Однак, сучасний воїн повинен не тільки знати способи точно «доставити» боєприпаси для ураження техніки чи живої сили противника, а й вміти захиститися від ворожих…
Для Альони Сидоренко війна розпочалась у вересні 2014 року. На той час вона працювала в Чернігівському центрі реабілітації воїнів АТО. Спочатку як волонтер, а пізніше як офіцер-психолог жінка допомагала пережити біль втрати багатьом чернігівським родинам полеглих воїнів, повертала душевну рівновагу сотням солдатів на передових позиціях, а в лікарні тим, хто зазнав поранень і травм як фізичних, так і духовних.
Адреси родин загиблих брала в обласному військовому комісаріаті
До війни працювала психологом у Чернігівській психоневрологічній лікарні. У вересні 2014 року при лікарні відкрили центр реабілітації воїнів АТО, де Альона розпочала роботу з військовослужбовцями, які прийшли туди після активних бойових дій. Зокрема, проходили реабілітацію бійці, які воювали під Іловайськом, Дебальцевим.
Працювала як кризовий психолог. Відчувалася нестача відповідного досвіду і навиків. Тому Альона вступила до Всеукраїнської громадської організації фахівців з подолання наслідків психотравмуючих подій, що об’єднала психологів зі всієї України, які почали працювати з військовими, родинами полеглих.
-У центрі, ми з’ясували, – розповідає Альона, – що найбільше під час бойових дій постраждали військовослужбовці, які прийшли за мобілізацією. Вони не були готові до того, що побачать на війні, з чим будуть стикатися.
Один випадок Альоні запам’ятався найбільше. Працювала з юнаком, який під час оточення під Іловайськом заховався від обстрілу в шахті. П’ять діб він сам у повній темряві, без їжі й води блукав тунелями шахти. Не орієнтувався в часі, не розумів, чи був день, чи ніч. На щастя йому вдалося вибратися звідти і його підібрали українські військові. Солдат був у дуже важкому стані. І знадобилося досить багато часу й зусиль, щоб відновити його психологічний баланс. Саме тоді Альоні спало на думку, що набагато ефективніше вона б надала допомогу, якби побувала в АТО, побачила те, що бачать солдати, відчула те, що відчували вони.
У Чернігові Альона опікувалася родинами загиблих воїнів. До цієї роботи приєдналася як волонтер. У їхній групі було шість психологів, і працювали вони з понад 40 родинами загиблих як в Чернігові, так і в області. З багатьма людьми Альона і досі підтримує зв’язок. Наприклад, з Тетяною – мамою полеглого сержанта Віталія Рябого з 1-ї танкової бригади, який загинув на Луганщині. Вона теж була в надзвичайно важкому стані. Після похорон єдиного сина жінка закрилася в собі, не виходила з квартири, ні з ким не спілкувалася.
– Я з Тетяною почала роботу, – згадує Альона, – десь після 40 днів, телефонувала, розпитувала, згодом домовилася про зустріч. Поговорила з нею і пояснила, що треба пройти стадію горювання і прийняти втрату сина… Вона зустріла нас дуже добре, відкрилася. А згодом стала дуже активною, допомагає сім’ям, у яких теж загинули рідні.
Адреси родин загиблих Альона брала в обласному військовому комісаріаті. Одного разу, в грудні 2014 року, вона зустріла заступника комісара підполковника Вадима Лільчицького. Розговорилися, і під час бесіди він зазначив, що нині дуже потрібна допомога психологів у навчальних центрах – мобілізованих потрібно до війни готувати, зокрема й психологічно.
Завдяки підтримці лишився не тільки живим, а й психічно здоровим
У січні 2015-го Альона разом зі своєю групою і юристами з організації «Март», які займалися супроводом бійців і їхніх родин, приїхала до НЦ «Десна». Поспілкувалися з командуванням, провели тренінги з офіцерами і сержантами. Їхню роботу оцінили позитивно. Упродовж четвертої хвилі мобілізації і наступних Альона з трьома подругами-психологами постійно приїздила в навчальний центр і працювала з бійцями. Вони проводили тренінги з надання першої психологічної допомоги під час бойового стресу, навчали технікам саморегуляції та самоконтролю, дихальній техніці, збалансуванню роботи організму, методиці «Ключ Алієва».
– Один хлопець, Сашко, – усміхається Альона, – дзвонив дуже часто. Ми з ним, можна сказати, пройшли всю його службу, від початку мобілізації й до її завершення. Звертався з різних питань. Дзвонив перед боєм і після бойового зіткнення, обстрілів, обговорював сімейні проблеми. Завдяки цій підтримці, вважає хлопчина, він лишився не тільки живим, а й психічно здоровим.
А вже в березні група психологів Альони, які на той час себе добре зарекомендували, почала виїздити в зону АТО. Перша поїздка була в 41-й окремий батальйон територіальної оборони, куди їх запросив комбат Олександр Бакулін. Приїхали, як кажуть, «на нуль», під Старогнатівку – поблизу Волновахи. Працювали на ВОПах і РОПах. Головним завданням було психологічне розвантаження бійців. Досягала його Альона за допомогою арттерапії. Потрібно було вивести солдатів на позитивне мислення і мотивацію на виконання завдань за призначенням. Батальйон після Дебальцевого 9 місяців стояв на позиціях у полі. Проводилися бесіди, вивчалася техніка тілесно орієнтованої терапії. Завдяки цьому в підрозділах стабілізувався морально-психологічний стан.
Подібні виїзди відбувалися згодом щомісяця вже під керівництвом і контролем Головного управління Генерального штабу ЗС України по роботі з особовим складом. Окрім 41-го батальйону, працювали в 1-й танковій бригаді, 95-й бригаді, і навіть з прикордонниками.
Наприкінці травня в Києві військове керівництво зібрало волонтерів – психологів і капеланів. Їм, як досвідченим, потрібним армії фахівцям, запропонували піти на службу до Збройних Сил. Сидоренко пропозицію прийняла, їй було не звикати, пів місяця вона працювала в лікарні, а пів місяця – в АТО. У серпні, отримавши повістку з військкомату, Альона з меншим сином Андрієм вже прибула до НЦ «Десна». На той час її старший син Сергій служив в АТО у складі танкової бригади.
Головне в роботі з воїнами на бойових позиціях –не нашкодити, діяти тактовно, але твердо
Лейтенант Альона Сидоренко доклала чимало зусиль для відновлення і налагодження роботи з професійного відбору в навчальному центрі як військовослужбовців строкової служби, так і за контрактом. Адже взимку 2014-го тодішнє керівництво центру планувало його розформувати. Також було створено електронну базу мобілізованих, починаючи з 2015 року. Відпрацьовано стандарти психологічної підготовки, налагоджено взаємодію з волонтерськими організаціями щодо проведення тренінгів, проводилися заняття з військовослужбовцями з психологічної підготовки із залученням різних спеціалістів – юристів, психологів, налагоджено роботу в навчальних підрозділах, створено алгоритм роботи комісій із професійно-психологічного відбору, яким керуються в роботі й досі.
У лютому 2016 року Альону запросили працювати в оперативному командуванні «Північ», потрібен був досвідчений психолог. А жінка ще під час служби в Десні пройшла курс навчання як інструктор по роботі з військовослужбовцями із симптомами ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) за методикою Френка Пьюселіка в проєкті Олени Богомолець у Києві, а пізніше була запрошена на тренінг для тренерів як одна з найперспективніших з цієї методики.
У штабі ОК «Північ» одним із головних завдань Альони був підбір людей з різних частин для виїзних груп психологічної підтримки. Упродовж останніх років Альона трохи не щомісяця на декілька тижнів із групою психологів виїжджала до визначених частин в АТО, де відновлювала моральний стан бійців.
Під Авдіївкою взимку 2017 року, коли розпочалися інтенсивні бойові дії, стала нагальною потреба в роботі психолога. Альона зі своєю групою працювала з воїнами 72-ї бригади, які заступали на чергування на бойових позиціях, поверталися звідти або після бойових зіткнень. Потрібно було морально підготувати людей до психологічної готовності ведення бою, а також практично навчити техніці самоконтролю та стабілізації під час виконання завдань, наданню собі та побратимам першої психологічної допомоги. А після повернення з позицій допомогти психологічно розвантажуватися та вивести зі стану бойового стресу за допомогою практичних вправ, стабілізувати морально-психологічний та фізичний стан.
Одного разу, спілкуючись із бійцями, що повернулися з позицій, Альона помітила що один солдат стояв осторонь і ніяк не міг підкурити цигарку, руки сильно тремтіли, він був у дуже нестабільному стані, похитувався.
– Я тихенько до нього підійшла, почала з ним розмову. Кажу, я тобі допоможу, відійдемо, щоб ніхто не заважав. Ми відійшли за будинок, де я через техніки дихання стабілізувала його стан, а потім стала справлятися з його тремором (тремтінням). Збільшили амплітуду руху рук, а потім всього тіла, він зробив декілька разів ці вправи, стабілізувався, його, як кажуть, «відпустило». Головне для мене, як психолога, в роботі з воїнами на бойових позиціях –не нашкодити, діяти тактовно, але твердо, психоемоційно розвантажити, стабілізувати психологічний стан та мотивувати на подальше виконання бойових завдань, зберігати своє життя і товаришів, – акцентує Альона.
Шлях подолає той, хто йде!
З квітня 2018 року жінка вчергове виїхала в район АТО у складі ОТУ «Північ» як офіцер-психолог. Робота здебільшого проводилася у військових частинах та підрозділах, які перебували безпосередньо «на нулі», де було гаряче. Після обстрілів та втрат працювала з особовим складом, що потрапляв у «поле» бойової травми. Крім того, на її допомогу чекали і в підрозділах, у яких траплялися випадки самогубств.
Альона Сидоренко не тільки гарний психолог і офіцер, вона ще й любляча мама для своїх трьох дітей – двох синів, Сергія і Андрія, та вісімнадцятирічної доньки Лізи. Андрій найменший, йому всього дванадцять і він найбільше потерпає від частих маминих відряджень, хоч Ліза на цей час йому і намагається заміняти маму.
– Вже після повернення з району ООС, – розповідає Альона, – у вересні 2018 року мені запропонували перевестись до Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України. Це було непросте рішення, адже розуміла, що підвищення по службі пов’язане зі зміною місця проживання, тож знову прийдеться покинути дітей, які пів року жили самі в Чернігові і чекали на маму. І разом з тим розуміла, що досвіду накопичилося вже багато, треба все систематизувати, прописати у вигляді відповідних алгоритмів. Рідні підтримали, а згодом і всю свою сім’ю забрала до Києва.
Нині Альона служить офіцером відділу психологічного супроводу управління психологічного забезпечення Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України. Виконує важливі завдання з реабілітації діючих військовослужбовців, їхнього психологічного відновлення після повернення з районів виконання завдань за призначенням.
– Нещодавно підвищила свою кваліфікацію, здобуваши ще одну магістерську освіту – як соціальний працівник з населенням, – ділиться Альона. – Адже психологічний стан людини залежить також від її соціального стану та соціуму, в якому вона живе. П’ять років тому, коли вперше, ще волонтером, їхала на передову до військових, які просили про психологічну допомогу, навіть і уявити собі не могла, що буду служити в Генеральному штабі ЗС України. Головним завданням на той час було стати корисною для своєї країни. Війна розділила мою родину: старший син виконував завдання в районі АТО, дочка залишилась навчатись, а найменший син поїхав з мамою служити до 169-го навчального центру Сухопутних військ ЗСУ «Десна». Багато чого було на моєму шляху, і знаю, що багато ще буде попереду… Нині вся родина знову разом! Моя підтримка і мій ресурс! А для тих, хто зневірився, є дуже магічний вираз латинською, який я дуже люблю:Viam supervadet vadens! Шлях подолає той, хто йде!
