Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…
Продовжуємо розповідь спеціального кореспондента АрміяInform про зенітну ракетну частину, яка цьогоріч відзначить п’ятиріччя дислокації у невеличкому місті Золотоноша, що на Черкащині. У минулому матеріалі ми розповіли про мужність зенітників під час оборони і охорони містечка між Авдіївкою й Донецьком та передумови передислокації. Сьогодні мова піде про службу, життя та побут військових, стосунки з владою та громадськими організаціями. Звісно, не оминемо проблеми, які, немов гирі на ногах, заважають службі зенітників.
Золотонісці пишаються своїм старовинним, овіяним легендами і козацькою славою містом, символом якого є чорнобривець. Розповідають, що ці різнобарвні оксамитові квіти аж до сивих морозів милують око по всьому місту і військовому містечку також. А мешканці Золотоноші, побачивши їх десь у чужих краях, завжди згадують про рідний і милий серцю куточок України. Навіть узимку вдалося зустрітись із золотоніськими чорнобривцями, щоправда, на підвіконні одного з кафе.
Існує твердження, що справжнє життя в невеличкому місті розпочинається після того, як в ньому з’являються військові. Цю давню тезу підтверджує і Золотоніський міський голова Віталій Войцехівський.
‒ Коли в 2012 році розформували військову частину, яка базувалася у нас ще з 1950-их, то була трагедія не лише для самих військових і їхніх родин, а й для міста в цілому, ‒ зазначив у розмові Віталій Олександрович. – Було якесь спустошення в душах містян, гнітюча тиша у центрі міста. Адже золотонісці давно звикли до армійських маршів та пісень, які лунали над військовим містечком і були чутні навіть в околицях. Присутність військових дає відчуття безпеки.
Ми ще повернемось до роздумів мера про присутність військових у місті. А нині запрошую разом пройтись містечком військової частини, яка наступного року відзначатиме своє 60-річчя.
Ледь переступивши поріг контрольно-перепускного пункту, який, до речі, відремонтовано за кошти міста, без машини часу одразу потрапляємо у минуле століття. Із перших хвилин охоплює враження, що будівлі містечка, які починали свою історію з часів Сталіна-Хрущова, ніколи не ремонтували. Ви бачили коли-небудь бабцю років вісімдесяти, «омолоджену» пудрою і губною помадою? Ото те саме.
Народний фольклор прирівнює ремонт до переїзду, а переїзд до пожежі. Зенітному ракетному полку довелось пережити п’ять років потому, образно кажучи, найтрагічнішу «пожежу» в своїй історії. Улітку 2014-го по захисниках території першого дивізіону (позиція «Зеніт») нищівно гатив ворог із усіх видів озброєння. Інші ж, виконавши марш, облаштували нові позиції і охороняли українське небо. Зібравшись до купи, у 2015 році зенітники отримали новий (в розумінні «наступний») пункт постійної дислокації.
Щоб уявлення про будівлі були більш-менш повні, зауважимо, що військове містечко майже три роки перебувало в законсервованому стані без нагляду комунальників. Зате під пильним оком охочих поцупити все, до чого є доступ. Замки й різноманітні «клямки» для грабіжників не були перешкодою. Деякі будівлі розкрадені дощенту, інші стоять з чорними очницями бійниць. Розграбоване приміщення колишньої лазні взагалі належить якомусь приватному підприємству, хоча розташоване на території містечка. Одноповерховий барак, який би за умов ремонту можна було використати під житло контрактникам, – у мертвому стані з забитими вікнами. Не можна сказати, що гарнізонна КЕЧ геть не готувала бодай що-небудь з приміщень для заселення зенітників. Але, будемо відвертими, за п’ять років можна було зробити більше. І те, що двері багатьох навчальних класів тривалий час і досі «прикрашають» таблички «Ремонт» зайве підкреслює байдужість тих, від кого залежить настрій та комфортність служби зенітників.
На будинок із привабливою вивіскою «Клуб» взагалі без сліз неможливо дивитись. Стіни обшарпані, водостічних труб немає, підмурок обвалюється… У глядацькій залі перебувати небезпечно, тому він давно на замку. Щоб провести будь-які заходи із залученням особового складу частини, військовослужбовців збирають в казармі, де розміщені солдати-строковики.
У добротному стані хіба що їдальня і навіть в ідеальному – медпункт. Приємно вражають відремонтовані кабінети лікарів, маніпуляційна, кімната для прийому їжі й палати для хворих. За словами начальника медпункту лейтенанта медичної служби Костянтина Барського, немає проблем і з ліками. Четверо солдатів-строковиків, які тут лікувались, висловили задоволення умовами і ставленням до них медперсоналу.
Після невеличкої екскурсії містечком кортіло дізнатися, як складаються справи із забезпеченням житлом. Скільки, наприклад, військовослужбовців не мають власного та службового житла?
‒ Мені легше відповісти, скільки військовослужбовців за п’ять років отримали квартири, ‒ зніяковіло посміхнувся заступник командира полку підполковник Юрій Дудка. – Двоє…
За відсутності командира полку, який разом із основною частиною особового складу нині виконує завдання з охорони повітряного простору в районі проведення ООС, Юрій Степанович залишився старшим на «господарстві».
Досьє «АІ» : Юрій Дудка в 1992 році закінчив Смоленське вище зенітне ракетне інженерне училище. Лейтенанту пропонували залишитись на службі в Росії, але Юрій написав рапорт про бажання проходити службу в Збройних Силах України. Молодому офіцерові неочікувано пощастило: офіцерську службу розпочав у рідній Золотоноші в зенітній ракетній бригаді. Згодом – підвищення, служба в іншому гарнізоні, навчання в Харківському військовому університеті, а потім повернення у Золотоношу командиром дивізіону. З цієї посади у 2008 році й звільнився.
‒ Коли почалася війна, вирішив, що мій досвід може згодитися і пішов до військкомату з третьою хвилею мобілізації, ‒ розповідає підполковник Юрій Дудка. – Після місяця підготовки й відновлення навичок та знань у Харкові, мене розподілили до частини, яка вийшла з-під Донецька і ще не мала свого ППД. Яким же було моє приємне здивування, коли з’ясувалось, що полк дислокуватиметься у рідній Золотоноші!
За словами Юрія Степановича, бойова підготовка зенітників часів його звільнення й нині – то «небо і земля». Значно зросла інтенсивність практичних занять, більше виділяється коштів на вишкіл, регулярними стали тактичні навчання з бойовою стрільбою. Торік зенітники вперше після бойових стрільб із полігона одразу вибули на ротацію в район проведення ООС. Краще підготовлені, ніж у «нульових» роках, приходять після випуску на службу й молоді лейтенанти.
‒ Гордістю будь-якої військової частини є люди, які присвятили життя захисту рідної землі, і які добрими справами пишуть її історію, ‒ говорить Юрій Дудка. – Ми в цьому плані не виключення. Солдати й офіцери з великою відповідальністю ставляться до захисту повітряного кордону країни. Семеро військовослужбовців полку нагороджені орденами «За мужність», з яких старший солдат Борис Козак ‒ посмертно.
Про те, як виконують завдання зенітники в районі проведення ООС, красномовно свідчить факт: знищено 29 безпілотних літальних апаратів ворога.
‒ Не всі донеччани з-поміж контрактників, які прибули з полком у Золотоношу, підписали нові контракти, ‒ зазначив Юрій Степанович. – Головна проблема, через яку звільнялись люди, ‒ брак придатного житла хоча б у вигляді гуртожитків.
Донеччан поступово на посадах військовослужбовців за контрактом змінюють місцеві. Нині вже 72 відсотки контрактників у полку – жителі Золотоноші й довколишніх сіл. Але є аргумент не на їхню користь – у 2014-му в місті можна було зняти однокімнатну квартиру за 400 гривень на місяць. Нині й за 2-2,5 тисячі не знайдеш. Понад сотня військових сімей винаймають житло в місті. Додамо тривалі ротації в район проведення ООС протягом п’яти років. Чоловіки не просто відірвані від родини, вони втрачають можливість долучитися до виховання своїх дітей.
‒ В одному з дивізіонів служить дуже талановитий, грамотний, із «золотими руками» молодий офіцер, ‒ наводить приклад офіцер-психолог Вікторія Кульбіда. – На жаль, через побутову невлаштованість сім`ї, тривалу розлуку, розпочалися сварки з дружиною. Зрештою, вони розлучилися.
Та й самій Вікторії Вікторівні на службу доводиться добиратися з села в семи кілометрах від Золотоноші. На ранішнє шикування – на попутках, а додому часто-густо долає відстань пішки. Втомилася, ‒ зізнається жінка.
Це питання постійно крутилося в голові, коли слухав історії зенітників.
В одноповерхову будівлю, яка пустує із забитими вікнами і має назву «гуртожиток», за словами господарів містечка, потрібно вкласти трохи більше 4 мільйонів гривень, аби вона ожила і дала прихисток 35 контрактникам.
Ще на території є двоповерхова казарма, яка теж очікує на кращу долю. За умов капітального ремонту і переобладнання її під гуртожиток поліпшеного типу, тут можна розселити кількадесят контрактників, які нині змушені винаймати житло, або добиратися на службу з сіл району.
У центрі міста не один рік псує загальний вигляд центральної вулиці райцентру колишня будівля Військторгсервісу. І тут, за умов переобладнання приміщень, можна створити одно-двокімнатні квартири. Листування з колишніми господарями приміщення військова частина розпочала ще в травні минулого року, але поки безрезультатно.
Зустріч із мером Золотоноші Віталієм Войцехівським та головою райдержадміністрації Дмитром Клименком теж виявила цікаву пропозицію.
‒ По вулиці Шевченка, 173 не один рік простоює будівля колишнього гуртожитку технікуму ветеринарної медицини, ‒ розповів Віталій Олександрович. – Років 6-7 тому її передано під потреби Генпрокуратури, але вони не змогли їй дати ради. Коли в нас знову з’явились військові, ми вийшли з пропозицією до прокуратури передати цю будівлю Міноборони, адже стражі закону її навряд чи використовуватимуть.
Колишній гуртожиток військове відомство може переобладнати під житло для полку. Мене запевнили, що Генпрокуратура уже розпочала процес передачі. Ми допоможемо Міноборони належним чином владнати всі питання із землею, на якій розташована будівля.
Ще 2015 року, дізнавшись, що покинуте військове містечко знову заселять військовими, небайдужі містяни гуртувалися і приходили прибирати територію. Міські енергетики відновили електропостачання, підрозділи МНС допомогли з технікою. Чи не найактивніше допомагали приводити до ладу військове містечко комунальники з «Міськводоканалу», керівник якого Сергій Кузнєцов є членом спілки офіцерів запасу і вважає зенітників своїми.
У недоглянутому стані був стройовий плац, на якому за три роки виросли дерева. Канівський район виконав роботи з ремонту його асфальтового покриття загалом на 700 тисяч гривень. І своєю благодійністю канівці поставили в ступор військових комунальників, які довго судили-рядили, як цей плац оприбуткувати. Завдяки Золотоніському маслопереробному комбінату в багатьох приміщеннях штабу замінено двері, вікна, виконано косметичний ремонт, Золотоніська райрада на ремонт приміщень виділила 180 тисяч гривень, місто допомогло ще й меблями.
Вивіска на вході до полкового медпункту нагадує відвідувачам, що приміщення відремонтовано за сприяння сільгоспвиробників Золотоніського, Драбівського та Чорнобаївського районів Черкащини…
‒ Ми не переймалися якимось бюрократичними елементами на кшталт підписання договорів або меморандумів, ‒ зауважив Віталій Войцехівський. – У нас у місті та районі склалися давні традиції дружніх стосунків із військовими. Їхня присутність – це надходження до бюджету, працевлаштування молоді, це, нарешті, її патріотичне виховання. Пам’ятаю часи, коли половина хлопців з випускних класів йшла до військових училищ. Ось приклад – наш земляк підполковник Дудка. І ми за допомогою зенітників відродимо цю традицію.
Золотонісці постійно підтримують зв’язок із військовими полку, які під час ротацій виїжджають у район проведення ООС. Нещодавно в гості до зенітників завітали артисти колективу міського Будинку культури «Золоті ворота» під керівництвом Вікторії Долгушиної. Вони передали хлопцям, серед яких чимало земляків, не лише речі першої необхідності, продукти харчування, дитячі малюнки, а й порадували запальними українськими піснями.
‒ Хоча дорога на Схід видалася важкою, але ми отримали велику насолоду від спілкування з бійцями, від їхнього блиску в очах і численних бурхливих оплесків, якими вони нас засипали після кожної пісні, ‒ поділилася враженнями Вікторія Долгушина. – Обов’язково влаштуємо їм концерт та теплу зустріч після їхнього повернення у місто.
Серед іржаво-сірих будівель містечка приємно вражає штучне смарагдове поле футбольного майданчика. І з’явився він тут не просто так. Футбольна команда полку «Зеніт» – перший чемпіон Ліги учасників АТО на «Кубок Героїв АТО». Цей титул зенітники вибороли в 2016-му і з тієї пори – незмінні учасники цього турніру.
‒ Коли вибороли Кубок і стали постійними учасниками Ліги АТО, постало питання в підтриманні належної фізичної форми, аби гідно суперничати з іншими командами, ‒ розповідає начальник фізичної підготовки і спорту частини капітан Денис Бугаєв. – Весною 2017-го ми вперше в історії Ліги учасників АТО стали володарями її суперкубку, і отримали сертифікат від президента Федерації футболу України Андрія Павелка на будівництво у військовій частині футбольного поля зі штучним покриттям. До будівництва майданчика, крім військових, долучились і місцеві підприємці.
5 грудня 2018 року напередодні Дня ЗСУ президент ФФУ Андрій Павелко з представниками влади Черкащини та спортивної громадськості врочисто відкрив футбольний майданчик. Футболісти «Зеніта» відповіли на подарунок хорошою грою в Лізі й здобули бронзові нагороди.
ОПТИМІСТИЧНА ПІСЛЯМОВА
Після повернення з відрядження із Золотоноші кореспондент АрміяInform поінформував про стан справ із забезпеченням житлом в зенітному ракетному полку заступника Міністра оборони України Олексія Марценюка. Журналіст, спілкуючись скайпом, продемонстрував Олексію Еразмовичу фото будівель, які потребують ремонту, і коротко виклав шляхи вирішення проблем, що напрацьовані в полку та ініціативні пропозиції Золотоніського міського голови Віталія Войцехівського щодо передачі військовим колишнього гуртожитку технікуму ветеринарної медицини.
‒ Чудово, ‒ відреагував Олексій Марценюк, переглянув список військових частин, яким цього року заплановані кошти на поліпшення житлових умов, і продовжив. ‒ На жаль, фінансування по лінії капітального ремонту будівель цього зенітного ракетного полку на поточний рік не сплановано. Але я дам доручення ГоловКЕУ вивчити ці пропозиції і розглянути програми, за якими ми зможемо житлову проблему військових у Золотоноші зрушити з місця.
Пропозиції, озвучені заступнику Міністра оборони України з вирішення питань ремонту приміщень, а відтак зрушення з «мертвої точки» житлової проблеми зенітників, внесені до протоколу громадської приймальні Міністра оборони України.
Ув’язнення отримали бойовики, які намагались «прорвати» оборону ЗСУ під Роботиним.
П’ять російських авіаційних ракет типу «повітря — земля», що не спрацювали під час запуску, виявили і знищили співробітники відділу вибухотехнічної служби поліції Сумської області.
Біля стели на в'їзді в Донецьку область були підняті прапори тих бригад, батальйонів і підрозділів Сил оборони, які боронять Донеччину від російського окупанта.
Окупаційні війська скинули на центр міста Миколаївка Донецької області 4 універсальні міжвидові плануючі боєприпаси «УМПБ-Д30СМ».
З початку широкомасштабного вторгнення рф в Україну Офіс Генерального прокурора задокументував 16 837 злочинів проти національної безпеки. Також зареєстровано 128 718 воєнних злочинів росії.
Протягом доби на східному напрямку російська армії втратила 640 осіб, 8 танків та 16 ББМ.
Захищаємо світ
Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…