Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…
А все-таки Путін вчасно ушився з Криму: 20 липня прибув і відразу назад, на «історичну батьківщину». Не став чекати 28 липня, коли хтось з одурених свого часу російською пропагандою жителів півострова міг би запитати господаря Кремля, як так сталося, що загарбала Росія Крим у статусі автономії, а минуло трохи понад два роки, і 28 липня 2016-го його указом № 375 автономію скасовано, а тодішня Республіка Крим разом із Севастополем передані до складу Південного федерального округу з центром у Ростові-на-Дону? З усіма соціально-економічними наслідками від пониження статусу. Хіба про таке мріяли підігріті пропагандою місцеві москвофіли та й тисячі росіян, перевезених до Криму після окупації з однією-єдиною метою — змінити етнічний склад населення півострова?
Дурить росіян влада, зокрема, й тому, що з історією у них кепсько, і вона (історія, а не влада) нічого їх не вчить. А кепсько тому, що в російській історії — стараннями царської влади, згодом радянської, а тепер путінської — міфів, як на шолудивому собаці блощиць. До того ж міфів різних — від «третього Риму» до «російського Криму». На останніх, а їх чимало, сьогодні й зупинимося.
Пам’ятаєте рядок пісні «Севастополь, Севастополь — гордость русских моряков»? Так от, як відомо, старогрецька назва міста — Херсонес, давньоруська — Корсунь, до 1783 року — Ак’яр, потім ще якийсь час — Ахтіар… Невдалі походи на півострів Московія здійснювала 1687-го та 1689-го років за царівни Софії та її фаворита князя В. Голіцина. Згодом Петро І намірився збити союз кількох держав проти Туреччини, але зрештою вирішив «рубати вікно в Європу» (ходити по-людськи через двері російські володарі досі не вміють) з півночі. Тож нова спроба загарбати Крим зроблена лише 1736 року, але знову — невдало. В липні 1737 року російському війську вдалося зайняти фортеці Очаків і Кінбурн, але вже наступного року їх довелося залишити через епідемію чуми.
1771 року почалася нова експансія Росії в Крим. Військо князя В. Долгорукого захопило основні стратегічні об’єкти півострова. І хоча за Кучук-Кайнарджійським договором 1774 року Туреччина визнала незалежність Криму, Росії цього було замало. Восени 1776 року російське військо знову ввійшло до Криму. 1779-го укладено черговий мир, але проти окупантів повстало місцеве населення. Тож 1782 року на півострів знову ввели війська, а 8 квітня 1783 року Катерина ІІ одноосібно видала маніфест про прийняття півострова Кримського, острова Тамань та всієї Кубанської сторони під Російську державу.
З «історичними правами» Росії на Крим начебто розібралися. Тепер про «передачу Криму Хрущовим». Версія ця побутує в російських джерелах, а отже, і в умах росіян, і діє на них, як валеріанка на кота. Насправді ж усе відбувалося точнісінько навпаки, як у старому анекдоті про спростування «вірменським радіо» свого попереднього повідомлення: «по-перше, не Айдінян, а Айвазян, по-друге, не в державну лотерею, а в преферанс, по-третє, не 100 тисяч, а 100 рублів, і по-четверте, не виграв, а програв».
Отже, передача Кримської області РФ до складу України відбулася на підставі указу президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 року. Згодом, 26 квітня, Верховна Рада СРСР законом «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР» указ затвердила. А проєкт указу затверджено заздалегідь, 25 січня, на засіданні президії ЦК КПРС(!). Після чого, 5 лютого, президія Верховної Ради РРФСР (протокол засідання № 41, перед цим того ж дня питання розглядав російський уряд) ухвалила передати Кримську область Українській РСР. А 12 лютого відповідне рішення ухвалила вже президія Верховної Ради УРСР. 2 червня того ж року згадку про Кримську область виключено зі статті 14 Конституції РРФСР, а 17 червня відповідну згадку внесено до Конституції УРСР.
Такі факти. А тепер про міфи. Чи є передача Криму «подарунком» Хрущова? Ні, на той час Хрущов ще не був одноосібним лідером СРСР, він лише кілька місяців обіймав посаду першого секретаря ЦК КПРС і не міг ухвалювати самостійні рішення. І навіть не він, а Г. Маленков головував на тому засіданні 25 січня. Чи взагалі було це «дарунком» до 300-річчя так званого «возз’єднання» України з Росією? Ні. Тези ЦК КПРС до 300-річчя газета «Правда» надрукувала 10 січня 1954-го, коли питання передачі Криму «у верхах» уже практично вирішили, але такої «вишеньки на торті» в документі немає. А є одна формула, що кочувала з постанови у постанову: «Враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні зв’язки…»
За десять років перед тим, 18 травня 1944-го, почалася масова депортація з півострова автохтонного населення — кримських татар. Жертвами сталінської «зачистки» стали також місцеві болгари, греки, вірмени… Натомість на півострів переселялися жителі російських областей, непризвичаєні господарювати на кримській землі (після окупації 2014 року Росія наступає на ті ж граблі). Слід також розуміти, що повоєнний Крим являв собою буквально руїну — пошлюся на загальновідомі цифри: наприкінці 1953 року на весь Крим було лише 34 хлібні магазини, 18 — м’ясопродуктових, 8 — молочних… Ось такий «подарунок» одержала Україна. Плюс проблему депортованих народів (передусім кримських татар, активним оборонцем яких згодом став генерал-українець Петро Григоренко), яка, звичайно, не стояла на порядку денному відразу після смерті Сталіна, але вже окреслювалася в перспективі.
І наостанок про ще один історичний факт. «Кримську карту» Росія намагається розігрувати давно, незалежно від того, хто там при владі. 21 травня 1992-го (тобто за часів «ліберала» Б. Єльцина) Держдума РФ заявила, що рішення президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 року та Верховної Ради СРСР від 26 квітня 1954 року про виведення Кримської області зі складу РРФСР і передачу її Україні не мають юридичної сили з моменту їхнього ухвалення. А в липні 1993-го Держдума ухвалила провокаційну постанову «Про статус міста Севастополя», гідною відповіддю на яку стала заява Ради Безпеки ООН від 20 липня того ж року. Добре спрацювали тоді українські дипломати. Нинішні їхні наступники повинні принаймні знати напам’ять цей документ і частіше на нього посилатися.
Сергій Борщевський, експерт Центру дослідження Росії для АрміяInform
Встановлено та повідомлено про підозру 540 представникам рф, з яких 24 у порядку очного провадження. Отримали вироки 102 особи.
На прикордонних територіях та у населених пунктах Сумської області було зафіксовано 167 вибухів.
Скеровано до суду обвинувальний акт стосовно підрядника за фактом заволодіння понад 350 тисяч гривень бюджетних коштів в умовах воєнного стану.
Перші поховання на Національному військовому меморіальному кладовищі можуть відбутися наприкінці літа – на початку осені цього року.
У своєму зверненні 28 березня Володимир Зеленський торкнувся ролі росії в дестабілізації ситуації по всьому світу.
Противник не полишає спроб атакувати наші позиції на Бахмутському напрямку в районі Часового Яру, однак суттєвих успіхів не має.
Захищаємо світ
Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…