Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
АрміяInform продовжує публікації в рубриці «Випробувано на собі». Цього разу наш кореспондент проїхався за кермом вітчизняних бронеавтомобілів– «Новатора» та «Варти».
Про його враження читайте в цьому матеріалі.
Далі – пряма мова журналіста.
«Новатор»
Пропозиція сісти за кермо «Новатора» надходить прямо на вузькій лісовій дорозі. Хоча я розраховував, що зараз нас – усіх, хто прибув на спеціальний полігон, щоб зайняти свій вихідний водінням бронеавтомобіля – відвезуть на спеціальний майданчик. Але інструктор вистрибує з машини, і ми міняємося місцями.
‒ Машину водили коли-небудь? – уточнює.
Я відповідаю ствердно й сідаю за кермо. Підганяю сидіння під себе. Чомусь є відчуття, що сиджу в розкішному джипі, – так просторо в салоні й так приємно торкатися кожної деталі: акуратного важеля перемикання передач, керма, ручки дверей. Інструктор ще раз пояснює, як рушати.
‒ Машина потужна. Відчуває навіть легке натиснення на педаль газу, – додає.
Хвилююся – дорога вузька і треба звикнути до габаритів. З нами наш фотограф, у якого уточнюю:
– Дмитре, у мене перелякане обличчя?
Сміємося. Інструктор підбадьорює, починаємо рух. Що в «фордівському» двигуні 300 «конячок», відчуваю одразу, тільки-но натиснувши акселератор.
Семитонна машина легко долає бруд, підйоми. Попереду – перший поворот. Треба вписатися між укопаними дерев’яними стовпчиками. Пригальмовую. Кермо повертати легко. Колісний панцирник слухняно відгукується. Виїжджаємо на пряму дорогу. Їду так само обережно.
– Ви не шкодуйте машину. Дорога пряма, додавайте газку! – підбадьорює до сміливіших дій інструктор.
Додаю. Хвилювання нарешті залишає мене. Розслабляюся і мчу вперед. Коробка-автомат – кермуй та тисни на «газ». Одне задоволення!
За бортом – спека, але в салоні цього не відчувається, – працює кондиціонер. На моніторі бачу, як біжить назад дорога, – у машині є камери переднього і заднього виду. Відчуття, що їду в розкішному позашляховику, не покидає – «Новатор» рухається дуже м’яко.
Хочеться гнати далі, але час мій спливає. Місцем водія поступаюся інструктору.
«Варта»
По-перше, «Варта» – більша. Вища. Стоячи поруч з машиною, доводиться високо закидати голову, щоб розглянути вежу кулеметника на даху. Величезні колеса. Міцна броня. Усе викликає повагу.
– Щось я побоююсь. Величезна вона, – звертаюся до нового інструктора.
Їхати знову доведеться вузькою лісовою дорогою, тому вкотре переживаю, чи встигну відчути габарити машини й звикнути до них.
Сісти на місце водія можна як через його двері, так й з салону. Спочатку все одно розгубився ‒ в такій високій машині ще не їздив. Праворуч від мене – важіль для перемикання передач – коробка у «Варті» механічна. Дев’ять передач.
‒ Ого, дев’ять! – коментую вголос.
– Нічого, вмикай другу і вперед! – підбадьорює інструктор.
380 кінських сил із легкістю зрушують з місця 17-тонну машину. Після «Новатора», який йде м’яко, одразу відчувається жорсткість «Варти». На вибоїнах машину серйозно підкидає, особливо це відчувають пасажири в кінці салону.
– Оце міць! – згодом коментую я те, як надривно гарчить двигун усередині броньовика.
Інструктору приємно це чути. Боковим зором фіксую його задоволену усмішку.
Попереду в лівій колії бачу величезну яму. Пригальмовую, боячись, щоб машина сильно не похилилась.
‒ Не бійся, не перевернеться. Сміливіше! – голос інструктора додає мені впевненості. Тисну на педаль газу.
Після перших 300 метрів упевненість повертається, вмикаю спочатку третю, а потім і четверту передачі. Спритно маневрую вузькою лісовою дорогою, входжу в повороти, легко долаю глибокі заболочені ями.
Тільки увійшовши в смак, відчуваю руку інструктора на плечі:
– Стоп. Зупиняємось.
Міняємося з інструктором місцями.
Легке відчуття водійського голоду не покидає мене. Не накатався…
Фото – Дмитро Юрченко
