового життя. Звісно, не можна оминути увагою три книги Мартіна Бреста «Пєхота», де вистачає гумору й стьобу, а його презентації книг – це окремі події, які теж проходять зі сміхом, а подекуди й реготом. Рекомендую до прочитання книгу Сергія Сергєєвича «Грязь». Це також гарний приклад армійського гумору й сарказму. І це ще далеко не всі книги – просто ще не встигла їх прочитати. Тому нехай автори вибачать, кого не назвала. Все ще попереду.

Комікси – як зброя протидії гібридній агресії

– Знаю, що ваша «Літературна сотня» останнім часом дещо розширила поле дослідницького інтересу. І тепер її поціновувачі можуть взнати про комікси, шеврони, патчі…

– І не тільки. Ще намагаюсь поширювати знайдену інформацію трохи про кіно, як художнє так і документальне, присвячене російсько-українській війні, фотовиставкам. Для цього створила на фейсбуці групу «Книги про війну», де розмістила своє дослідження ветеранської літератури й розміщую інформацію, яку знаходжу чи сама створюю про книги від ветеранів. Група невелика за кількістю, але я не женуся за тисячною аудиторією – тут важливо те, що навіть 500 її учасників уважно стежать і цікавляться ветеранською літературою.

До речі. Є серед ветеранів і співавтори коміксів, за історіями яких створено цілу збірку. Зокрема світ побачили вже кілька випусків популярного видання про захисників Донецького аеропорту «Кіборги». Цей проєкт заслуговує на увагу і малих, і дорослих. Він неймовірний! Дуже гарно, що комікси перекладені на англійську.

Також звертаю увагу й на інші дотичні сфери: творчість ветеранів у військовій символіці, зрозуміло, неофіційній. Тут хочу відмітити нашого Андрія Хоманчука з його проєктом «Блокпост». Цей сайт пропонує суперкреативні шеврони, патчі – вони зрозумілі тим, хто знає передову або хоча б цікавиться військовою справою. Прискіпливі гурмани можуть побачити бойових котиків і нашивки з гумором… Мій улюблений шеврон про військових топографів: «Топографічний кретинізм», який актуальний як для військових, так і для цивільних. І ще – «Поголюся після перемоги». Я такий подарувала своєму чоловікові. А собі придбала патч «Орден Прокрастинаторів», щоб не забувати ще більше читати й розповідати про книги. Заходьте – милуйтеся. Адже це того варте!

І ще у нас є музика. Недавно відкрила для себе український гурт «Пирятин», веселий і дуже драйвовий. Особливо шаную його пісню, присвячену нашій артилерії – «Арта» (альбом «Атентант») і дуже щемливу пісню «Родіна» (альбом «Тантра»).

– Не раз чув від фронтових письменників про те, що їх мало купують… Як гадаєте, чому?

– Тут дуже багато аспектів і проблематики, яку я висвітлила у своєму дослідженні. Треба йти в ногу із сучасним світом. Залучайте ютуберів, блогерів, SMM-фахівців… або самі створюйте сторінки своїх книг, записуйте короткі відео з цікавими уривками… Загалом у суспільстві, на мою думку, повинно бути модним читати книги ветеранів, узагалі читати, зокрема українські книги. Так, можливо комусь такий підхід не сподобається, але ветеранська література має стати свого роду трендом. Окрім цього, ще у нас чимало ветеранської літератури не перекладеної українською. Самі автори вважають, що це можливість достукатись не тільки до проросійсько налаштованих жителів, а й тих, хто там, «за порєбріком». Не знаю, наскільки це вдала ідея – час покаже. Загалом я всі книги ветеранів захищаю, незалежно від того, якою мовою ті написані. Але рекомендувала б перекладати свої книги українською, адже вона давно у тренді. Гадаю, наші автори потрохи дійдуть до усвідомлення необхідності цього кроку. І вже знаю таких. Ще один аргумент: рано чи пізно з’явиться державна підтримка фронтових авторів. І тут, безумовно, виграють ті, хто матиме україномовні твори. Мимоволі спливають слова письменниці-ветеранки Оксани Чорної (книга «Позывной Кассандра: лето 2015»), які вона сказала на одній з презентацій, що патріот – це передусім людина, яка стала на захист своєї країни, тобто поставила інтереси держави вище за своє життя… Це варто поваги, а не дорікань за мову. Ціну життя і держави перш за все розуміють військові, що дивились смерті в очі, переселенці й волонтери, які мають величезний досвід допомоги та порятунку. З часом саме вони стануть тією основою україномовної нації, за яку стільки нині зламано списів і точаться суперечки.

Ну і окремо хочу виділити великі й не дуже мережі книгарень, які зазвичай беруть книги ветеранів, видані у видавництвах, але забувають, що багато ветеранських книг видано власними силами. Було б непогано, якби книгарні залюбки брали на реалізацію й такі. І виділити для них невеликий стелаж чи тематичні полиці. Поки ж знаю лише «Букву» і ще «Книгарню #1» в Києві на Почайній… Потрібен інтернет-ресурс, платформа у стилі все про книги ветеранів АТО/ООС: від читацьких відгуків і рецензій до фотоальбомів з презентаціями. Поки що це моя маленька мрія.

– До речі, чи відчуває ваш проєкт підтримку держави?

– Заступник очільника Мінвету Олександр Терещенко запрошував до участі у проєкті «Ветеранська дипломатія». Дуже вдячна йому за такі гарні починання. Поки через пандемію проєкт повільно просувається, однак, сподіваюсь, незабаром почнемо працювати на повну. Терещенко рекомендував мене та Марину Рябченко, яка професійно досліджує воєнну прозу і викладає лекції в університеті імені Тараса Шевченка. Проте зрозуміло, що ініціатива ця відкрита для всіх охочих. Ще запланована моя й Маринина участь на Форумі видавців, де буде окрема панель, присвячена літературі про війну.

– Щиро дякую, пані Ганно, за вашу «Літературну сотню», адже ви й однодумці звернули увагу суспільства на безпрецедентне явище в українській літературі – понад 600 ветеранських книг! Гадаю, це навіть світовий прецедент.

– Уточню, якщо вже враховувати і перше півріччя 2020-го, ця цифра більша, і серед цього загалу майже 200 книг – написані ветеранами.

Цілком згодна з вашою думкою. Вже готую огляд книг про війну, виданих за перше півріччя 2020 року. Його незабаром опублікуємо на фейсбук-сторінці «Книги про війну», яку запрошую вподобати й бути в курсі літературних новин про російсько-українську війну.

Записав Руслан Ткачук, АрміяInform

Дмитро Тарчук (фото, відео)

Читайте нас в Telegram
MilitaryArt, Інтерв`ю