Саме цей бомбардувальник є носієм ракет типу Х-22, якими країна 404 постійно обстрілює Україну. Традиційно, АрміяInform дізналася, як на болотах…
З Сашком ми познайомилися після чергового обстрілу російських бойовиків по Верхньоторецькому. Хлопчик попросив сфотографувати його з сестрою. «Хочу, щоб у тебе залишилася наша фотографія… мама казала бабусі, що нас могло вже не бути… через вибух…»
— Привіт, а я бачив тебе у нас у школі! Ходи швиденько, щось покажу!
Протягуючи до мене маленьку долоньку із залізним осколком (!) щиро усміхнувся маленький Сашко.
Життя всередині війни…
Його родина — одна з восьми у Верхньоторецькому, чиї будинки днями обстріляли прицільним вогнем російські найманці. Все сталося у час, коли вся його родина — мама, бабуся і шестеро сестричок, молодшій з яких не виповнилося навіть пів року, — відпочивала вдома.
Розуміючи, що хлопчику кортить поділитися потаємним, усміхаюся у відповідь та підходжу ближче.
— У школі нас навчають ховатися у бомбосховище та позбуватися страху, заспокоюватися з допомогою спеціальних вправ, — розповідає, показуючи однією рукою осколок, а іншою ті самі вправи Сашко.
Замурзаний, увесь досі в сажі малюк проводить мене до свого будинку й просить сфотографувати з маленькою, такою ж замурзаною сестричкою.
— Хочу, щоб у тебе залишилася наша фотографія… Мама казала бабусі, що нас могло вже не бути… Через вибух…
Уже шостий рік цей хлопчик разом з родиною живе всередині війни — між окупованими Горлівкою – Дружківкою й українською армією, яка намагається захисти цю землю та її мешканців від ворожої агресії. І майже не пам’ятає життя без вибухів.
— Ми почули, як щось дуже сильно гупнуло, в кімнаті повилітали шибки, весь будинок наповнився димом. Мама прийшла знадвору й сказала, що пів даху й комина вже немає, — розповідає старша сестричка Сашка Аня.
Мати дітлахів бідкається: родина нині залишилася без тепла, можливості для приготування їжі теж немає, навіть нагріти воду, щоб покупати хоча б найменшу, — ніде.
Хата вціліла лише завдяки нашим військовим
— Ми дуже незаможно живемо, а тут ще мало не лишилися з малюками просто неба. Хата вціліла лише завдяки нашим військовим, які в перші ж хвилини після припинення обстрілу зняли з даху дві дошки, що тліли, та перевірили комин, чи не зосталося там нерозірваного снаряда, — каже господиня пошкодженої вибухами оселі пані Наталя.
Жінка розповіла, що військові завжди приходять на допомогу місцевим: щоразу лагодять пошкоджений вибухами водогін, відновлюють підірваний міст, гасять у селищі не одну пожежу після не рідкісних для прифронтового поселення обстрілів. Нині ж, каже, підготували все, щоб перекрити дах будинку для її родини. Адже якщо на розібрану стелю піде дощ, ремонт її для родини стане просто непосильним.
Мешканці інших будинків, у які потрапили ворожі снаряди, теж демонструють наслідки обстрілу — дахи, шибки, посічені осколками стіни та добряче пошкоджена пожежею веранда й дах однієї з хат…
Цього разу, на щастя, ніхто не постраждав. Але стає моторошно від того, що небезпечні ворожі «гостинці» мешканці Верхньоторецького сприймають як буденність, а їхні діти замість нових іграшок та смаколиків мріють про одне — вирости здоровими…
