Однак, сучасний воїн повинен не тільки знати способи точно «доставити» боєприпаси для ураження техніки чи живої сили противника, а й вміти захиститися від ворожих…
Серед фронтових історій війни на Донбасі особливо запам’яталася одна, що трапилась в новорічну ніч із 31 грудня на 1 січня 2016 року на позиції морських піхотинців у Широкиному.
Знімальна група телеканалу «Інтер» вирішила зняти сюжет із передової про те, як воїни зустрічають Новий рік у бойових умовах. Їхніх вибір упав на морпіхів. Пізно ввечері 31 грудня вони приїхали на командний пункт батальйону морської піхоти. Комбат, підполковник Сергій, визначив місце зйомок – позицію «Борода», що була розташована на лівому фланзі оборони Широкиного. Її особливість полягала в тому, що перебувала вона на стику оборони між двома населеними пунктами − Широкине і Лебединське, а також із півдня прикривала дорогу Новоазовськ – Маріуполь. Опорні та спостережні пункти тут були обладнані в будинках і господарських спорудах на північно-східній околиці села та на 200-300 метрів видавалися вперед від загальної лінії нашої оборони. Звідси з’явилася і назва − «Борода». Тоді селище ще не повністю було під нашим контролем. Південна частина залишалась за українськими військовими, а східна − окупованою російськими найманцями. Мінімальна відстань до найближчої позиції бойовиків у цьому місці доходила до 70 метрів.
Щоб дістатися «Бороди», потрібно було подолати відкриту ділянку місцевості по дорозі, яку окупанти постійно тримали під прицілом. Ледь не щодня тут відбувались бойові зіткнення. Бойовики не тільки обстрілювали наші підрозділи з усіх видів озброєння, включаючи міномети і артилерію, а й робили спроби зайти в розташування морпіхів із флангів, обходячи позицію зліва і справа. Переміщалися вони таємно по розвалинах домівок й уздовж посадок. Ось в таке місце і вирушили в новорічну ніч журналісти «Інтера».
Про те, що це буде зовсім не розважальна поїздка, зрозуміли відразу. Медична «таблетка», яку дав комбат, щоб вивезти знімальну групу на місце, їхала без включених фар, а в деяких місцях накатом із вимкненим двигуном. На вулиці стояв справжній мороз, температура сягала -15 градусів, зрадницьки світив місяць, але дороги через замерзле вікно водій практично не бачив. Як він сказав: «Їду за приладами і по пам’яті». З боку це виглядало так: однією рукою він крутив кермо, а іншою тер по замерзлому склу, намагаючись зробити в ньому невеличку «амбразурку», для кращої видимості. Їхали повільно і довго. Так довго, що коли зупинилися, водій попросив не виходити, а сам, залишивши дверці відкритими, пішов на розвідку, дізнатися, де ми знаходимося. На ходу кинув: «Якщо не повернуся, повертайтеся назад самі …» Коли через пару виснажливих хвилин в отворі дверей з’явилася його голова, всі з полегшенням зітхнули. «Вилазьте хлопці, приїхали!»
Журналісти вивантажилися на узбіччя, намагаючись в непроглядній темряві зорієнтуватися, де знаходяться. Зробити це виявилося неможливо, тому вони зібралися до купи й стали чекати. Машина розвернулася і тихо розчинилася в темряві. Стало якось моторошно. Обтяжливу тишу порушив голос: «Журналісти, ідіть за мною!» Пішли на звук голосу. Провідник морпіх, одягнутий в великого кожуха, тримав у руках кулемет. Він завів усіх у двір двоповерхового цегляного будинку. Відповівши на оклик чатового, зайшли в будинок. Тільки після того, як відкрили двері в кімнату, побачили світло. Там було по-домашньому тепло і затишно. У центрі була залізна піч, в якій яскраво горіли і потріскували дрова, уздовж стін стояли ліжка і дерев’яні тапчани, а посередині приміщення − стіл. Тут сиділи морпіхи і дивилися маленький телевізор. Йшов новорічний концерт.
Для бійців візит знімальної групи став несподіванкою. Журналісти розповіли про мету візиту і стали разом з усіма готуватися до зустрічі Нового року. За сценарієм, родзинкою новорічного дійства мав стати святковий стіл. Участь в приготуванні святкових страв взяли й кореспонденти телеканалу.
Справа в тому, що в складі групи були люди, які вміли не тільки зробити відмінний сюжет, а й приготувати будь-яку святкову страву. Кореспондент «Інтера» Станіслав Кухарчук в минулому кілька років відпрацював шеф-кухарем у київському ресторані, а оператор Вадим Ревун серед своїх колег вважається майстром із приготування дуже смачного плову за ексклюзивним рецептом і кондитерських виробів. У кожне відрядження на фронт він обов’язково приїжджає зі своїм посудом: каструлею, казаном і спеціальним сортом рису. Тому, отримавши добро у командування на зйомку новорічного сюжету, журналісти весь день напередодні 31 грудня провели біля плити. Вадим Ревун готував свій фірмовий афганський плов. Станіслав Кухарчук робив м’ясні страви і випікав торт. Усі ці смачні гостинці вони привезли з собою. Коли приготування були закінчені, бійці зібралися за святковим столом, журналісти почали зйомку. А знімати було що − телевізійники й воїни постаралися на славу. Крім плову і шашлику, на столі були різноманітні салати, риба, курка, мариновані гриби. Командир, сержант-контрактник Роман, із келихом «кока-коли» привітав своїх товаришів і побажав, щоб всі були живі й здорові в Новому році!
Новорічна ніч пройшла напрочуд спокійно. Вранці знімальна група «Інтера» поїхала. А 1 грудня 2016 року о 13.00 годині на телеканалі вийшов прекрасний сюжет про те, як морські піхотинці в селищі Широкине зустрічають Новий рік. Десятки дзвінків від батьків, дружин, дітей, знайомих, які своїми очима побачили рідних на передовій у новорічну ніч. Морпіхам було дуже приємно, що їх не забули і вся країна спостерігає за своїми захисниками. Але, мабуть, сюжет подивилися не тільки вдячні глядачі України. Увечері, першого грудня, почалися такі гарячі «привітання» з того боку, що одразу стало зрозуміло − сюжет «старшим братам» не дуже сподобався. Ще б пак, в якихось 70-ти метрах від їх позицій відбувалося справжнє свято, а вони нічого про це не знали. Причому за деякими ознаками бойовики, мабуть, здогадалися, де проходили новорічні урочистості. Били цілеспрямовано по позиції «Борода». Довелося морським піхотинцем робити «алаверди» і надсилати окупантам відповідні «привітання». Але зіпсувати їм святковий настрій російським найманцям так і не вдалося.
