Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…
— 19 червня, рівно шість років тому, ми штурмували Ямпіль на Донеччині, це був один із найжорстокіших боїв за мою службу, тоді я був одночасно і командиром підрозділу, і навідником-оператором, — каже майор Віталій Л.
Нині Віталій служить в Командуванні ПС, обіймає відповідальну посаду начальника рятувальної парашутно-десантної групи спеціального призначення, їздить у закордонні відрядження, готує льотчиків до виживання у бойових умовах… Зізнається: по-справжньому навчився виживати зовсім не на курсах, а в 2014-му…Тоді, в 22 роки, вчорашній випускник Львівської академії Сухопутних військ не просто виживав та перемагав, а й приймав важливі рішення, мав у підпорядкуванні десятки бійців різного віку.
— Ямпіль — ключовий момент битви за Слов’янськ… Тож взяття цього містечка було дуже важливим для українського війська. Ми штурмували його в два підходи. Бойовики стягнули на Ямпіль велику кількість особового складу та озброєння, до того ж ворожий блокпост був досить серйозно обладнаний в інженерному відношенні, ми навіть не очікували настільки грамотно організованої оборони… На жаль, з першого разу нам не вдалось штурмувати позицію, ми потрапили в засідку, шість чоловік загинули, до сорока зазнали поранення, не кажучи вже про пошкоджену техніку… Поранення були вкрай складні, тоді я вперше побачив, як з тіла десантника стирчить гола біла кістка… Ситуація ускладнювалась тим, що ми ще не знали прийомів тактичної медицини, вчились під час справи. Добре, що зі мною був офіцер — командир зенітно-ракетного взводу, який деякий час служив у МНС, то він допомагав і крапельниці ставити, і перев’язки робити… Нині я вже маю досвід різних курсів. І хоч завжди робив усе можливе, все рівно періодично ловлю себе на думці: «А що, якби ж цей сучасний досвід мати раніше?»
Віталій зізнається, що морально 19 червня 2014-го було дуже непросто… Після першого заходу від’їхали, думали трохи відновити боєздатність… А тут наказ: «Ще раз штурмуйте!» Як? Куди? Купа ж поранених? Але перезарядились і поїхали!
— По часу між двома штурмами пройшло не більше двох годин. Не буду розкривати усіх військових таємниць, та друга спроба стала успішною. Звісно, ця перемога далась підрозділу непросто. Після двох штурмів Ямполя кілька солдатів звернулись до мене: «Ми більше не зможемо». І я їх розумію. Та коли пізніше до мене підійшов командир і сказав, що не вистачає навідника-оператора, треба знову відпрацювати, вже на іншій позиції, всі мої хлопці сказали, що підуть зі мною. Це найкращий показник для офіцера, враховуючи, що більшість підлеглих в рази старші, − згадує Віталій.
Віталій говорить, що взагалі-то йти служити він зовсім не планував, хоч і народився в родині десантників. Вони з молодшим братом професійно займались кікбоксингом і мріяли стати ще одними братами Кличко, та й тренери всіляко підтримували перспективних хлопців. Аж поки мама одного разу не поїхала у відрядження, а батько взяв із собою на навчання, а там — стрибки, парашути… Забігаючи наперед, молодший брат Віталія також нині командує взводом у десантно-штурмовій бригаді.
— Я закінчив навчання у 2013-му. Тобто буквально випустився, прийшов до бригади, спочатку навчання — одні, другі, треті, а потім, як закрутилось… 1 березня, як нині пам’ятаю, була субота, нас раніше відпустили, але сказали бути на телефонах. Я тільки приїхав додому, зняв берці: «Бойова тривога!» Відтоді спокій нам тільки снився, на ППД залишився мінімум людей, бригада була розкидана по усій зоні бойових дій. Цікаво було бачити, як змінюються одногрупники. Ще вчора − зелені, веселі хлопці на очах ставали крутими розвідниками, одними із найкращих молодих командирів бойових частин… Повернувся на службу і мій батько, що тоді вже був на пенсії і мав «надцять» календарів, — продовжує Віталій.
Чоловік розповідає: не раз переконувався, що народився в сорочці, особливо в 2014−2015-му… Бувало, що кулі пролітали поряд із таким міліметражем, що просто неможливо не вірити у вищі сили.
− Якось зайняли висоту, бачимо поряд пролітає безпілотник і починається характерне бахкання. Я ще спокійно кажу: «Так ніби ж наші артилеристи не повинні працювати?» І не встигаю закінчити речення, як розумію, що стріляють по нас. Біжимо з товаришем на позицію, а за нами вибухи, як у фільмі якомусь… На жаль, коли добігли до позиції, там трішки вище стояв побратим і його поранило. Відтягли, надали допомогу…
І хоч пізніше чоловік перевівся до новосформованого підрозділу пошуково-рятувального забезпечення польотів авіації ЗС України, побував в Чехії та Америці, має грандіозні плани на майбутнє, зізнається — офіцером став саме в десанті, саме там навчився виживати й перемагати!
Міністерство оборони України запропонувало розпочати роботу над законодавчим визначенням поняття «кібервійна».
Президент провів 28 березня телефонну розмову зі спікером Палати представників Майком Джонсоном.
Міжнародний арбітраж ухвалив три рішення, якими присудив стягнути на користь Міністерства оборони України кошти на загальну суму понад 14 мільйонів євро та 4 мільйонів доларів США.
Цивільні росіяни обговорюють примусове залучення громадян рф до голосування для забезпечення високого рівня явки виборців на виборчі дільниці.
Володимир Зеленський провів 28 березня зустріч із делегацією Національних зборів Франції на чолі з їх головою Яель Брон-Піве.
Ratel Deminer — мінний трал, який знаходить та нейтралізує протипіхотні міни. Він отримав статус BRV1, це означає, що розробку визначили пріоритетною для Сил оборони.
Захищаємо світ
Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…