Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…
26 квітня – День Чорнобильської трагедії
Радянський період в історії України ознаменувався зведенням багатьох об’єктів, який компартійна преса називала не інакше як «будівництво віку». Чорнобильська атомна – одна з них. 34 роки тому розгорілася найбільша в світі техногенна катастрофа. Партійне керівництво замовчувало справжні масштаби катастрофи, через що постраждало багато людей. Втім, як все відбувалось насправді, – читайте в АрміяInform.
Історична довідка У середині 60-х років фахівці одного з проєктних інститутів обстежили 16 населених пунктів, розташованих у Київській, Вінницькій і Житомирській областях. Обрали Київщину, вирішивши зводити станцію неподалік села Копачі й райцентру Чорнобиль. Згодом це рішення затвердила колегія Держплану УРСР, а за два тижні ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР. Будівництво ЧАЕС розпочали 1970 року, а перший енергоблок запрацював у 1977-му. У 2000-му станція була виведена з експлуатації.
Проти спорудження Чорнобильської АЕС виступив лише Президент академії наук Української РСР академік Борис Патон. Але до думки вченого, відомого у всьому світі, не прислухалися.
− Весь процес будівництва АЕС супроводжувався численними порушеннями, які можна назвати й злочинними, — говорить директор Державного архіву СБУ Андрій Когут. – Щоб дійти такого висновку, достатньо тих документів, які в нас зберігаються. Ознайомитись з ними може будь-який пересічний громадянин.
Перший кілок у зведення станції забили, як ми знаємо, в 1970-му. І відразу співробітники тодішнього КДБ Української РСР, котрі мали практично необмежений доступ на цей режимний об’єкт, а також чимало завербованих ними агентів як з-поміж інженерних працівників, так і звичайних робітників, почали повідомляти про численні порушення. Отримувачами цієї ексклюзивної інформації із грифом «цілком таємно» були як вищі посадовці Комітету, так і радянсько-партійних органів. Насамперед партійних.
Вже влітку 1973 року начальник Київського обласного управління КДБ УРСР Фесенко доповів першому секретареві Київського обкому партії В. Цибульку про «порушення технічних норм, серйозні недоліки в роботі арматурного цеху». При цьому зауважує, що «на думку багатьох спеціалістів, низька якість робіт на окремих ділянках є результатом слабкого контролю з боку головного інженера будівництва Лупова І.П.». Не забув головний чекіст Київщини проінформувати й про випадки крадіжок будматеріалів, що, звісно, також не могло не позначитись на якості робіт.
Із ним погоджується і його колега майор Тютюнник, доповідаючи про «серйозні недоліки внаслідок порушення технологічних процесів на будівництві ЧАЕС, що стали можливими через «відхилення від технічних норм». Проте ті, кого чекісти інформували й хто повинен був вжити заходів із недопущення цих неподобств у майбутньому, «не почули» їх. Свідченням цього можуть слугувати наступні повідомлення, датовані вже груднем 1979-го:
«На будівництві 2-го блоку ЧАЕС є факти порушень технологічних норм ведення будівельних і монтажних робіт, які призводять до аварій і нещасних випадків, а надалі під час експлуатації реактора можуть призвести й до надзвичайних подій».
«Є факти, коли окремі керівники свідомо ідуть на грубі порушення технологічних норм ведення будівництва, думаючи тільки про те, як якнайшвидше здати об’єкт, не переймаючись його майбутнім і можливими трагічними наслідками».
− Ми навіть ризикували кар’єрою, інформуючи своїх керівників, не кажучи вже про КПУ, про різні недоліки, виявлені на будівництві, — зізнався у розмові зі мною відставний полковник-чекіст. – Нам ніхто не забороняв цього робити, але ж ми бачили, що всі наші доповіді залишаються без уваги й розуміли, що вони нікого особливо не цікавлять.
Водночас працівники КДБ прогнозували, що «низька якість будівництва, відсутність належного контролю зі сторони управління будівництва може призвести надалі до руйнування об’єктів будівництва, радіоактивного зараження навколишнього середовища та інших надзвичайних подій».
Попередження, погодьтеся, досить серйозне, щоб почути його авторів. Та де там: у вересні 1982-го головний чекіст України генерал-полковник С. Муха надсилає до ЦК КПУ наступне повідомлення:
«…14 вересня у приміщеннях газового контуру і дренажних систем, які не обслуговувались, відбулось підвищення рівня гамма-випромінювань до 1000 мікрорентгенів за секунду, що перевищило допустиму межу в 100 разів. Внаслідок викиду радіоактивної пари через вентиляційну трубу під час дощу відбулося локальне радіаційне забруднення території на майданчику радіусом близько 250 метрів».
«Гамма-просвічуванням на трубах були виявлені раковини й тріщини, в результаті труби виявилися непридатними для експлуатації та мали бути відправлені заводу для усунення браку в заводських умовах… Усі труби з порушеннями правил після ремонту прийняті під монтаж».
«Бучанський цегляний завод систематично постачає на будівництво низької якості облицювальну плитку та цеглу. У квітні 1976 року внаслідок порушення технології бетонування бака для рідких відходів місткістю 5 тисяч кубічних метрів і через халатність виконроба сталеве облицювання бака було деформоване. У результаті міг статися витік радіоактивних відходів і забруднення навколишнього середовища».
Подібні повідомлення вищі чини ЦК КПУ отримували ледь не до останнього дня, що передував вибуху на 4-му енергоблоці. Як там на них реагували – невідомо. Скоріш за все, ніяк. Адже вищі партійні боси України розуміли: будівництво Чорнобильської АЕС перебуває під «пильним оком» Москви. І будь-яка незгода з її «генеральною лінією» може означати одне – кінець кар’єри. До чого це призвело – всім відомо.
Вибух на 4-му реакторі стався у ніч із 25 на 26 квітня 1986 року. Буквально за кілька днів на столи вищого партійно радянського керівництва СРСР і УРСР лягли висновки фахівців про істинні масштаби трагедії. Але слідуючи «добрій традиції» радянської влади, їх відразу вирішили приховати від людей. А вже за кілька тижнів до Чорнобиля прибули десятки тисяч військовиків колишньої Радянської Армії.
− Більшість з них не мала найелементарніших засобів захисту, — розповідав мені генерал Л. Гольдін, який тоді очолював «чорнобильське» армійське угрупування. − У такій кількості людей не було потреби й вони нічого не робили. Натомість «вхопили» багато радіації.
Такої ж думки був і голова українського КДБ С. Муха, інформуючи свого шефа – голову КДБ СРСР генерала армії В. Чебрикова «про недоліки у використанні особового складу військових частин, залучених до ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС». Зокрема, акцентуючи його увагу на тому, що «на початку серпня 1986 року з понад 31 тисячі військовослужбовців, які мали бути залученими до цього процесу, безпосередньо в роботах були залучені лише близько 46 відсотків».
Влада виявилася неготовою до «НП», пов’язаних із ядерною енергетикою: вважалося, що радянські атомні станції є найнадійнішими в світі. Тож ніяких заходів щодо ймовірності виникнення цих «НП» і ліквідації їх наслідків практично не вживалося, зокрема, не вистачало обладнання для вимірів радіаційного забруднення продуктів харчування.
«У період після аварії на Чорнобильській АЕС у 231 господарстві 45 районів Київської, Чернігівської, Черкаської, Житомирської, Вінницької та Хмельницької областей скасовано перевищення гранично допустимих норм радіаційного забруднення м’ясо-молочної продукції. Надійність внутрішньовідомчого дозиметричного контролю знижується через нестачу вимірювальних приладів» − це витяг із одного з документів, отриманих вищими партійними органами в ті тривожні дні.
Заради справедливості слід сказати, що до фальсифікації наслідків аварії керівництво УРСР примушувала Москва. Прямих доказів не зберегли навіть архіви, хоча не слід забувати й про так зване телефонне право: більшість вказівок перший секретар ЦК КПУ Української РСР Володимир Щербицький, інші чиновники вищого ешелону отримували саме телефоном. Але навіть загальновідомих фактів цілком достатньо, що то була політика Москви. Наприклад, на одній з пресконференцій, що відбулася на початку травня 1986-го в Білокам’яній, було заявлено, що «рівень радіації на момент аварії становив 10-15 мілірентген на годину, а вже 8 травня знизився до 0,15 мілірентгена». І це в епіцентрі вибуху!
Полковник Володимир Горебенюк, який на той час командував полком Цивільної оборони й підлеглі якого проводили радіаційну розвідку на ЧАЕС, розповів наступне:
− Рівень радіаційного забруднення на самій станції перевищував допустимі норми в десятки, а на окремих ділянках і в сотні разів…
Радіонукліди, що вирвались з реактора, мали неабиякий згубний вплив на людей. Але лікарі ставили постраждалим помилкові діагнози, виконуючи волю своїх керівників, а ті – вищого керівництва з Москви. Ось донесення офіцерів управління КДБ Київської області від 11 травня 1986 року:
«Адміністрація Київської обласної та 25-ї лікарень, посилаючись на вказівку МОЗ УРСР, в історіях хвороби пацієнтів із ознаками «променева хвороба» вказує діагноз «вегето-судинна дистонія».
Фактів, які переконливо доводять, що аварія на Чорнобильській АЕС була запрограмована ще з початку будівництва, можна навести ще багато. Але й цих, гадаю, достатньо, щоб у цьому переконатись.
Встановлено та повідомлено про підозру 540 представникам рф, з яких 24 у порядку очного провадження. Отримали вироки 102 особи.
На прикордонних територіях та у населених пунктах Сумської області було зафіксовано 167 вибухів.
Скеровано до суду обвинувальний акт стосовно підрядника за фактом заволодіння понад 350 тисяч гривень бюджетних коштів в умовах воєнного стану.
Перші поховання на Національному військовому меморіальному кладовищі можуть відбутися наприкінці літа – на початку осені цього року.
У своєму зверненні 28 березня Володимир Зеленський торкнувся ролі росії в дестабілізації ситуації по всьому світу.
Противник не полишає спроб атакувати наші позиції на Бахмутському напрямку в районі Часового Яру, однак суттєвих успіхів не має.
Захищаємо світ
Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…