На превеликий жаль, у фокус ворожих атак потрапили об’єкти національної енергосистеми. Про те, як мінімізувати шкоду від ворожого терору, розповідає кандидат технічних наук, військовослужбовець…
Майже два роки Анна Лампадова працює медичною сестрою 92-ї ОМБр імені кошового отамана Івана Сірка. До війська жінка прийшла з неабияким досвідом: 20 років роботи в районній лікарні, з яких понад 10 у реанімаційному відділенні.
– Напевно, гени (усміхається. – Авт.). Мій дідусь у роки Другої світової був лікарем, випробовував на собі туберкулін і загинув. Я ж з дитинства мріяла всіх ставити на ноги. Тому без вагань пішла навчатися у Куп’янське медичне училище. Ні на секунду не пожалкувала про свій вибір. Допомагати людям, бути підтримкою для них – це моє.
Те, що кваліфікованих медиків у війську бракує, жінка знала давно. Проте все ніяк не наважувалась залишити колектив, якому віддала пів життя. Втім, коли син-старшокласник сказав мамі, що планує вчитися на медика, а згодом йти до війська, Аня і сама наважилась вдягнути однострій, зазначає пресслужба бригади ім. кошового отамана Івана Сірка. .
– Роботи я не боюся. Проте медсестра в цивільному житті і медсестра на війні – це дещо різні речі. Тут, у війську, колектив більш згуртований, адже живемо всі разом по 8 місяців, знаємо проблеми один одного, лікуємо тих, хто щодня ризикує життям заради нашої країни. Одне слово, ми тут – як одне ціле.
Аня входить до складу евакуаційного екіпажу, тобто, забирає поранених у «жовтій зоні» – це вже не прямі обстріли, однак умови – польові.
– Найважче – очікування. Тут не знаєш коли, кого і в якому стані будеш забирати. Треба швидко орієнтуватися і максимально допомогти бійцю. Час не чекатиме. Навіть маючи неабиякий досвід роботи, спочатку це непросто. Дякую своїм наставникам, котрі не перший рік на війні. За час перебування в районі проведення ООС перевезли багато наших побратимів. Щоразу їхала з надією, що з ними все буде добре! Надаючи допомогу, відволікала бійців, спілкувалася з ними. Вони розповідали про свої родини – дітей, батьків, кого і як звуть, хто чим займається. Тобто, окрім меддопомоги, намагалася просто, по-людськи підтримувати хлопців.
Сталева витримка, неабиякий досвід і велике серце – ось що приховують чарівна усмішка та добрі очі Анни. Такий, мабуть, і є портрет медичної сестри.
Наша героїня щиро вітає всіх колег із професійним святом. Бажає їм міцного здоров’я, витримки і постійного професійного вдосконалення, адже впевнена: «У цій професії завжди є чому навчатися».
Ми ж, зі свого боку, вкотре дякуємо всім медичним сестрам за невтомну і благородну працю!
