Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Рівненсько-Луцька операція (27 січня – 11 лютого 1944 р.) – наступальна операція військ правого крила 1-го Українського фронту з метою розгромлення лівого флангу 4-ї танкової армії Вермахту (до десяти дивізій), оволодіння районом Луцьк – Рівне – Шепетівка і зайняття вигідного положення для подальшого удару в фланг німецькій групі армій «Південь». Важливість операції полягала й в тому, що її успішне здійснення надалі забезпечило радянським військам можливість утримати стратегічну ініціативу і розвинути наступ на захід, у напрямку державного кордону.
В умовах важкодоступної лісисто-болотистої місцевості найслабкішим місцем противника була ділянка західніше м. Сарни, де гітлерівці не мали суцільних рубежів оборони, вузли опору були обладнані в населених пунктах і окремими опорними пунктами перекривали лише основні дороги.
Задум операції полягав у завданні головного удару силами 13-ї армії з району західніше Сарн у напрямку на Рівне і Луцьк, допоміжного удару завдавала 60-та армія із завданням оволодіти важливим вузлом залізничних і шосейних шляхів – Шепетівкою і зайняти рубіж Острог – Славута – Шепетівка. Дощі й бездоріжжя зробили цю місцевість майже непрохідною, і німецьке командування вважало, що радянські війська не зможуть тут наступати. Враховуючи особливості обстановки й місцевості, головна роль в операції покладалася на кавалерію, яка була найбільш пристосована до маневрених дій в умовах, що склалися. Плануючи операцію, штаби 1-го Українського фронту і 13-ї армії погодили дії військ і партизан і з Українським штабом партизанського руху (УШПР), який визначив кожному партизанському з’єднанню і загону конкретні завдання.
Співвідношення сил
13-й та 60-й арміям протистояли головні сили 4-ї німецької танкової армії (13-й і 59-й армійські та 48-й танковий корпуси, до складу яких входили німецькі й угорські дивізії), крім того, в цьому районі діяли п’ять поліцейських і охоронних піхотних груп, загальна чисельність яких дорівнювала двом дивізіям. Бойовий чисельний склад радянських військ налічував: особового складу – 174 тис. осіб; 3 470 гармат і мінометів; танків і САУ – 141 одиницю. Склад німецького угруповання становив: особовий склад – 190 тис. осіб; 2 120 гармат і мінометів; 220 танків і САУ (при цьому некомплект артилерії і танків становив 20 %).
Хід бойових дій
Напередодні початку операції 1-й і 6-й гвардійські кавалерійські корпуси, що знаходилися у районах, віддалених на 20 км від лінії передових позицій військ, залишили місце свого розташування і до ранку зайняли позиції для виходу до р. Стир. Першого ж дня операції війська 13-ї прорвали оборону противника, частини 76-го стрілецького корпусу, долаючи опір противника, просунулися вперед на 5-7 км. 24-й стрілецький корпус, форсувавши р. Горинь, просунувся в глибину німецької оборони на 4-6 км, його 287-ма стрілецька дивізія під командуванням генерал-майора Й. М. Панкратова 27 січня звільнила м. Острог. Уведені в прорив Кавалерійські корпуси проникли в тил противника на глибину до 40-50 км. Перед радянським командуванням постала дилема: або продовжувати наступ кавалерійськими корпусами на захід, що при відкритих флангах було ризикованим, або вдарити ними з півночі по ворогові, який обороняв Луцьк і Рівне.
Командувач фронтом зупинився на другому варіанті й 28 січня командувач 13-ю армією наказав 6-му кавкорпусові різко повернути на Клевань і вийти в тил рівненському угрупованню противника, а 1-му корпусові – наступати на південь уздовж східного берега р. Стиря і до кінця дня 31 січня оволодіти Луцьком.
28 січня кавалерійські корпуси, долаючи шалений опір противника, переправилися на західний берег р. Стир і знову потрапили під вогонь піхоти й танків – зав’язалися жорстокі бої. Уранці 29 січня 1-й і 6-й кавалерійські корпуси повернули на південь, завдаючи дошкульних ударів по фашистському угрупованню в районі Луцька і Рівного. Невдовзі кавалерійські корпуси перерізали шосейні й залізничні шляхи, які зв’язували Рівне з Луцьком і Ковелем. Таким чином було розчленовано війська противника, що діяли в районі Луцька і Рівного. Над тилами луцько-рівненського угруповання Вермахту нависла загроза оточення. Щоб врятувати становище, гітлерівське командування кинуло майже всі наявні поліцейські, есесівські й тилові формування на зміцнення оборони Луцька, Рівного, Здолбунова, Шепетівки й інших міст.
1 лютого частини 1-го кавалерійського корпусу вели запеклі бої на околицях Луцька, на який з різних напрямків наступали радянські війська. 2 лютого м. Луцьк звільнили частини 7-ї гвардійської кавалерійської дивізії (командир – генерал-майор В. Д. Васильєв).
Із наближенням фронту до м. Рівне серед гітлерівців зчинилася паніка. Квапливо евакуйовувалися відділи рейхскомісаріату, представники різних фірм і контор. Гітлерівці намагалися повернути втрачені позиції і, вдаючись до контратак, відкинути радянські війська за р. Стир. 2 лютого в місто з боями вступили частини і з’єднання 6-го гвардійського кавалерійського, 76-го і 24-го стрілецьких корпусів і раптовими ударами оволоділи м. Рівне. 3 лютого війська 24-го стрілецького та 6-го гвардійського кавалерійського корпусів звільнили від окупантів залізничний вузол м. Здолбунов. Велику допомогу регулярним військам надавали місцеві партизани й підпільники. У звільненні міст брали участь З’єднання № 1 (командир – В. А. Бегма) і З’єднання № 2 (командир – І. П. Федоров) партизанських загонів Рівненської області. У боях за Рівне гітлерівці втратили лише вбитими понад 6 000 солдатів і офіцерів.
5 лютого частини 6-го гвардійського кавалерійського корпусу під час жорстоких боїв за м. Дубно знищили понад 2000 гітлерівців, 20 танків, захопили в полон 860 ворожих солдатів і офіцерів. Ворог чинив опір, вдаючись до контратак. Зважаючи на те, що фашисти кинули в бій нові сили, командувач 13-ю армією віддав наказ військам утриматися від штурму Дубно й, здійснивши пере-групування, посилив корпуси танками. Вранці 9 лютого війська 6-го гвардійського кавалерійського корпусу відновили наступ і 12 лютого, переправившись через р. Іква на північ від Дубно, закріпилися на західному березі. Завдання, поставлене 13-й армії по розгрому рівненсько-луцького угруповання ворога, було виконано. Війська 13-ї армії захопили 198 гармат і мінометів, 260 кулеметів, 300 автомашин, 76 складів з озброєнням, боєприпасами, продовольством тощо. Командування фронту вирішило припинити атаки на Дубно й закріпитися на досягнутому рубежі.
60-та армія мала задачу нанести головний удар силами 18-го гвардійського стрілецького корпусу із завданням оволодіти Шепетівкою. 23-й стрілецький корпус отримав завдання оволодіти рубежем Острог – Славута. Інші корпуси 60-ї армії (15-й і 30-й стрілецькі, 4-й гвардійський та 25-й танкові) повинні були сковувати сили противника, не допустити можливості удару танкового угруповання німців по лівому флангу армії.
Протягом 28 січня – 9 лютого війська правого флангу 60-ї армії вели бої місцевого значення й готувалися до відновлення наступу на Шепетівку. 25-й танковий корпус у полосі 13-ї армії змінив 4-й гвардійський танковий корпус. 10 лютого наступ відновився. З’єднання 23-го стрілецького корпусу уже до 17 години просунулися до 15–20 км і обійшли Шепетівку із заходу, що значною мірою сприяло успіху 18-го гвардійського стрілецького й 4-го гвардійського танкового корпусів, які з двох сторін охопили ворожий гарнізон Шепетівки, і після важких боїв, при ефективній підтримці й прикритті з повітря силами 5-го винищувального авіаційного корпусу (командир – генерал-майор авіації Д. П. Галунов) 2-ї повітряної армії, 11 лютого повністю оволоділи містом.
Про напруженість боїв за Шепетівку свідчать втрати німецьких військ: ворог втратив 3 200 солдат і офіцерів, було захоплено 67 гармат, 83 міномети, 140 кулеметів і великі склади з військовим майном.
Результати проведеної операції
У результаті Рівненсько-Луцької операції війська 13-ї та 60-ї армій 1-го Українського фронту вирішили важливу оперативно-стратегічну задачу – завдали поразки військам 4-ї танкової армії Вермахту, майже повністю звільнили Рівненську область, важливі вузли комунікації – Луцьк, Здолбунів, Шепетівка. Радянські війська зайняли вигідне положення на рубежі Луцьк – Млинів – Ізяслав із глибоким охопленням групи армій «Південь», що дозволило в подальшому нанести удари на ковельсько-люблінському й ковельсько-брестському напрямках.
У Рівненсько-Луцькій операції радянська сторона втратила 14 тис. червоноармійців і близько 300 партизанів і підпільників, Вермахт втратив до 20 тис. солдатів і офіцерів убитими й пораненими, було захоплено в полон 1 830 осіб. Радянські війська знищили 87 танків і штурмових гармат, 206 гармат і мінометів, 315 кулеметів, 800 автомашин, багато іншої військової техніки.
