ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Бойовий медик сержант Аніта Немченко: «Навіть якби не змогла пораненого винести на собі, я б його котила, і зробила все можливе для порятунку»

13 Лютого 2020
Бойовий медик сержант Аніта Немченко: «Навіть якби не змогла пораненого винести на собі, я б його котила, і зробила все можливе для порятунку»

Із великим сумом в очах ця тендітна дівчина розповідає, що минулого року їй довелося звільнитися зі Збройних Сил за станом здоров’я. Як зауважує Аніта, її неначе відтяли від армії. Наразі бойовий медик Аніта Немченко шукає свій шлях у цивільному житті. А ще три року тому випускниця Уманського медичного коледжу, хвилюючись, телефонувала начмедам 59-ї та 57-ї окремих мотопіхотних бригад, аби дізнатися, чи зможуть вони взяти її на контракт. Сама ж дівчина була готова їхати одразу на передову надавати медичну допомогу.

Запитую, як же батьки поставилися до того, що вона 19-річною вирішила піти у військо. Тим паче тоді, коли третій рік тривала війна, яка забрала тисячі життів.

– Звісно, мама дуже переживала і тоді, і весь час, поки я служила. Але ніхто не відговорював мене. Батько завжди вчив йти до кінця, коли рішення вже прийняте, тож одразу підтримав мій вибір. Я з дитинства привчена до самостійності, адже велика родина, де восьмеро дітей, дуже цьому сприяє. Тож подавала документи до коледжу сама, вступала і вчилася теж без сторонньої допомоги. І в армію так само – вирішила піти на контракт у 57-му омбр, і невдовзі вирушила в «Десну» на навчання.

Початок військової служби та експериментальний курс бойових медиків

Після підготовки у 169-му навчальному центрі Аніта Немченко вирушила у пункт постійної дислокації 57-ї бригади. Хоча на той час ППД практично і не було. Як пригадує дівчина, були вони і в Миколаївській, і Запорізькій областях. Нарешті розмістилися на Херсонщині під Новою Каховкою: штаб бригади – у закинутій школі селища, а медпункт – у зачиненому дитсадку. Саме в ньому медики і жили. У вимираюче село, де, як жартує Аніта, на той час гусей було більше, ніж людей, військові вдихнули життя.

– Дуже хотіла потрапити на передову, аби отримати справжній бойовий досвід. Проте бригада перебувала у ППД. Тож навчала особовий склад навичок надання невідкладної допомоги. Брала участь у бойовому злагодженні бригади на «Широкому лані». Вражень отримала море. Якось начмед бригади запропонував поїхати на курси бойових медиків до 205-го Навчального центру тактичної медицини. Одразу ж погодилася.

Аби потрапити на перший експериментальний курс бойових медиків, адже 205-й центр щойно створили, Аніта Немченко пройшла конкурсний відбір. Упродовж майже чотирьох місяців 60 курсантів навчалися надавати домедичну допомогу на базі американського стандарту 68W Combat Medic. Вишкіл закінчили лише половина курсантів, зокрема й Аніта. Особливість підготовки в тім, що основна відповідальність за надання першої допомоги і стабілізацію постраждалого та стан здоров’я бійців покладається на медика взводу, а не роти.

– Рівень професійності курсів вразив іще під час відбору. Дуже круте вступне тестування. Загорілася величезним бажанням потрапити на це навчання. І мої сподівання справдилися. Якщо чесно, до цього мене ніде так не вчили. Після кожної теоретичної теми – обов’язкові практичні тренування й тестування. Багато хто не справлявся, їх відраховували. Для тих, хто хотів вчитися, створили всі умови – презентації, лекції, постійна розсилка матеріалів на особисті емейли, додаткові консультації. А наприкінці курсу мені запропонували лишитися інструктором. До речі, ми пройшли й інструкторський курс: навчали групу строковиків. Після цього вони склали тестування.

Служба у 205-му центрі й ротації в ООС

До переведення на посаду інструктора з тактичної медицини у 205-й НЦТМ Аніта Немченко виконувала обов’язки інструктора в 57-й бригаді, яка вже тоді перебувала в районі бойових дій. Вчила особовий склад рот надавати меддопомогу. Потім – інструкторська робота в навчальному центрі.

– Викладати водночас цікаво й важкувато. Моїми курсантами здебільшого були значно старші за віком воїни, які приїхали з передової. Постійно почувалася невпевнено, бо не мала бойового досвіду. На додачу, намагалася втримати бар’єр, аби товариські стосунки не зашкодили навчанню. Адже дуже легко перейти з рангу «викладач» у ранг «дитино, ну що ти від мене хочеш…» Ніколи не їла разом з курсантами, не розмовляла на сторонні теми. Щодо навчання, будь ласка – будь-які матеріали, презентації, додаткові консультації, по максимуму відкрита до спілкування, але не більше. Упродовж двох років випустила три курси слухачів, вже на четвертий потрапила частково.

Під час другої ротації в район ООС Аніта Немченко, зокрема, була й інструктором роти глибинної розвідки. Ті три тижні медик згадує із захопленням, насамперед від того, наскільки зацікавлено сприймали розвідники те, чого вона їх вчила.

‒ Уявляєте, – говорить дівчина, – здоровенні кремезні чоловіки беззаперечно виконували мої настанови: повзали, накладали джгути, робили перев’язки. Ці кремезні розвідники навіть запропонували Аніті перевестися до них у підрозділ. Вона відмовилася. Питаю, чи не злякалася, що не зможе витягнути пораненого, вдвічі більшого за неї, під час бойового завдання. На що Аніта відповіла: «Навіть якби не змогла винести, я б його котила, і зробила все можливе заради порятунку».

Між ротаціями в ООС і службою в Навчальному центрі Аніта Немченко пройшла курс із тактичної медицини в Німеччині. Вивчала і тактику малих груп на Q-курсі в Навчальному центрі ССО, де Аніта стала єдиною дівчиною в групі. Згадує, що було дуже важко.

– Навчання проходило в грудні, снігу було по коліна. У намет поверталася мокра по пояс, і опинялася перед вибором: встигнути пообідати (курсантів було багато, а час на обід обмежений) чи перевдягнутися в сухе. А оскільки люблю смачно поїсти, тож доводилось повертатися у ліс у мокрому одязі. Зате настрілялася там вдосталь. Хлопці були вражені, що я одна дівчина пройшла курс до кінця. Хоча були моменти, коли хотілося сісти і розревітися. Зупиняло те, що я ж сама інструктор і завжди вчила курсантів – в армії всі рівні, й тут немає дівчат і хлопців. А є військовослужбовці. Тож як я могла дати слабинку, коли від інших вимагала викладатися по повній!?

Крайня ротація сержанта Аніти Немченко: не забуду нікого…

Крайня, влітку 2019-го, ротація Аніти в район проведення бойових дій була, з одного боку, найкорисніша щодо набуття практичного досвіду. З іншого – найтрагічніша: двохсоті перед очима медика постають ніби живі.

…Мар’їнка. Мотопіхотний батальйон 24-ї омбр. Сержант Аніта Немченко – медик евакуації. Подальша зупинка кровотечі, пневмоторакс, перев’язки, внутрішньовенний чи внутрішньокістковий доступ – на медпункті батальйону стабілізували стан поранених, які надходили безпосередньо з позицій, та передавали їх на наступний рівень евакуації. Роботи вистачало, адже літо 2019-го для 24-ї бригади видалося гарячим.

– Десь за місяць після мого прибуття у начмеда батальйону різко погіршився стан здоров’я, і вона вимушено лягла на операцію. Я залишилася сама. Мені на підсилення прислали медика, але просто фізично не встигла її підготувати, адже ситуація на передовій загострилася. Було багато постраждалих. Не можу нікого забути з тих, хто практично помирав на моїх руках…

Олександр Колодяжний… Уже потім, коли я дізналася, що розвідник Колодяжний брав участь в операції з вивезення з окупованої території Цемаха, причетного до збиття малайзійського Боїнга, зрозуміла, чому того дня ворог так несамовито обстрілював позиції. А тоді це був лише мій другий самостійний виїзд. Знала, що два постраждалих – один легкий, другий важкий. Довго на них чекали. Бачу, несуть на ношах. Розумію – важкий. Передали його медикам ПДМШ імені Пирогова. Повернулися за другим. Приносять ще важчого – Колодяжного. Він ще був у свідомості, розмовляв. Але ситуація – вкрай важка. Перед нами допомогу йому надавала Олена Герасим’юк, парамедик медичного батальйону «Госпітальєри». Потім вже ми робили внутрішньокістковий доступ, адже вени було знайти просто неможливо. Дорогою він втрачав свідомість. За кілька тижнів потому помер у шпиталі…

Едуард Лобода… Підірвався на ворожому фугасі, прикриваючи побратимів від вибуху, прийнявши весь удар на себе. Але про це я дізналася потім. А тоді нам на подвір’я медпункту його привезла цивільна машина. Він вже був з ампутаціями кінцівок, мав страшну рану в грудях. Розмовляв із нами. Просив поправити руку, хоч там була лише вивернута кістка, казав, що дуже боляче. Ми старалися зробити все можливе. Едуарда довезли до лікарні, у нього було п’ять зупинок серця, він дуже хотів жити…

Олександр Бардалим і Роман Джерелейко…  Нам надійшов виклик, що Роман зазнав поранення кулею снайпера і втратив багато крові. Дуже довго не могли встановити зв’язок, щоб забрати Романа. Сконтактувалися. Бачимо, везуть на тачці. Пульс є, весь синій, дихання практично не чути. Зробили перев’язку. Куля зайшла в ключицю, вийшла через лопатку і пройшла через хребет. Привезли в медпункт, проводимо серцево-легеневу реанімацію. Тут телефонують і повідомляють: є ще один поранений – комвзводу Бардалим. Я ще подумала, ну раз поранення у бік, не страшно, дочекається нас, і все буде добре. А потім дзвонять – він уже двохсотий. На мене напав ступор. І в голові засіла думка: зараз ось-ось стабілізуємо Романа і вирушимо за Олександром… Потім дізналася: снайпер влучив у Бардалима, коли той підхопив ноші з Романом і хотів допомогти їх винести. Ті, хто був поряд із Олександром, навіть одразу не зрозуміли, що в нього влучила куля. Обоє чоловіки загинули. Для мене це ще й болісно через те, що комвзводу Олександр завжди супроводжував мене на позиціях, коли я перевіряла наявність медикаментів, він допомагав під час евакуації, виносив, відтягував кожного свого трьохсотого…

Буквально днями Аніта Немченко стала диспетчером Вінницького обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Із армії звільнилася за станом здоров’я: далися взнаки перемерзання на плацу й під час тренувань. Дівчина дуже хоче повернутися в армію, у 24-ту бригаду, яка стала рідною. Як говорить сама, тепер вона має і теоретичні знання, і інструкторський та бойовий досвід. Проте як це зробити, коли через біль у спині та суглобах не може втримати на руках навіть похресницю, яка важить трохи більше ніж 4 кілограми..?

P.S. Попри три ротації в район проведення АТО/ООС, бойовий медик Аніта Немченко досі не має статусу учасника бойових дій. Уже п’ять разів документи поверталися з приміткою: неповний пакет документів, неправильне написання по батькові тощо…

22
1

Кореспондент АрміяInform
Стежте за нами в Instagram
Life story