Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…
Одна з мирних ініціатив української влади з урегулювання кризи на Донбасі – спільне патрулювання неконтрольованої ділянки українсько-російського кордону. Про ініціативу заявив тиждень тому Президент України Володимир Зеленський під час Українського ланчу в рамках Мюнхенської конференції з безпеки. Він зазначив, що українська сторона згідна на спільний контроль кордону з представниками ОБСЄ та окремих районів Донецької та Луганської областей для проведення місцевих виборів на Донбасі.
Володимир Зеленський розповів, що вже порушував це питання під час нормандської зустрічі торік 9 грудня. Нині його обговорюють у рамках роботи Тристоронньої контактної групи в Мінську.
Але ж нова українська влада, ініціюючи продовження мирного процесу і проведення виборів на непідконтрольних територіях, виступає за контроль кордону, який здійснюватиме винятково Україна. Звідки ж з’явились ідеї про «спільні патрулі»?
Патрулювання території чи кордону?
За кілька днів після Мюнхенської конференції секретар РНБОУ Олексій Данілов зазначив (уточнюючи заяви Президента України Володимира Зеленського), що на кордоні повинні стояти саме українські прикордонники, а жителі місцевих громад могли б брати участь у спільному патрулюванні непідконтрольної території: «Є наші прикордонники, які повинні стояти на кордоні, є наша Нацгвардія, яка повинна контролювати прилеглу територію, і є жителі місцевих громад, які так само, за хорватським прикладом, могли б брати участь у спільному патрулюванні. Але це не означає, що це будуть бойовики. Мова не йде про тих людей, які мали зброю», – зазначив він у ефірі програми «Україна 24».
В інтерв’ю виданню Liga.net Олексій Данілов докладніше оповів, що це за «спільні» з ворогом патрулі і що за «люди, які мають зброю»:
– Ще раз підкреслю, мова йде про патрулювання територій, а не кордону. Остаточні склади патрулів будуть узгоджені в протоколах. Місцеві жителі – раз, але ми говоримо, що це не бойовик і не вбивця. Представники ОБСЄ або іншої інституції. Представники Національної гвардії.
– У кого з них буде право на зброю?
– Зброя може бути тільки в тих людей, які мають безпосередній стосунок до українських інституцій. Нацгвардія, прикордонники з правом носіння зброї.
Щодо того, хто може бути «місцевим мешканцем» і входити до складу таких патрулів, то секретар Ради національної безпеки і оборони України зазначив:
– Ви маєте свій паспорт громадянина України, і там є ваша реєстрація. Ми з вами можемо брати участь у таких речах.
Тобто, кожен хто виявить бажання і матиме українську реєстрацію? А якщо він зареєстрований в іншій точці України і не проживав на Донбасі? Сумніваюсь, що на ці умови погодиться інша сторона. Скоріш за все, Данілов мав на увазі тих громадян України і мешканців Донбасу, які колись виїхали звідти, рятуючись від російської окупації, але які залишаються представниками цих регіонів. Це вимушені переселенці, і їх є за різними даними лише з Донбасу майже півтора мільйона осіб.
Питання, які потребують відповідей
Після заяви президента Володимира Зеленського «про спільний контроль російсько-українського кордону» на Донбасі українськими військовими або правоохоронцями із «представниками тимчасово окупованих територій» і представниками ОБСЄ, виникли нові запитання. Більшість із них сформулював відомий журналіст, головний редактор інформаційного інтернет-видання «Цензор.нет» Юрій Бутусов на своїй сторінці у Facebook.
Заявление президента Владимира Зеленского про совместный контроль российско-украинской границы на Донбассе украинскими…
Опубліковано Юрієм Бутусовим Неділя, 16 лютого 2020 р.
Він зазначає, що «спільний контроль кордону в такому форматі обговорювався із початку перших Мінських угод у 2014-му. Тоді переговори про спільний контроль провалилися». Наразі теж, на думку Бутусова, є чимало питань, які апріорі не мають вирішення (без зради національних інтересів). Тому і тепер «спільного контролю» не буде.
Питання від Бутусова звучать так:
У нас із ворогом уже є «спільне» з 2014-го…
Ідея про «спільні патрулі» існує ще з 2014 року, початку конфлікту на Донбасі. Це був один із пунктів відомого «Мирного плану для Донбасу» від Петра Порошенка.
Втілити цей план, або хоч один з його пунктів не вдалося з багатьох причин. Головна з них – на той момент (влітку 2014-го) РФ не бажала мирного врегулювання на Донбасі. Її навіть не цікавили такі пропозиції плану, як «Звільнення від кримінальної відповідальності тих, хто склав зброю і не здійснив тяжких злочинів» чи «Децентралізація влади (шляхом обрання виконкомів, захист російської мови — проєкт змін до Конституції)», – які увійшли до Мінських домовленостей і стали «наріжним каменем» української внутрішньої політики і Мінського процесу в цілому.
Але все ж щось «спільне» з ворогом у нас з’явилось унаслідок підписання «Мінського протоколу» (5-го вересня 2014-го). На виконання кількох пунктів цього «протоколу», починаючи з 26 вересня почала роботу робоча група спільного Центру з контролю і координації питань припинення вогню і поетапної стабілізації лінії розмежування сторін на сході України (СЦКК), до складу якого увійшли представники української сторони, моніторингова група ОБСЄ і 76 військовослужбовців ЗС РФ.
Тобто, у нас з’явилась спільна з ворогом структура – «Спільний центр», у якому із нашими офіцерами працювали російські та представники ОБСЄ. Росіяни буквально з перших днів роботи СЦКК, посилаючись на певні пункти «тристоронніх зустрічей», почали залучати до роботи у Спільному центрі представників ОРДЛО. Кожен документ, який тоді підписували сторони (Україна, Росія і ОБСЄ), мали підписати у графі «ознайомлені» і представники так званих ДНР і ЛНР. На цьому наполягала РФ, намагаючись їх легалізувати і демонструючи, що конфлікт на Донбасі – це не українсько-російське протистояння, а внутрішній конфлікт в Україні. Росія, як і ОБСЄ, виступає в ролі посередника і представника від «невизнаних республік». Фактично делегати від бойовиків у СЦКК отримали завдяки Росії повноваження повноправних членів.
До функцій СЦКК входить:
– вирішення ключових питань забезпечення діяльності СММ ОСЄ на Донбасі;
– контроль за припиненням застосування всіх видів зброї;
– обмін військовополоненими і заручниками;
– відведення важкого озброєння від лінії зіткнення сторін;
– допомога органам місцевого самоврядування, підприємствам і організаціям, а також мирним жителям;
– забезпечення безпеки під час робіт із відновлення інфраструктури регіону.
Згідно з Положенням Центру, його робота триватиме до виконання основних положень Мінських угод або до завершення діяльності місії ОБСЄ в зоні конфлікту.
Від початку роботи СЦКК з осені 2014-го до 18 грудня 2017 року Центр свої функції виконував шляхом роботи спільних спостережних груп, до складу яких входили українські і російські офіцери. Таких груп (екіпажів) існувало 16, і діяли вони по обидва боки лінії розведення сторін (8 – на українській території і 8 – на непідконтрольній).
Проте 18 грудня 2017-го представники російської сторони вирішили припинити участь у роботі СЦКК, звинувачуючи українську сторону в обмеженні їм доступу до місць і територій поблизу лінії розведення сторін. Крім того, вони заявили про різні провокації проти них з боку українців під час перетину лінії зіткнення через КПВВ у процесі ротацій і під час виконання завдань.
З 20 грудня 2017 року російських військових у СЦКК немає. Проте там залишились представники України і… так званих «днр-лнр». Спільний Центр продовжує виконувати свої функції щодо взаємодії з ОБСЄ і не лише. Усі роботи, наприклад, з відновлення інфраструктури, виконують завдяки домовленостям через СЦКК, бо питання безпеки ремонтних бригад і фахівців координується через Спільний Центр. Крім того, багато в чому завдяки функціонуванню СЦКК відбулось відведення військ на обумовлених ділянках, було відремонтовано міст у Станиці Луганській, триває розмінування необхідних ділянок. Тобто, дещо «спільне» у нас із ворогом таки є.
Роблячи чергові заяви про «спільні патрулі», керівництво України, звичайно ж, збирається застосовувати певний досвід існування і діяльності СЦКК. Україна мала б врахувати і міжнародні приклади, зокрема ситуації в Хорватії і Придністров’я (хоча вони здебільшого – негативні і неприйнятні).
Північ Донеччини під масованими обстрілами, є жертви серед цивільних.
На лівому березі Дніпра в Херсонській області Сили оборони знищили 178 окупантів та 65 одиниць озброєння та військової техніки противника.
Війська рф у четвер вдень обстріляли Херсон, внаслідок чого загинув водій таксі.
Під час аеророзвідки бійці Харківського прикордонного загону виявили замасковану бойову машину піхоти противника.
Унаслідок російського обстрілу села Моначинівка Куп’янського району загинула 57-річна місцева мешканка.
Кадрові військовослужбовці, правоохоронці, ветерани війни, учасники бойових дій та інші пільгові категорії можуть придбати через ПриватБанк житло в іпотеку у Чернівцях та області з додатковими пільгами.
Захищаємо світ
Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…