Країна-агресорка тривалий час намагалася насаджувати нам свою культуру та мову… Навесні 2022 року у відомого українського музиканта, телеведучого та військовослужбовця Миколая Сєрги народилася…
Безсумнівно, багато прихильників і добрих друзів Заслуженого академічного Зразково-
У вчорашній дощовий вечір концерт лише підкреслив романтичний настрій від пробудження природи і вже відчутного подиху весни. А весна, як і музика, завжди приносить надію на краще, робить нас духовно багатшими. Це константа. Як і майстерність та віртуозність кожного з музикантів військового оркестру та його незмінного начальника ‒ художнього керівника полковника Ігоря Биковського.
Попри те, що класична музика ніколи не претендувала на масовість, заходи військових оркестрантів привертають увагу доволі широкої аудиторії, причому і нашої молоді. Це й не дивно, адже легендарний колектив, який цьогоріч відзначить 75-річний ювілей, добре відомий від окопу на передовому рубежі сходу України до знаних музичних майданчиків за кордоном. До речі, саме цьому оркестру, як першому професійному колективу, офіційно довіряли виконання Державного Гімну в Незалежній Україні.
Цьогорічний дебютний весняний концерт з-понад годинною програмою на сцені Центрального будинку офіцерів Збройних Cил України тішив музикою різних стилів і епох, яку шанувальники класики щоразу вітали тривалими оплесками й вигуками «браво!». У концерті звучали твори, які входять до скарбнички найліричнішої музики. І варто лише назвати імена таких композиторів, як Джакомо Пуччіні і його «Вальс Мюзетти» з опери «Богема» чи величавого Людвига ван Бетховена із «Симфонією №5» або легендарного Гавриліна і його «Тарантелла» з балету «Анюта», всесвітньо відомого Хачатуряна з його колоритним «Танцем з шаблями» з балету «Гаяне»… – одразу на обличчі меломанів з’являється мила посмішка і на думку спадає щось омріяно-тепле… У цьому і є магія класичної музики. Її завжди можна слухати як уперше.
Перед концертом, очікуючи у фойє на свято музики, мимоволі почула фразу: «Той, хто не вміє слухати класику, ніколи не почує Бога!» Весь концерт вслухаюсь у найтихіші акорди, намагаючись розкодувати закладений у них меседж, вловлюю рухи диригентської палички, що магічно діють на музикантів, і завдяки якій вони стають єдиним цілим.
Що ж, браво, Маестро!
