Країна-агресорка тривалий час намагалася насаджувати нам свою культуру та мову… Навесні 2022 року у відомого українського музиканта, телеведучого та військовослужбовця Миколая Сєрги народилася…
Капітану Олександрові Скибі вже на другий місяць війни його ж підлеглі дали позивний «Арес» — за іменем міфічного бога війни стародавньої Греції. І недаремно — у ДАПі випускник усього-на-всього військової кафедри діяв як досвідчений і талановитий кадровий вояка.
Такі гучні позивні, як легко здогадатись, знічев’я не дають. У батальйоні Скиби, окрім комбата, не було жодного кадрового офіцера. На 100 відсотків увесь підрозділ укомплектували мобілізованими добровольцями, більшість із яких навіть не служили в армії.
Офіцерів бракувало катастрофічно. Тому вже під час бойових дій комбат вимушено призначав взводними найкращих сержантів. Сам Олександр прийшов на посаду заступника командира роти по роботі з особовим складом. Однак із першого дня і до кінця його особистої війни виконував обов`язки ротного.
Роту «кіборгів» Олександра на сто відсотків укомплектували мобілізованими добровольцями, більшість із яких навіть не служили в армії
Скиба — випускник історичного факультету Національного університету імені Тараса Шевченка пішов на війну з крісла першого заступника міського голови Василькова на Київщині. Він мав за плечима тільки військову кафедру. Однак було в ньому щось таке, що спонукало роту слухати ще зовсім молодого чоловіка як сивого батька.
Колишній комбат Олександра підполковник Валерій Курков дає нинішньому капітану запасу таку характеристику:
— Про офіцера перш за все треба судити по його підрозділу. Знаєте, що завжди вражало у восьмій роті? Інші повертались із «м`ясорубки» в аеропорту з яскраво вираженими ознаками бойового стресу, були частково деморалізованими. А хлопці з «вісімки» наче сяяли, майже всі солдати були на психологічному підйомі. Ще одна характерна риса роти — мінімальна кількість втрат при повному і точному виконанні бойових завдань. За весь період боїв вона втратила одного чоловіка вбитим і трьох — пораненими. Командирів рот, рівних «Аресу» за вмінням грамотно організувати бій у складних і динамічних умовах, я не знаю. В ДАПі він фактично самостійно організовував оборону наших позицій, причому завжди успішно. І сержантів — командирів взводів — він навчив нестандартно діяти й думати не гірше за підготовлених кадрових офіцерів…
Один із сержантів роти, Василь Максимів, розказав про деякі з численних військових хитрощів «Ареса».
Ротний вигадав провезти через блокпости бойовиків великокаліберний ДШК і снайперські гвинтівки з гранатометами в дровах, а в мішках із провізією і в чотирьох колесах «Камаза» — солідний боєзапас
— У першу ротацію ми проходили в ДАП через блокпости бойовиків — існував тоді деякий час такий казус після домовленості між нашим командування і «сепарами» про постачання наших підрозділів в аеропорту. Бойовики дозволяли брати із собою тільки автомати з трьома магазинами. А ротний що придумав: ми провезли в дровах великокаліберний ДШК і снайперські гвинтівки з гранатометами, у мішках з провізією і в чотирьох колесах КамАЗу — солідний боєзапас. Кожне колесо з авто ми в летовищі потім ушістьох знімали.
«Дракон», «Їжак», «Кондор»… Це назви позицій, які утримувала рота «Ареса» в районі нового терміналу. Всього їх було дев`ять. Останній пост «Джульєтту» облаштували, коли 9 січня з підвальних комунікацій, як таргани, полізли бойовики-«кадирівці». Хлопці загнали їх назад ручними гранатами й замінували все навкруги.
То був період найважчих для роти боїв. Сепаратисти безперервно атакували з боку старого терміналу і промацували оборону українців з напрямків. Їхня важка артилерія била по новому терміналу з району Спартака, стабільно дошкуляли ворожі снайпери. Найзапекліший бій стався на Різдво, коли сепаратисти танковим вогнем практично знищили дві оборонні позиції роти й спостережний пункт. 11-го січня їхній кочівний танк пострілами зі 100 метрів завалив дві стіни на першому поверсі, оголивши фланги оборони восьмої. Скиба від вибуху снаряду зазнав важкої контузії.
«Ми не домовились з бойовиками про те, щоб в обмін на 4 трупи їхніх „колег“ вони нам дозволили вивезти одного нашого пораненого. Довелось його чотири кілометри виносити на руках»
Тоді, ще живий, легендарний десантний медик Ігор Зінич на позивний «Псих» обколов «Ареса» медпрепаратами. І Олександр ще близько двох тижнів майже без сну керував десятками підлеглих, коригував вогонь у відповідь нашої «арти», кілька разів викликаючи її вогонь фактично на себе. Води в роти було обмаль, її набирали в калюжах з-під корки льоду, знезаражували й пили. Боєзапас хлопці теж економили. Скиба наказав бити тільки по видимих цілях. Бо прямі вогневі зіткнення тривали не менше ніж по кілька годин, а з поповненням боєзапасу були зрозумілі проблеми.
У самого Олександра цікавився, що для нього в той період було найважчим.
— Втрата солдата «Любчика» і поранення хлопців, — відповів капітан, — «Любчика» в нас усі любили й поважали, він загинув під час танкового обстрілу. Другому солдатові, Сані Лимарю, у тих боях вибухом відірвало руку. Він пролежав при мінус 30 морозу з 4-ї ранку й до опівночі. Ми домовлялись із бойовиками про те, щоб в обмін на 4 трупи їхніх «колег» дозволили вивезти пораненого. Але вони не пропустили техніку, тому хлопці 4 кілометри на руках виносили Лимаря до наших. Тіло «Любчика» вивезли пізніше.
Остаточно 8-ма рота виходила з аеропорту в другій половині січня вночі на двох тягачах — партіями по 14 осіб. І кожна партія, пролітаючи дистанцію в кілька кілометрів від летовища до найближчих укриттів, витримувала по 9 хвилин свинцевої зливи. Бо вороги чекали цих моментів і зосереджували на бойових машинах вогонь усіх наявних засобів. А сам Скиба, вивівши підлеглих, ще на тиждень залишився в ДАПі для передачі району оборони наступному командирові українських «кіборгів».
