Однак, сучасний воїн повинен не тільки знати способи точно «доставити» боєприпаси для ураження техніки чи живої сили противника, а й вміти захиститися від ворожих…
Тактика малих тактичних груп — невіддільна частина військового мистецтва, що потребує серйозного навчання, постійних тренувань і вдосконалення. Особливо — в умовах позиційних бойових дій, коли значна кількість таких груп залучається для бойового охоронення, розвідки, зв’язку та інших важливих завдань.
Швидше біжиш — довше живеш
Активні дії бойових «двійок» і «трійок» при загрозі вогневого контакту з противником багато в чому не відрізняються від принципово усталених. Приміром, час на переміщення групи від укриття до укриття повинен залежати від щільності вогню противника та відстані до нього. Чим ефективніший по вас вогонь — тим коротшою повинна бути перебіжка.
Це ж стосується і дистанцій до ворога, від яких залежить стрімкість його реакції на ваш рух. Якщо на дистанції 700–800 метрів довжина вашої перебіжки може бути 40–50 кроків (їх можна подолати за 30 секунд), то на відстані 400–500 метрів вона вже не має перевищувати 10–20 кроків. Бо зазвичай солдатові на виконання першого прицільного пострілу по рухомій цілі потрібно близько 5 секунд.
Одна «нога» тут, друга — побігла
Порядок переміщення у «двійках» методом «одна нога на землі», за досвідом війни на Донбасі та на відміну від радянських настанов, уже самоочевидний. Під «ногою» умовно розуміється один з бійців бойової пари.
Під час роботи в «двійці» солдат, який зайняв позицію для стрільби попереду товариша, повинен спершу криком «тримаю» або «крию», іншим дієвим способом повідомити про готовність прикрити вогнем переміщення напарника.
Це необхідно зробити, оскільки не завжди «двійка» може підтримувати між собою візуальний контакт. А в гуркоті бою не відразу відрізниш вогонь свого напарника від вогню іншого солдата.
Але! Буде фатальною помилкою повідомити напарникові про готовність його прикривати відразу ж після переміщення до моменту зайняття зручної позиції для стрільби. Побратим може припинити свій вогонь ще до того, як другий член «двійки» зможе його вести. Тож «двійка» відразу перетворюється на беззахисну мішень.
Щоб уникнути такої помилки, попередньо відпрацьовується такий прийом: передовий у «двійці» солдат після перебіжки та зайняття позиції спочатку робить один постріл (чергу) по ворогу, й лише потім оповіщає напарника про готовність прикривати його вогнем.
Підсумуємо. Переміщення парою має три фази. Перша фаза: № 1 прикриває, № 2 переміщується. Друга фаза: № 2 залягає, робить прицільний постріл або чергу й оповіщає № 1 про готовність прикривати його переміщення. Третя фаза являє собою повтори двох перших.
Чому Бог любить трійцю
Організація переміщення у «трійках» трохи інша, бо має варіанти.
Варіант перший: «Роги». «Трійка» розбивається на дві підгрупи, що складаються з двох та одного солдата. Далі вони працюють так само, як у «двійці»: одна група біжить, інша — прикриває. Тільки вперед завжди висувається лише один солдат, а двоє підтягуються до нього. Завдяки цьому парі прикриття одинак не перекриває сектори обстрілу та посилюється їхня вогнева спроможність.
Цей варіант найпростіший і найнадійніший. Його можливо використовувати для пересування солдатів, що обслуговують один вид зброї. Скажімо, він ідеально згодиться кулеметнику, його помічнику-автоматнику чи снайперу та їхньому підношувачу боєприпасів.
Варіант другий: «Два — один». Деякі фахівці пропонують переміщатися без суворої послідовності − хто після кого схоплюється і змінює позицію, за для того, щоб у противника не було можливості вгадати, хто із членів «трійки» буде переміщатися наступним. Наприклад, першим біжить № 1, а № 2 та № 3 його прикривають. Наступним переміщується № 2, № 1 та № 3 на прикритті. Нарешті вперед йде № 3 під прикриттям № 1 та № 2. Можливі варіанти, коли в кожному підрозділі напрацьовується щось своє. Головна умова — простота та зрозумілість власних дій для «трійки».
Варіант третій: «Ветеранський». Складнішим варіантом організації переміщення в «трійках» є такий. Перший номер схоплюється й починає переміщення, пробігаючи половину шляху. У цей момент без команди починає перебіжку другий номер. Поки другий ще біжить, перший залягає та відкриває вогонь. Ну а третій номер увесь цей час прикриває їх вогнем. Затим дії «трійки» повторюються циклічно. Зрозуміло, що цей метод найскладніший, бо існує ймовірність «збитися з ритму». Тому він підходить лише давно злагодженим групам з великим бойовим досвідом.
А чому Бог любить «трійцю»? А хоча б за те, що витягувати пораненого вдвох легше. А якщо це відбувається під вогнем, то один зможе здійснювати прикриття, а інший перетягувати пораненого. Крім того, використання «трійок» дає змогу об’єднувати в одній групі ветеранів, солдатів середнього терміну служби й новобранців.
