ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

«Третя сторона» конфліктів

19 Березня 2020
«Третя сторона» конфліктів

 Хто такі «спостерігачі»?

Розповідаючи про сучасні воєнні конфлікти і суспільні кризи, до уваги часто беруть лише дві сторони, між якими відбувається конфронтація. Але нині у війнах є і так звані учасники конфлікту, які ні на чиєму (принаймні так має бути) боці. Це представники, назвемо її «нейтральною стороною», які не мають підтримувати жодну з ворогуючих сторін, а лише спостерігати за перебігом конфлікту і об’єктивно фіксувати його перебіг.

Це – воєнні спостерігачі, присутні в більшості конфліктів, що точаться у світі. Часто вони виконують свої обов’язки не лише вздовж лінії зіткнення сторін, а й на їхніх підконтрольних територіях.

Уперше, у приблизно такому вигляді як нині, місія воєнних спостерігачів працювала під час Кримської війни 1853–1856 років. Тоді з американських офіцерів сформували кілька моніторингових груп, які відвідали Англію, Францію, Пруссію, Австрію і Росію. Навідали також і кримський театр бойових дій, але не мали права втручатись у події, як і важелів впливу на ворогуючі сторони.

Під час Першої світової війни групи військових спостерігачів з «нейтральних країн» (Данії, Швеції, Іспанії, Португалії і деяких інших) часто виступали посередниками між державами Антанти (Російська імперія, Велика Британія, Франція і США) та Четверного союзу (Австро-Угорщина, Німеччина, Болгарське царство і Османська імперія) в питаннях встановлення перемир’я в певні періоди в деяких районах бойових дій, обміну полоненими, організації різних медичних і гуманітарних акцій, а також встановлення деяких дипломатичних контактів.

Після закінчення Другої світової восени 1945-го створена міжнародна організація для підтримки і зміцнення миру й безпеки в усьому світі під назвою ООН. Одним із основних її завдань стали моніторингова і миротворча діяльність у зонах конфліктів. Воєнні спостерігачі отримали ще одну функцію – сприяти встановленню миру між ворогуючими сторонами.

ООН почала миротворчу діяльність у 1948 році зі створення Органу зі спостереження за виконанням умов перемир’я (ОНВУП) на Близькому Сході. Відтоді проведена 71 операція з підтримання миру. Наразі спектр завдань таких операцій розширився і включає в себе не тільки спостереження за дотриманням режиму припинення вогню, а й захист цивільних, роззброєння колишніх учасників бойових дій, захист прав людини, забезпечення верховенства права, сприяння проведенню вільних і справедливих виборів, зведення до мінімуму небезпеки наземних мін та багато іншого.

Польові операції ОБСЄ

У 1954 році на зустрічі міністрів закордонних справ чотирьох великих держав (США, Великобританії, Франції і Радянського Союзу) СРСР уперше запропонував провести нараду з безпеки в Європі. США і їхні союзники відкинули пропозицію, оскільки її висунуто як альтернативу НАТО і формат не передбачав участі США. Однак, за поліпшення політичного клімату наприкінці 1960-х держави Альянсу повернулись до розгляду питання розширення процесу розрядки міжнародної напруженості в Європі.

Ключова передумова НАТО для проведення наради з безпеки в Європі виникла кілька років потому, у 1971-му, під час підписання чотиристоронньої угоди між США, Великобританією, Францією і СРСР. Після проведення попередніх консультацій, узимку 1972–73 років у Гельсінкі відбулась перша Нарада з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), у якій взяли участь 35 держав. Вона завершилася підписанням Заключного акту. Заключний акт Гельсінкської наради встановив принципи поведінки у трьох вимірах: військово-політичному, економічному і екологічному, а також з прав людини, мав політичний характер, але не був юридично обов’язковим документом.

З 1975 по 1990 роки НБСЄ функціонувала як серія нарад і зустрічей, де обговорювали нові зобов’язання, регулярно розглядаючи їх реалізацію.

Паризький саміт 1990-го ознаменував початок створення інститутів, спрямованих на вирішення проблем періоду закінчення холодної війни. Паризька хартія для нової Європи встановила постійну адміністративну інфраструктуру, що включає в себе Секретаріат, Центр із запобігання конфліктам і Бюро з вільних виборів.

Розвиток ситуації з безпекою у Європі в 1990-х, і, що особливо важливо, розпад Югославії й СРСР, призвели до фундаментальних змін у НБСЄ. Процес створення інституцій пришвидшився, щоб справлятися з новими завданнями. Створено нові механізми, поліпшені оперативні можливості і посилено контроль за виконанням зобов’язань. Ці зміни відобразилися на Будапештському саміті 1994-го, де назву організації змінено з НБСЄ на Організацію з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ).

Лісабонський саміт 1996 року зміцнив ключову роль ОБСЄ в підтримці безпеки і стабільності в усіх трьох вимірах. Він сприяв виробленню Хартії Європейської безпеки ОБСЄ, ухваленій на Стамбульському саміті в листопаді 1999-го. Це відіграло важливу роль у поліпшенні оперативних можливостей організації і в зміцненні співпраці з партнерами. Нині ОБСЄ – найбільша регіональна організація з безпеки і нараховує 57 держав-учасниць.

Для втілення механізмів підтримання безпеки організація застосовує так звані польові місії (операції) ОБСЄ. Такі операції розпочались на початку 1990-х. Причина їх виникнення – потреба врегульовувати внутрішньодержавні конфлікти посткомуністичної доби, що могли охопити понад півтора десятка держав колишнього соцтабору. У деяких з них (Косово, Грузія, Боснія і Герцеговина, Азербайджан, Вірменія і Чечня) тривали або щойно закінчились бойові дії.

Наразі організація налічує у штаті понад 2500 осіб, залучених у 16 місіях і польових операціях в Південно-Східній Європі, на Кавказі, у Східній Європі та в Середній Азії.

Цілі, які стоять перед такими місіями, є подвійними: насамперед, сприяння політичним процесам, спрямованим на запобігання та врегулювання конфліктів. А також, завдяки польовим операціям, спільнота ОБСЄ гарантовано повинна отримувати об’єктивну інформацію про розвиток подій у країні перебування місії. Мандати, склад і діяльність кожної місії і операції є унікальними, що підкреслює гнучкість цього інструменту. Однак, основним завданням є питання демократії і побудови правових норм.

«Українські» місії ОБСЄ

В Україні місія ОБСЄ почала діяти з 24 листопада 1994 року. Її штаб-квартира була розташована в Києві. Місія створена, щоб підтримувати роботу експертів із конституційних і економічних питань в Україні та звітувати про ситуацію в Криму. Термін її повноважень закінчився 30 квітня 1999 року. З червня 1999-го Місію ОБСЄ в Україні переформатовано в Координатора проєктів ОБСЄ в Україні для виконання завдань, пов’язаних з новою формою співробітництва між Україною та Організацією.

Сьогодні Координатор проєктів ОБСЄ в Україні надає підтримку реформам та допомагає країні протидіяти викликам, які виникають під час кризи. Проєкти, які завдяки ОБСЄ втілюють у нашій державі, сприяють докорінним перетворенням, необхідним для розбудови стабільного й демократичного майбутнього. Вони стосуються широкого спектру питань, як-от конституційна, правова і судова реформи; психологічна та соціальна реабілітація осіб, які постраждали від кризи; боротьба з кіберзлочинністю та торгівлею людьми; розмінування та демократичний контроль над безпековим сектором; захист довкілля; безпека кордонів; свобода ЗМІ; вибори; належне урядування; ґендерна рівність.

У березні 2014-го в Україні розпочала роботу ще одна польова місія ОБСЄ. Події Революції гідності і анексії Криму свідчили про втручання у внутрішні справи нашої держави агресивного сусіда – РФ. Мир і стабільність в Україні опинилися під загрозою. ОБСЄ вирішила надати нам підтримку.

Звернення українського уряду про потребу відрядити до нас спеціальну спостережну місію підтримали всі 57 держав-учасниць ОБСЄ. 21 березня 2014 року вона розпочала роботу. Основні завдання місії – неупереджено та об’єктивно спостерігати і звітувати про ситуацію в Україні та сприяти діалогу між сторонами конфлікту

СMM ОБСЄ – це неозброєна цивільна місія, яка працює цілодобово, сім днів на тиждень у всіх регіонах України. Її мета – збір інформації, звіт про ситуацію з безпекою, встановлення фактів про конкретні події на місцях. Спостерігачі спілкуються з різними групами соціуму, представниками влади, громадянського суспільства, етнічних і релігійних груп, місцевих громад і органів місцевого самоврядування.

Мандат місії поширено на всю територію України. Головний офіс – у Києві. Команди спостерігачів працюють у 10 найбільших містах: Дніпрі, Донецьку, Івано-Франківську, Києві, Луганську, Львові, Одесі, Харкові, Херсоні, Чернівцях. Також є кілька представництв і передових патрульних баз. У Донецькій і Луганській областях працюють майже 650 спостерігачів.

Головою Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні є Посол Яшар Халіт Чевік з Туреччини. Він вступив на цю посаду 1 червня 2019-го за призначенням Чинного голови ОБСЄ.

До складу СММ ОБСЄ входять понад 750 цивільних неозброєних спостерігачів із 44 держав-учасниць. Також у місії працюють співробітники з України – перекладачі, радники і адмінперсонал – всього понад 400 осіб. Згідно з мандатом місії, Голова СММ може збільшити кількість спостерігачів до 1 тисячі.

Моніторинг ситуації в Донецькій та Луганській областях здійснюють автопатрулі – команди, які працюють по обидва боки лінії розмежування. У складі кожної команди є керівник і спостерігачі. Крім того, на оснащені представників ОБСЄ є безпілотні літальні апарати, які значно розширюють можливості спостереження. А на найнебезпечніших напрямках і ділянках нещодавно встановлені відеокамери, які фіксують порушення режиму припинення вогню. Спостерігачі щодня надають звіти, доступні широкій громадськості та ЗМІ на офіційному сайті ОБСЄ.

У таких звітах вказують не лише порушення режиму припинення вогню, а й ситуацію в прилеглих до лінії розмежування районах, КПВВ, на ділянках розведення військ. Також фіксують озброєння, розміщене з порушенням відповідних ліній відведення. Зі звітів СММ ОБСЄ в Україні світова спільнота отримує оперативну інформацію про ситуацію на Донбасі і в країні загалом.

Місія на кордоні

У цьому регіоні існує ще одна місія ОБСЄ, про яку не так широко розповідають ЗМІ, але вона теж відіграє важливу роль у ситуації на Донбасі. Це Місія спостерігачів ОБСЄ на російських прикордонних пунктах пропуску «Гуково» і «Донецьк».

У липні 2014-го, виконуючи Берлінську спільну декларацію міністрів закордонних справ ФРН, Франції, РФ і України, Постійна Рада ОБСЄ ухвалила консенсусне рішення розмістити Спостережну місію на двох КПП «Донецьк» і «Гуково» на російсько-українському кордоні. Росія намагалась рішення заблокувати, проте згодом пішла на поступки і надала відповідне запрошення на розміщення Місії.

На той час світова спільнота вже звинувачувала РФ у відрядженні до України через неконтрольований кордон бойовиків і озброєння. 17 липня 2014-го сталась катастрофа з Boeing рейсу МН-17, у збитті якого відверто був «російський слід». Росії довелось піти на поступки і прийняти спостерігачів ОБСЄ.

Тодішній голова ОБСЄ, міністр закордонних справ Швейцарії Дідьє Буркхальтер, коментуючи ситуацію на неконтрольованій ділянці українсько-російського кордону і розповідаючи про майбутню місію, зазначив, що для ефективного захисту кордонів України необхідні подальші і ширші заходи, які мають вжити відповідні компетентні органи. «Надійний контроль кордонів – це головний елемент у комплексі заходів, націлених на повернення стабільності в Україні. Нова Місія ОБСЄ спостерігатиме і звітуватиме про ситуацію на російських КПП «Донецьк» і «Гуково», а також про переміщення на російсько-українському кордоні», – сказав Буркхальтер.

Місія працює з 29 липня 2014 року. Спочатку планувалося розміщення 16 спостерігачів на період до трьох місяців. Потім цей період продовжили. Місія функціонує і нині. У її складі 22 спостерігачі. Адміністративна підтримка Місії надається з боку співробітника у Відні.

Офіс місії розташований в Камєнск-Шахтінський в Росії і спостерігачі Місії здійснюють цілодобовий моніторинг ситуації на обох перепускних пунктах (ПП). Про результати моніторингу складають тижневий звіт, у якому зазначається ситуація на цих ПП, кількість техніки і осіб, які перетинають кордон, а також вантажі і пасажирські перевезення. Крім того, спостерігачі фіксують кількість осіб у військовій формі, які перетинають в обидва боки кордон. Навіть були присутніми під час в’їзду в Україну російських гуманітарних конвоїв, коли вони йшли через «Донецьк» або «Гуково».

Звісно, що два десятки спостерігачів на двох автомобільних ПП не можуть реально знати, що ж справді відбувається на усій неконтрольованій ділянці кордону довжиною 410 км, де є понад десять різних «пунктів». Є кілька міжнародних і кілька місцевих для мешканців прикордонних районів, але за бажанням, кордон можна пересікти будь-де, контролю майже немає. Залізничний транспорт, який перетинає кордон поблизу ПП «Гуково», команди спостерігачів взагалі фіксують «на слух», адже не мають права перебувати біля залізниці, яка проходить усього за 150 метрів від перепускного пункту.

Але перебування тут, на кордоні, місії ОБСЄ дуже важливе. Сама присутність міжнародних спостерігачів дещо стримує Росію від відкритого перекидання техніки і військ на тимчасово окуповані території Донбасу, принаймні, через ці два перепускні пункти. Крім того, серед кількох варіантів мирного врегулювання ситуації на Донбасі, які запропонувала Україна, є безперечна умова, щоб контроль за цією ділянкою кордону наші прикордонники здійснювали разом з представниками міжнародних організацій. Як міжнародних представників пропонують залучити спостерігачів місії ОБСЄ, що перебуває на ПП «Гуково» і «Донецьк». Місію для того можна і розширити, а кількість спостерігачів збільшити. Пропозиція має підтримку в міжнародних партнерів, залучених до переговорних процесів. Зрозуміло: для Росії розширення місії і українські прикордонники – небажаний варіант, але, можливо, на нього таки їй доведеться погодитись.

Гарячий початок серпня 2014 року

А поки варіант з розширенням місії ОБСЄ в ПП «Донецьк» і «Гуково» лише в пропозиціях і планах, спостерігачі, які перебували тут, вже вписали свою сторінку в російсько-українську війну. На початку діяльності Місії відбулись події, за які Україна має бути вдячна представникам ОБСЄ. Рапорт спостерігачів від 4 серпня розповідає, що тоді сталось поблизу КПП «Гуково» в Росії:

«1–2 серпня до спостерігачів місії ОБСЄ зателефонували офіцери 72-ї механізованої бригади ЗС України, які стверджували, що близько 600 українських військовослужбовців опинилися в оточенні сепаратистів без боєприпасів, палива і продовольства. За словами офіцерів, переговори із сепаратистами про те, щоб відкрити коридор для відступу, були безуспішними. Офіцери попросили спостерігачів ОБСЄ сприяти переходу на територію РФ через КПП і звернулися до свого керівництва в Міністерстві оборони України, щоб ті погодилися на цей варіант. Спостерігачі ОБСЄ передали прохання українських військовослужбовців про безпечний перетин кордону через КПП органам влади РФ і отримали згоду», – йдеться в цьому рапорті.

«2-го серпня в 22:00 дванадцять військовослужбовців із 72-ї бригади перетнули кордон через КПП «Гуково». Потім вони були направлені в транзитне приміщення.

3 серпня командир дванадцяти військовослужбовців зв’язався з в.о. головного спостерігача ОБСЄ; вони мали можливість поспілкувалися протягом години на КПП «Гуково». У командира було єдине прохання: якомога швидше повернутися зі своїми підлеглими в Україну через безпечний прикордонний пункт пропуску. РФ організувала транспортування дванадцяти військовослужбовців, які перетнули кордон назад в Україну в ніч з 3 на 4 серпня. Спостерігачі ОБСЄ отримали підтвердження про перетин групою кордону в Україну від командира по телефону.

3 серпня пізно ввечері командир 72-ї бригади повернувся, щоб знову зустрітися зі спостерігачами ОБСЄ на прикордонному пункті «Гуково». Зустріч відбулася у присутності прикордонного командира КПП «Гуково». Спостерігачі ОБСЄ обговорили умови переходу більшої групи військових на територію РФ з України та погодили їх із командиром пропускного пункту.

4 серпня з 00:45 до 10:20 загалом 437 військовослужбовців (у т. ч. 147 прикордонників) перейшли на територію РФ добре організованими ешелонами зі 100 осіб. Вони були розміщені в транзитному приміщенні. Пораненим військовослужбовцям надали першу допомогу і відправили на машині швидкої допомоги в лікарню.

4 серпня в 6:00, у той час, як українські військовослужбовці все ще перетинали кордон на територію РФ, спостерігачі ОБСЄ чули вибухи і стрілянину зі зброї різних калібрів і бачили рясний чорний дим із місця, де раніше розташовувалася позиція 72-ї бригади на території України. З 6:00 і протягом усього дня 4 серпня (до 15:00, коли команда спостерігачів ОБСЄ покинула КПП після безперервного перебування на місці впродовж 35 годин) час від часу було чутно і видно інтенсивну стрілянину і вибухи снарядів.

4 серпня о 15:00 спостерігачі ОБСЄ зустрілися з командувачем КПП «Гуково» і регіональним прикордонним командиром. Спостерігачі довідалися про транспортування військовослужбовців із РФ в Україну і дізналися, що 192 вже були в дорозі в Україну на автобусі, а решта виїде наступним автобусом. Місія спостерігачів ОБСЄ також поцікавилась, чи були запити про надання притулку; ніяких запитів про це не було зафіксовано. Зв’язок по мобільному телефону з командиром 72-ї бригади і прикордонним командиром для підтвердження цієї інформації був неможливий»…

Це лише суха інформація з рапорту спостерігачів ОБСЄ, за сприяння яких і під їхні особисті гарантії врятовано кількасот бійців 72-ї ОМБр та українських прикордонників. У тому, що перейшовши на територію РФ, наші хлопці не потрапили в полон, варто завдячувати спостерігачам ОБСЄ. Росіяни цілком могли затримати їх, як порушників кордону чи в інший спосіб, і використовувати для обмінів заручників та тиску на Україну. Але міжнародні спостерігачі діяли як справжні миротворці, демонструючи вчинками свою необхідність під час цього конфлікту.

Робота спостерігачів досить небезпечна. За майже 6 років перебування ОБСЄ на Донбасі щотижня в рапортах патрулів СММ зустрічається інформація про те, що екіпажі патрулів потрапляли під обстріли бойовиків. Часто спостерігачі зазначають, що їх не допускають у певні райони і погрожують представники російських окупаційних військ.

Наприкінці квітня 2017-го на неконтрольованій території поблизу Луганська патрульне авто наїхало на невідомий фугас, від вибуху один спостерігач загинув, ще двоє зазнали поранень. Також у січні 2018 року в ДТП в Краматорську загинув ще один представник ОБСЄ, а влітку 2019-го спостерігач з Польщі помер з невідомих причин.

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас у Facebook
Лонгрід