ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Дебальцівська хроніка. Частина 4

13 Лютого 2020
Дебальцівська хроніка. Частина 4

Бої за рубежі Нікішине — Рідкодуб

Північні й центральні ділянки східного фасу оборони 3CУ були досить добре укріплені. Противник після невдалої спроби 25 січня знищити опорний пункт «Валєра» й опанувати Санжарівкою не ризикував наступати по фронтальному напрямку. Основні зусилля переніс на південну ділянку, що була в зоні відповідальності так званої ДНР. Одночасно з початком штурму Вуглегірська ворог почав атакувати оборону сил АТО фланговим ударом у напрямку з півдня на північ. Ключовими опорними пунктами на цій ділянці були «Нікішине», «Станіслав-128» і «Балу».

Оборона Нікішиного

Опорний пункт «Нікішине» розташовувався на північній околиці однойменного населеного пункту й займав вісім приватних будинків, звідки евакуювали жителів, з обладнаними під укриття підвалами. Його розміри були приблизно 50 на 100 метрів.

Опорний пункт «Станіслав-128» розташовувався у 2,5 км на північний захід від «Нікішине» на околиці села Рідкодуб зі східного боку залізничної гілки. Він являв собою два окремі будинки й три бліндажі, займав площу приблизно 100 на 120 м. Там перебували близько шістдесяти бійців 128-ї бригади з одним справним і двома несправними танками 17-ї танкової бригади.

«Балу» отримав неофіційну назву за позивним загиблого у вересні 2014 року капітана Ільгара Багірова, заступника командира роти 11-го батальйону територіальної оборони. Спочатку це був контрольний блокпост на перехресті траси Міус — Дебальцеве та дороги Нікішине — Чорнухине. З початком активних бойових дій вісім прикордонників, які несли службу на блокпості, посилили підрозділом 128-ї бригади й танком з 1-го батальйону 17-ї танкової бригади.

На світанку 29 січня почався масований обстріл опорного пункту «Нікішине». До кінця дня вогонь ворожої артилерії знищив засоби зв’язку та зруйнував три будівлі, більшість військових зазнали контузій чи травм у завалах. Після артпідготовки на опорний пункт висунулися, за даними розвідки, дві штурмові групи противника загальною чисельністю до 150 осіб та група чеченських бойовиків. Командири підрозділів ЗСУ вирішили відійти до опорного пункту «Станіслав-128». У ніч на 30 січня гарнізон залишив позиції та з боєм вийшов на північ, після чого противник узяв під контроль Нікішине й південну частину села Рідкодуб.

Наступного дня, 31 січня, штурмова група з опорного пункту «Станіслав-128» у складі 13 осіб (двоє зі 128-ї бригади й одинадцять з 25-го батальйону) провела розвідувально-демонстраційні дії в селі Рідкодуб. Відбувся бій, група втратила трьох осіб — один убитий і двоє важкопоранені, при цьому, за даними радіоперехоплення, втрати ворога становили дев’ять убитих та чотирнадцять поранених.

Після цього бою противник не наважився штурмувати опорний пункт «Станіслав-128», але взяв під вогневий і танковий контроль шляхи підвезення боєприпасів та продовольства. Із заходу село Рідкодуб заблоковане болотами, вільною лишалася польова дорога, що сполучає «Станіслав-128» з опорним пунктом «Балу». Евакуацію поранених, а також підвезення боєприпасів і поповнення здійснювали по ній із цього опорника.

Оскільки противник замінував дорогу й організував на ній засідки, перші два конвої, спрямовані з «Балу» на «Станіслав-128», зазнали втрат у людях і техніці. Командування 25-го батальйону відмовилося виконувати поставлене завдання, після чого для доставляння боєкомплекту залучили підрозділ 30-ї бригади.

Оборона Чорнухиного

Після втрати Вуглегірська 1 лютого оборона Чорнухиного набула пріоритетного значення. Командування сектору поставило завдання групі спецпризначення 73-го центру провести оперативну розвідку на цьому рубежі танконебезпечних напрямків. Висунувшись у заданий район, група під орудою капітана 1 рангу Едуарда Шевченка зайняла оборонні позиції на підступах до села, виконуючи короткі рейди в населений пункт у паузах між артобстрілами. Після посилення вогню спецпризначенці відійшли від Чорнухиного та повернулися до Дебальцевого.

Як каже генерал Назаров: «Об’єктивна реальність чотирнадцятого й зими п’ятнадцятого року полягала в тому, що спецпризначенців у нас часто використовували як піхоту. Ми їх називали „просунута піхота“, але, на жаль, вони нею не були».

Костянтин Гришин (Семенченко), (нагадаємо: тоді він юридично не був командиром батальйону «Донбас»), який перебував у цей час у штабі сектору, заявив: його підрозділ зможе виконати поставлене завдання. 1 лютого за підтримки Міжнародного добровольчого батальйону імені Джохара Дудаєва колона «Донбасу», на чолі якої перебував сам Гришин, висунулася в напрямку Чорнухиного, де потрапила під артобстріл і мала втрати. Іса Мунаєв загинув, уцілілі, зокрема Гришин (Семенченко), відійшли.

Відповідно до даних Генерального штабу ЗСУ, зазнавши втрат у перших боях за рубежі Нікішине — Чорнухине, 2 лютого бойовики перегрупувалися в районі Стаханова. 12 танків і 50 бойовиків переміщені з Первомайська під Попасну. Сепаратисти зі складу так званого 1-го козачого полку імені Платова для ведення бойових дій у районі Дебальцевого отримали 300 зарядів до установок «Град» і 2000 одиниць 120-мм мінометних мін російського виробництва.

3 лютого противник істотно збільшив кількість обстрілів базових таборів 128-ї гірсько-піхотної бригади та 15-го гірсько-піхотного батальйону в районі Рідкодуба, Троїцького, Міуса, Чорнухиного, Санжарівки, Новоорлівки. У відповідь для підтримання підрозділів, які виконували завдання в опорних пунктах і базових таборах, артилерія сектору накрила вогнем 45 цілей. У районі Санжарівки застосовували пару вертольотів Мі-24 і вертоліт Мі-8.

4 лютого противник здійснив невдалу спробу штурму опорного пункту «Станіслав-128» силами піхоти за підтримки чотирьох танків і бронетехніки, але зазнав великих втрат і відступив. Два ворожі танки знищено, один добряче підбили, а один противник кинув у справному стані.

5 лютого сили АТО зі свого боку спробували повернути контроль над Рідкодубом і деблокувати «Станіслав-128» силами 2-ї роти батальйону «Донбас». Однак цей підрозділ, не дійшовши до місця, потрапив під артилерійсько-мінометний обстріл. Підрозділ повернувся у вихідний район. Тому начальник штабу АТО ухвалив рішення про перенесення штурму укріплень супротивника та деблокування опорного пункту «Станіслав» на 06:00 6 лютого.

Бій за Рідкодуб

На наступний день, 6 лютого, близько 5-ї ранку підрозділи 30-ї та 128-ї бригад, посилені спецпризначенням, зайняли вихідні позиції для виступу. Підрозділи батальйону «Донбас» у район висунення так і не прибули. 14-та й 15-та роти 30-ї бригади, яким наказали посилити угруповання в Рідкодубі, виконувати завдання відмовилися.

Близько 7-ї ранку зібрана штурмова група почала зачистку Рідкодуба. У ході бою вдалося пробити коридор. Особовий склад «Станіслава-128» вивели у кількості 102 осіб, їх евакуювали на відновлення боєздатності в Луганське.

Одночасно з боями в Рідкодубі противник штурмував інші опорні пункти 128-ї бригади з боку Фащівки, Круглика та Нікішиного силами до 100 осіб і трьох танків.

Після захоплення ОП «Станіслав-128» бойовики й росіяни продовжили розвивати успіх. 7 лютого бойові дії перемістилися в район населеного пункту Чорнухине, де по лінії Санжарівка — Чорнухине — Міус розташовувалися опорні пункти 128-ї бригади. Метою противника був контроль над Чорнухиним, звідки можна безперешкодно вийти до околиць Дебальцевого. Близько 13:00 спостерігачі помітили автоколону противника, що рухалася з боку Рідкодуба в напрямку до Чорнухиного. Одночасно позиції розвідників 30-ї бригади атакувала ДРГ сепаратистів.

Противник почав артобстріл базового табору й опорних пунктів 128-ї бригади. Особовий склад вимушено відійшов на північ — на опорний пункт «Валєра-128». Залишені позиції зайняли підрозділи 25-го окремого мотопіхотного батальйону.

8 лютого проведена танкова атака на опорні пункти батальйону «Зозо» та «Зеніт». Атаку відбили, противник утратив п’ять танків.

Одночасно з масованими атаками на лівий фланг і центр східного кордону Дебальцівського виступу противник вів рейдові дії по західному фасу оборони — з боку Калинівки у напрямку Логвинового.

10 лютого на трасі Дебальцеве — Бахмут (Артемівськ) під час відходу через Логвинове групу військовослужбовців 40-го батальйону під командуванням заступника командира батальйону Володимира Саричева захопили в полон сепаратисти.

11 лютого після атаки противника на опорному пункті «Кацо» 15 бійців 40-го батальйону, які перебували на позиції, не витримавши обстрілу, відійшли на околицю Дебальцевого, де був пункт зв’язку батальйону «Ромашка». А 12 лютого артилерія сил АТО за активною участю артрозвідки 25-го батальйону знищила дві групи противника, які намагалися розсікти Дебальцеве. Першу — під час висунення вздовж залізничної гілки Чорнухине — Дебальцеве, другу накрили в районі зосередження в момент побудови колони.

Напруга боїв пояснюється просто: саме в цей час у Мінську проходили перемовини «нормандської четвірки» й президенту РФ необхідна була поразка Збройних Сил України як козир на переговорах.

Далі буде…

Читайте також першу та другу частини хроніки: «Дебальцеве було справжньою кісткою в горлі для окупанта», Дебальцевська хроніка. Частина 2,  Частина 3

Олександр Сурков, за матеріалами проєкту Patriot Book

Кореспондент АрміяInform
Стежте за нами в Instagram
Лонгрід