ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Із записника «морського вовка»

1 Липня 2020, 9:56
Із записника «морського вовка»

Напередодні флотського свята не можна оминути тему морських звичаїв, адже справжні моряки – одні з найзабобонніших людей на світі. Їхні історії смачно пересипані термінами, незнання яких не дозволить людині, що в житті не полишала суходіл, розмовляти з «морським вовком» однією мовою.

Термінологія – як виклик новачку

Найперше, що варто запам’ятати: на судні немає сходів, стін, стель, порогів і вікон, а є трапи, переборки, подволоки, комінгси й ілюмінатори. До речі, на комінгси не прийнято наступати, їх шанобливо переступають. Також не раджу під час перебування на кораблі бодай на мить присісти на одну з тумб для швартових кінців або, як називають їх моряки, кнехти. Боцман цього не пробачить, адже присісти на кнехт – це сісти на голову боцмана. Дивно, але факт. Посилені великі кнехти називаються бітенгами. Причальні кнехти на березі теж так називають. Цікаво, що відстань на причалі між двома сусідніми бітенгами завжди дорівнює 25 метрів і це допомагає орієнтуватися під час швартування.

До речі, швартовні кінці – це мотузки, яких на флоті, як ви вже зрозуміли, теж немає. Лише кінці, деякі з яких мають свої назви: кабелі, троси, фали, шнури, ліни. А ще є кінці, які мають власні імена. Пам’ятаєте фразу зі Святого Письма: «Легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатієві увійти в Царство Небесне». Ніхто бідну тварину ніколи не намагався піддати подібному випробуванню. Справа в тому, що «верблюдом» в ті часи називали дуже товстий швартовний трос, який тепер у побуті називають «понеділком».

Ще однією особливістю мореманів є традиція називати різні девайси пташиними іменами: глухар, «утка», лебідка, гусак, канар-блок.

Не варто в присутності моряка його компАс за звичкою називати «кОмпасом». У відповідь можете почути, що кОмпас – це те, що в скаутів на ремінці кріпиться.

Не все те російське, що на флоті з’явилося

Коли мова йде про традиції, властиві морякам, то росіяни з оскаженінням починають доводити автентичність традицій саме російського флоту. Ніхто й не заперечує, що вклад Петра І, який почав створювати в кінці XVII – початку XVIII століття військово-морський флот, важко переоцінити.

Але як же бути з козаками? Достеменно відомо, що ще задовго до того, як російський цар лише в сні бачив велич майбутнього флоту, українські козаки в квітні 1492-го вже святкували перемогу над турецьким військово-морським судном у Чорному морі. Це засвідчено в скарзі татарського хана Литовсько-Руському князю. А впродовж наступних 150 років наш «москітний флот» і морська піхота, до складу яких часто входили відповідно 300 чайок і 20000 запорожців, домоглися того, що Чорне море часто називали Козацьким.

Козаки, які завжди вирізнялися хитрістю і винахідливістю, самі будували чайки. І показали себе талановитими суднобудівниками. Чого вартий лише той факт, що чайки рухалися в обидва боки завдяки двом симетричним стернам на носі й на кормі. Вони були швидкими і майже невловимими для великих галер. Варто згадати й про оригінальний човен, який козаки використовували для військових походів. Як би дивно це не звучало, але його можна назвати «прабатьком» сучасних субмарин. Він мав з два днища, між якими розміщували вантаж, аби занурити судно у воду. Так козаки непомітно підпливали до ворогів. Перед початком наступу вантаж викидали, і судно раптово піднімалось на поверхню. Звісно, це ставало несподіванкою для противника, адже ніхто не очікував, що запорозьке військо може з’явитись з морських глибин. Для цього ж використовували перевернуті чайки – славнозвісні човни, що не боялись ні штормів, ні ворожих військових кораблів. Їх часто перевертали догори дном, аби непомітно підкрастися до ворога.

Що ж до відбору. У морський похід відбирали особливо «сильних духом і тілом». Із відібраним особовим складом проводили військові заняття (за сучасною термінологією, своєрідний курс морського піхотинця), насамперед ретельно готували «степовиків». Підготовку проводили таємно. Про мету походу рядових козаків інформували тільки в загальних рисах. Мінімальним, так би мовити спартанським, було їхнє забезпечення провіантом. Він складався головно з сухарів, копченого м’яса, сушеної риби, пшона, ячмінного борошна. Велику увага приділяли і боєзапасам. У кожного учасника мали бути шабля, дві рушниці, 6 фунтів пороху, відповідна кількість куль і шроту. На «чайці» розміщався екіпаж від 50 до 70 козаків та кілька фальконетів (легких гармат). Не забували, так би мовити, і про морально-психологічний стан учасників рейду. Залишаючи Січ, вони суворо дотримувалися традиційних ритуалів і звичаїв. Особовий склад чайок формували переважно за курінним принципом, і тоді козаки добре знали один одного. Під час бою це мало важливе значення, бо підвищувало рівень взаємодопомоги.

Тож, завдяки саме воєнному морському флоту козаків, упродовж століть розхитувалась і сковувалась міць однієї з найсильніших морських держав – Оттоманської імперії. Козацтво оберігало етнічну територію нашого народу. З іншого боку, участь запорожців у російсько-турецьких війнах сприяла витісненню турок із Північного Причорномор’я. Без допомоги козацького флоту Російській державі не вдалося б цього зробити.

Та повернемося до Петра І. У його суднобудівників не було козацької кмітливості, тож він запросив до Росії чималу кількість моряків-іноземців. Саме англійці, голландці, іспанці, датчани, норвежці й представники інших морських держав того часу привезли в Росію не тільки бойовий досвід, а й численні традиції, багато з яких не забуті й нині, проте, чомусь їх вважають російськими.

Кількість запозичень з іноземних флотів на кораблях під Андріївським прапором величезна. Пояснити це легко. Своїх військово-морських традицій Росія не мала. А іноземці намагалися облаштувати службу так, щоб вона не відрізнялася від звичного їм укладу.

Закордонні гості залишили по собі й ще одну деталь. Уся військово-морська термінологія часів Петра, починаючи з Морського статуту, існувала як калька з іноземних аналогів. Взагалі тоді російська мова практично у всіх галузях повсякденного життя займала не найпочесніше місце.

Проте було б неправдою стверджувати, що росіяни не принесли на перші кораблі й лише їм притаманні традиції. Зокрема, мова йде про надмірну любов до спиртного й лихослів’я. Звісно, ніхто не заперечуватиме, що на інших флотах пили не менше і лаялися не гірше. Але саме про росіян йшла мова, коли іноземці говорили: «пиття, що визначає свідомість». До речі, повертаючись до козаків, у них вживання спиртного категорично заборонялось, а за порушення – винуватця викидали за борт, незважаючи на його попередні заслуги.

Певно, кожен чув вислів «адміральська година». Це 11 ранку. Але чому це асоціюється з полуднем і саме із флотом? Точної інформації немає, але багато хто також пов’язує це з Петром І. Зокрема, з його звичкою «закладати за комір» ще задовго до обіду. Цар випивав чарку кминної, полинової або анісової горілки об 11 годині, якщо вірити історикам, зовсім не через гарячу любов до алкогольних напоїв. Причина була в його режимі дня. Кажуть, він належав до числа «жайворонків» – лягав о 9 годині вечора і вставав о п’ятій ранку. Тож «прийом чарки», на думку тих таки істориків, за дев’ять годин після пробудження, не такий вже й ранній…

Від морських законів до абсурдних забобонів

Моряки завжди звертали увагу на прикмети різного роду. Наприклад, вони вкрай несхвально ставляться до виходу в море 13 числа, особливо якщо воно випадає на понеділок чи п’ятницю. Нерідко це приводило до того, що капітани воліли пересидіти зайвий день у порту, ніж підняти якір у «неприємний» день. Закон числа «чортової дюжини» стосувався і наявності на борту й кількості осіб.

Як приклад невідворотної біди став крейсер «Адвенчер». На його борт прийняли делегацію з СРСР, що налічувала саме 13 осіб. Хоча до її складу довелося терміново приєднати одного журналіста, все ж крейсер не минув біди: він зіткнувся в морі з танкером і, отримавши пошкодження, вимушено повернувся в свою базу. Трапилося це через те, що число прокляте, чи через те, що серед делегатів була жінка, можна довго сперечатися, але забобонні моряки намагалися таких помилок не повторювати.

Окремо варто сказати про штурманів. Вони не любили запитань про терміни приходу в порт призначення. «Прийдемо, коли прийдемо!» – відповідали вони. Саме тому у вахтовому журналі ніколи не позначається порт призначення корабля. Також не прийнято в рульовій рубці стояти спиною до напрямку руху, як і плювати чи смітити на палубу. Цим ви показуєте неповагу і до судна, і до моря.

У моряків існує безліч для нас незрозумілих забобонів, порушення яких приводить бувалих мореплавців у стан тихої люті. Так, вказувати з берега пальцем на корабель, що виходить з гавані, – означає приректи судно і всіх моряків на неминучу загибель. Палець, спрямований в небо, а також свист на палубі, приносить бурю. Украй погана прикмета – випадково впустити за борт відро або швабру. Буде шторм. І це при тому, що швабра допомагає боротися зі штилем. Для того, щоб з’явився попутний вітер, нею треба… побовтати за бортом.

Також вітер закликали дряпанням щогли з боку, звідки він очікувався.

Що ж стосується легендарних щурів, які покидають корабель перед його загибеллю, то для такої поведінки є вагомі причини. Так, ці тварини не переносять вологості, і їхня втеча зазвичай означає, що на судні пробоїна. Тому старі моряки точно знали – якщо з корабля побігли щури, варто перевірити, чи немає в трюмі води.

Є, звісно, і хороші прикмети. Удачу приносить підкова над дверима капітанської каюти – корабель завжди супроводжуватиме вдача. Для жінок вважалося дуже хорошою ознакою доторкнутися до коміра морського офіцера – це притягувало до представниць прекрасної статі «золотих» кавалерів. Також, як не дивно, але моряки чудово ставляться до котів на борту, особливо – до чорних. Цей звір, гнаний на березі, в морі приносить удачу.

Підготувала Наталя Задверняк

Читайте нас у Facebook
Мітки:
Лонгрід