Інформаційне агентство Міністерства оборони України
UA

«Я знайшла свого загиблого брата завдяки зубам, що залишились вдома»

29 Січня 2020
«Я знайшла свого загиблого брата завдяки зубам, що залишились вдома»

Сьогодні, 29 січня, у Міністерстві оборони на ранковому Церемоніалі вшанували пам’ять захисників України. В цей день з початку війни загинули 19 воїнів… 14 з них віддали своє життя в боях за Вуглегірськ, які тривали  з 28 по 31 січня 2015 року. Після того, як українські військові залишили руїни Донецького аеропорту, саме там розгорілися нові запеклі бої, які стали ще однією трагічною сторінкою в історії України: загинуло 25 наших Героїв  – військовослужбовців Збройних Cил та Національної Гвардії.

Вшанувати пам’ять молодих хлопців прийшли їхні рідні,  військовослужбовці Київського гарнізону та юні ліцеїсти й курсанти. Кореспондент АрміяInform поспілкувалась з родичами загиблих.

– 28 числа він зателефонував старшому братові та повідомив, що його підрозділ відбив першу атаку. Говорив, що не знає, як відбиватимуть другу, бо в живих залишилося всього 30 чоловік… Після нових обстрілів окупантів його і не стало… Бойові товариші розповіли, що танк, у якому був Андрій, виїхав прикривати позиції військових і підірвався… – розповідає сестра  старшого сержанта 13-го окремого мотопіхотного батальйону Андрія Мельника.

Упродовж  п’яти місяців бійця вважали зниклим безвісти, бо не змогли знайти решток тіла. Хоч рідні до останнього намагались вірити, що Андрій живий, та  через 5 місяців завдяки ДНК-експертизі останки загиблого захисника були ідентифіковані.

Історія з ДНК-експертизами, яких було декілька, стала жахливим випробуванням для всієї родини. Сестра Тетяна розповіла, що якби не вирвані зуби, які Андрій після лікування залишив вдома,  – останню крапку в експертизах так і не поставили б й, можливо, назавжди вважали б Андрія зниклим безвісти. А для сім’ї  немає нічого гіршого, ніж не знати, як помер твій батько чи син, і не заспокоїти його душу, поховавши на кладовищі.

Сьогодні боєць 13-го окремого мотопіхотного батальйону Андрій Мельник спочиває в рідному селі Олександрія, що на Рівненщині, куди приходить його провідувати 12-річна донька…

Ніна Прончук – мати старшого матроса Тараса Прончука, бійця 503-го окремого батальйону морської піхоти. У лютому 2017 року її син загинув від ворожої кулі снайпера під час виконання бойових завдань у Водяному. Про смерть сина мати дізналася від його командира Вадима Сухаревського.

– Тарас був наймолодшим у своєму підрозділі. Йому мало виповнитися 20 років, але так і не виповнилось… ‒ розповідає мати Тараса Ніна Сергіївна.

Його побратими розповіли рідним, як одного разу він врятував життя чотирьом бійцям, вчасно витягнувши їх з окопу.  Запам’ятався  Тарас всім як юний борець за справедливість, тому що завжди був на стороні правди. Поховали героя там, де він народився, – у селі Хотин, що на Рівненщині. Вдома в хлопця залишилася мати та троє молодших братів, для яких він назавжди залишиться прикладом мужності, жертовності й героїзму…

Вічна пам’ять та слава захисникам України!

 

7
1

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас у Facebook
Life story