ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Празька операція: війська Українських фронтів завершили війну в Європі

9 Травня 2020
Празька операція: війська Українських фронтів завершили війну в Європі

Обстановка напередодні операції

Після взяття Берліна у Німеччині залишалися серйозні сили на території Чехословаччини.

По фронту від Дрездена до Брно радянським військам протистояла німецька група армій «Центр». Нею командував генерал-фельдмаршал Фердинанд Шернер – єдиний з німецьких командирів, який не закінчив військове училище та пройшов шлях від солдата до фельдмаршала.

Від Брно й південніше займали оборону війська лівого флангу групи армій «Південь» під командуванням генерал-полковника Лотара Рендуліча.

Усього в їхньому складі було близько 900 тис. солдатів і офіцерів, 9,7 тис. гармат і мінометів, 1,9 тис. танків, близько 1 тис. літаків.

В їхнє завдання входило максимально довго чинити опір радянським військам, водночас, за можливості, здаючись союзникам.

Підготовка до операції розпочалася наприкінці квітня. 1 травня 1945 року Верховний Головнокомандувач СРСР наказав командувачу військами 1-го Українського фронту Маршалу Радянського Союзу Івану Степановичу Конєву до 3 травня завершити бойові дії в Берліні та перекинути вивільнені війська для стрімкого наступу на Прагу з півночі.

2 травня 1945 року було поставлене завдання військам 2-го Українського фронту під командуванням Маршала Радянського Союзу Родіона Яковича Малиновського перейти в наступ на Прагу з південного сходу.

Військам 4-го Українського фронту генерала армії Андрія Івановича Єременка доручалося знищити противника в районі Оломоуца та створити умови для наступу на Прагу зі сходу.

Терміни на підготовку операції були вкрай стислі. Початок операції було заплановано на 7 травня.

Хід операції

Наступ військ 1-го Українського фронту розпочався 6 травня. Війська 2-го Українського фронту перейшли в наступ 7 травня. Основною ударною силою фронтів були танкові війська. 3-тя, 4-та та 6-та гвардійська танкові армії та окремі танкові частини націлювалися на розв’язання головного завдання – стрімкого визволення Праги.

Операцію потрібно було провести в умовах гірсько-лісистої місцевості. Основною складністю для 1-го Українського фронту було захоплення перевалів через Судети. До Дрездена місцевість на території Німеччини горбиста, а з лінії Хемніц, Дрезден і далі на південь підвищується і переходить у передгір’я Рудних гір. Цей район прорізаний глибокими ярами, долинами дрібних річок і струмків, що впадають до Ельби. Дороги проходять здебільшого по вододілах. Від перевалів, найвища точка яких понад 850 м над рівнем моря, на південь гори круто обриваються. Доріг через перевали мало, до того ж вони вузькі, звивисті, багато крутих підйомів, спусків і різких поворотів. Крім того, дороги були укріплені завалами, мінними полями, зруйнованими ділянками доріг.

У цих умовах дії танкових частин були, ясна річ, ускладнені.

У смузі дій 2-го Українського фронту місцевість була також гірничо-лісиста, яка давала можливість противнику швидко створювати перешкоди на найважливіших напрямках.

Перед військами центру та лівого крила 1-го Українського фронту ворожу оборону створювали завчасно, вона була із включених у систему оборони чехословацьких прикордонних бетонованих укріплень, переданих Німеччині згідно з Мюнхенською змовою ще у 1938 році. На напрямку наступу 2-го Українського фронту укріплення на чехословацько-австрійському кордоні були вже подолані.

Проте Червона армія наступ вела цілодобово. Танкові ударні угруповання проходили протягом доби з боями від 30 до 50 кілометрів. Уже під кінець другої доби операції радянські війська опинилися у глибокому тилу групи армій «Центр». 8 травня були звільнені Дрезден, Баутцен, Герліц, Тепліце, Знаймо, Яромержице.

7 травня в наступ перейшов 4-й Український фронт, 8 травня його війська заволоділи Оломоуцем.

Увечері 8 травня командуванню групи армій «Центр» було передано звернення радянського командування з вимогою капітуляції – їм було запропоновано до 23 години скласти зброю. У цей день німецьким військам було оголошено про капітуляцію Німеччини, але новий голова уряду Німеччини адмірал Деніц вказував на необхідність прискорити відхід на захід, щоб здатися в полон американцям, тож звернення радянського командування було проігнороване.

Тоді ж 8 травня у районі Яромерж – Жатець танкістами 5-го гвардійського механізованого корпусу на марші була перехоплена та розгромлена колона штабу групи армій «Центр». З цього моменту управління угрупованням було втрачено остаточно. Сам Шернер кинув війська, удвох з ад’ютантом пробрався до Тіроля, де був заарештований американцями 18 травня.

Повстання у Празі 5-8 травня

Чеська національна рада (ЧНС) і підпільна комендатура Праги «Бартош» ухвалили рішення про початок повстання проти гітлерівців 5 травня.

У цей час повз Прагу просувалася на південь 1-ша дивізія Комітету визволення народів Росії (КОНР) під командуванням генерал-майора Сергія Буняченка – один з підрозділів «власовців». Сам Буняченко, колишній полковник Червоної армії, вирішив приєднатися до повстання, виступивши проти гітлерівців.

З огляду на те, що німецький гарнізон Праги за чисельністю був приблизно вдвічі менший ніж дивізія Буняченка, повстанці всерйоз розраховували на його допомогу.

«Власовцям» надали карти Праги та провідників, військовослужбовцям на рукава пришивали біло-синьо-червоні пов’язки для відмінності від солдатів Вермахту, оскільки обмундирування було однаковим. Вранці 6 травня передові частини Буняченка вступили у перші бої з есесівцями у Збраславі та Радотині, а потім і вся дивізія вступила в місто, зайнявши південні, південно-західні та західні райони Праги.

Вони також захопили аеродром бомбардувальників Люфтваффе у Рузині та празький район Сміхов, взявши під контроль два мости через Влтаву. Прорвавшись до центру Праги, дивізія розсікла німецьке угруповання на лівому березі Влтави.

Шернер, для якого Прага була транзитним містом на шляху на Захід, висунув додаткові сили до Праги, завдавши повстанцям великих втрат. Це змусило їх звернутися по радіо «до всіх, хто їх чує» по допомогу.

Війська 1-го Українського фронту у цей момент були за 200 кілометрів від міста, американці – за 80.

Чеська національна рада, побоюючись негативної реакції радянського командування на допомогу «власовців» і усвідомивши, що американці звільняти Прагу не прийдуть, запропонувала Буняченку піти з міста. У ніч на 8 травня його дивізія залишила зайняті позиції і відступила у  західному напрямку. Згодом зрадника було видано СРСР і страчено.

Визволення Праги

Загальний відступ з району Праги та на захід від Праги частин Вермахту і СС швидко став нагадувати панічну втечу у бік західного кордону Чехословаччини. О 4 годині ранку 9 травня 1945 року передові частини 4-ї гвардійської і 3-ї гвардійської і танкових армій 1-го Українського фронту вступили до Праги. Першими у місто увійшли танкісти 63-ї гвардійської Челябінської танкової бригади. Головний дозор у складі трьох танків під командуванням командира взводу гвардії молодшого  лейтенанта Буракова Л. Є. (танк № 1-23 – командир танка гвардії молодший лейтенант Котов П. Д., танк № 1-24 – командир танка гвардії лейтенант Гончаренко І. Г., танк № 1-25 – командир взводу гвардії молодший лейтенант Бураков Л. Є.).

Танк під номером 1-24 лейтенанта Гончаренка йшов головним. До складу його екіпажу входив водій старшина Ілля Шкловський, командир гармати сержант Павло Батиров, заряджальний сержант Микола Ковригін і стрілець-радист сержант Олександр Філіппов. На броні сидів чех Франтішек Соучек, який два роки провів в концентраційному таборі, наприкінці війни втік і тепер допомагав радянським солдатам у ролі провідника Прагою.

Екіпаж танка, який увірвався до Праги одним з перших. Справа наліво: гвардії старший сержант І. Г. Шкловський, гвардії лейтенант І. Г. Гончаренко, гвардії сержант П. Г. Батиров, гвардії сержант Н. С. Ковригін і гвардії сержант А. І. Філіппов

Біля Манесового мосту стояли чотири САУ «Хетцер». Вони прикривали останні німецькі колони, що відступали з центру Праги у західному напрямку.

Коли танк Гончаренка повернув на Кларов, один з «Хетцера» вистрілив по радянській машині з 75-міліметрової протитанкової гармати. Танк був пошкоджений, командир танка загинув, другим снарядом був поранений механік-водій, він втратив око, провіднику розтрощило ногу, її потім довелося ампутувати. В бою екіпаж Гончаренка знищив дві САУ.

Іван Григорович Гончаренко народився у 1920 році в селі Сушилине  Сумської області. У перші місяці Великої вітчизняної війни він воював на центральній ділянці фронту. Потім закінчив танкове училище у Горькому (сьогодні це Нижній Новгород) і став танкістом. З березня 1944 року воював у складі 63-ї танкової бригади і командував танком під номером 1-24. За весь час війни аж до 9 травня 1945 року він жодного разу не був поранений.

До 13 години 9 травня до Праги вступив передовий загін 6-ї гвардійської танкової армії генерала Андрія Григоровича Кравченка зі складу 2-го Українського фронту. Опір окремих підрозділів дивізій СС «Рейх», «Вікінг» і «Валленштейн» тривав до 16:00, коли німці капітулювали. До 18-ї години вечора до Праги вступила також мобільна група 4-го Українського фронту. Кільце оточення навколо головних сил групи армій «Центр» було замкнуто. Під час звільнення Праги загинуло понад тисячу радянських солдатів. За чеськими даними, безпосередньо в самій Празі 9 травня 1945 року загинуло 54 радянських воїни.

Завершення Празької операції

10 травня Ставка Верховного Головнокомандування у директивах командувачам військами фронтів зажадала від 2-го Українського фронту та передових загонів 1-го Українського фронту висунення на захід для заняття лінії зіткнення із союзними військами. Виконуючи це завдання, радянські війська продовжували наступальні дії. 10 травня 1945 року в районах міст Ческе-Будейовіце і Хемніц відбулися зустрічі радянських та американських військ. З 10 травня війська групи армій «Центр» почали масово здаватися в полон (цього дня капітулювало понад 80 тис. осіб).

У ніч на 12 травня поблизу демаркаційної лінії біля села Слівіце на околицях міста Пршибрам під час жорстокого бою, що тривав добу, були знищені залишки змішаних дивізій СС, що відступали з Праги, на чолі з керівником Управління СС у Богемії і Моравії обергрупенфюрером СС графом Карлом-Фрідріхом фон Пюклер-Бургхаусом.

11 травня табір фон Пюклера був атакований регулярними частинами Червоної армії за вогневої підтримки механізованих зєднань 3-ї армії США. Це був єдиний бій II Світової війни, в якому Червона армія діяла разом з американцями. З семи тисяч есесівців було вбито близько тисячі. Сам Пюклер-Бургхаус, відповідальний за геноцид радянських громадян на території СРСР в 1941-1942 рр., застрелився.

13 травня війська 1-го Українського фронту полонили до 2,5 тисяч солдатів противника, а 14 травня – до 12 тисяч. Війська 2-го Українського фронту тільки 16 травня полонили у Карлсбаді до 15 тисяч.

Під час Празької операції остання організована військова сила Вермахту припинила існування. Друга світова війна на території Європи була завершена.

 

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас у Facebook
Публікації