Людмила Булах — капітан медичної служби, начальник відділення променевої діагностики Військово-медичного клінічного центру Східного регіону (м. Дніпро) з 2017 по 2019 роки проходила службу у 28-й окремій механізованій бригаді та 35-й окремій бригаді морської піхоти на посаді начальника медичної служби — начальника медичного пункту батальйону.
Брала участь у бойових діях, лікувала хворих, рятувала поранених на полі бою, зокрема важких.
— У мене брат військовий. Коли я закінчувала четвертий курс одеського медичного університету, він запропонував мені замислитися над вступом до військово-медичної академії. Саме тоді в нашому університеті розпочала роботу військова кафедра. Я її закінчила, у 2014 році вступила до академії, у 2017-му закінчила її та була направлена для проходження служби до 18-го окремого мотопіхотного батальйону 28-ї окремої механізованої бригади на посаду начальника медичної служби — начальника медичного пункту батальйону, — розповідає Людмила.
У серпні 2017 року у складі 28-ї бригади батальйон був направлений до Волновахи, потім перемістилися до району Мар’їнки — Красногорівки, далі — у напрямку Гранітного.
У 2019 році вже у складі 35-ї бригади морської піхоти батальйон повернувся до Гранітного, де й провів усю ротацію.
— Як на мене, у 17-му році морально й фізично легше було, ніж у 19-му. Було менше важких поранених, тоді ми, слава Богу, обійшлися більше легкими пораненими, та й чомусь було і морально простіше, було трохи спокійніше. А у 19-му році було декілька ситуацій, скажімо так, не легких для сприйняття… до того ж розташування командно-спостережного пункту батальйону було майже в кілометрі від лінії розмежування. Це близько, було чутно, це відчувалося більш сильно, — каже Людмила.
За дві ротації дівчині довелося рятувати приблизно п’ятнадцять поранених, були й важкі випадки…
Людмила зазначає, що медична допомога пораненому на полі бою це, насамперед, командна робота — від злагодженості дій та професіоналізму команди залежить життя та здоров’я постраждалого.
— Мені пощастило з колективом, пліч-о-пліч ми пройшли нелегкий шлях, і я вдячна кожному з них за неймовірну підтримку та самовідданість, завдяки чому ми разом змогли подолати всі труднощі, — зазначає Людмила Булах.
За її словами, найважче у роботі бойового медика — це очікування.
— Спочатку, та й, можна сказати, кожного разу, сидиш у такому напруженні, оскільки чуєш — починають стріляти і всередині все стискається. Сидиш в очікуванні того, що до тебе зараз прийдуть і скажуть, що ти виїжджаєш, — але не знаєш, що там на тебе чекає.
У нас була ситуація, найважча, коли нам сказали, що в нас є поранений, що він «легкий». Приїжджаємо на місце, а у нас замість одного — шість поранених одночасно, а з них «легких» — лише двоє. Решта — важкі та середньої важкості. Я гадаю, що до цього взагалі бути готовим неможливо…
Це було у 2019 році, коли ворожа ПТКР влучила в нашу вантажівку, були поранені п’ятеро бійців, одразу ж друга ПТКР уразила спостережний пост, де постраждав ще один військовослужбовець. Противник хотів знищити спостерігача — щоб він не доповів про місцезнаходження вогневої точки ворога, з якої було завдано удару. Коли хлопець взявся за польовий телефон для доповіді про ураження машини, побачив, як у нього летить керована ракета — потім ми на рентгені бачили гвинтики від того телефону в його тілі.
Були важкі поранення очей, осколкові поранення, опіки, контузії, хлопець втратив руку… Один із поранених наступного дня помер у лікарні.
Начебто починаєш працювати на автоматі, але ж досвід не нараховує десятки та сотні поранених — у тебе це лише шостий чи сьомий, тому починаєш збиратися і тут найстрашніше — не розгубитися, а відтак стати неефективним, — згадує Людмила Булах.
Після завершення першого контракту та підвищення кваліфікації капітан медичної служби Людмила Булах керує роботою відділення променевої діагностики Військово-медичного клінічного центру Східного регіону, незабаром у відділенні розпочне роботу сучасний комп’ютерний томограф. Обладнання вже встановлено, наразі завершується організаційна робота.
— Це допоможе суттєво розширити нашу діагностичну спроможність, ми розвиваємось технічно, підвищуємо нашу кваліфікацію щоб надавати вчасну і якісну допомогу нашим військовослужбовцям, — зазначає Людмила Булах.
