Країна-агресорка тривалий час намагалася насаджувати нам свою культуру та мову… Навесні 2022 року у відомого українського музиканта, телеведучого та військовослужбовця Миколая Сєрги народилася…
18 лютого 2015-го українські воїни залишили Дебальцеве. Згідно з даними Генштабу, з 15 січня по 18 лютого, 110 військовослужбовців загинуло, 270 були поранені, 7 потрапили у полон і 18 зникли безвісти.
Ірпінчанин Дмитро Чебанов, який повернувся з війни на сході України, впевнений: зберегти йому життя у Дебальцівському «пеклі» допомогли молитва матері, яку вона написала від руки, й дитячі малюнки. Ці обереги він постійно носив під бронежилетом…
«Мамо, ти мене таким виховала. Іншим я вже не буду. Вибач…»
Матері воїнів, які захищають Україну в цій неоголошеній війні, упевнений, всі ви заслуговуєте на особливу шану, повагу лише за те, що ваші сини боронили і захищають досі суверенітет нашої держави… Тільки вам відомо, скільки пережито, скільки ночей не доспано в очікуванні повернення дітей із району АТО. Живими…
Не виняток і мати Дмитра – Ольга Вікторівна Чебанова. Знайомий з нею три роки. Зазвичай основна наша тема для розмови ‒ сини. Обох – її і мого – звати Дмитрами і народилися вони у 1988 році. Для Ольги її син, а виховувала його одна, є гордістю і надією. Здавалося, у нього все складалося так, як і має бути: закінчив школу, потім виш, робота економіста за фахом. В усьому Ольга Вікторівна для сина була прикладом: вчила, передусім, відповідальності за свої слова, вчинки перед людьми і намагатися жити так, аби їй за нього не було соромно перед людьми. Для Дмитра мати є і буде добрим порадником. Здавалося, життя триває. Завдяки старанності у хлопця непогано складалася професійна кар’єра. Як тут не порадіти за сина?
І раптом сталося те, у що і досі важко повірити: неоголошена війна з боку Росії. Дмитро із сумом у серці сприймав події навколо Криму, коли агресор заграбастав півострів, майже без єдиного пострілу… А далі – події на Донбасі. Якось сказав матері: «Поїду в АТО». Перша думка в Ольги Вікторівни була така, що син хоче стати волонтером. Але Дмитро уточнив: саме воювати зі зброєю в руках…
Ця новина шокувала матір: єдиний син, який не те що у Збройних силах не служив, навіть у виші не проходив військової кафедри… А про війну знав хіба що з художніх фільмів. І от забажав добровільно піти на війну… Ось цього материнське серце ніяк не могло зрозуміти. Ятрилася надія – може змінить своє рішення. Ні, не змінив. Слід знати Дмитра. Він не прихильник поспішних рішень. А найріднішій людині, наче вибачаючись, сказав: «Мамо, ти мене таким виховала. Іншим вже не буду. Вибач…»
Фантастична захисна сила маминої молитви
У день від’їзду сина на війну мама передала написану її рукою молитву. Весь рік, що син був на війні, став для Ольги Вікторівни найдовшим у житті. Це була війна на двох. На роботу йшла, наче зомбована. Хоча перебувала весь час у Бучі, але подумки – разом із сином. Щохвилини очікувала його телефонного дзвінка, хоча добре розуміла, не завжди є змога в сина зателефонувати. Вона вставала з молитвою і лягала спати з нею, аби Дмитра і його фронтових побратимів не забрала сліпа смерть… Вона досі не знає, а Дмитро, аби психологічно не травмувати матір, не хоче їй розповідати, що у центрі Дебальцевого, у період з 14 по 18 лютого 2015-го, де він виконував бойове завдання разом із бійцями свого підрозділу, він потрапив під нищівний вогонь ворожої артилерії. Під час одного з обстрілу снаряд розірвався поруч із ним…
Дмитро і нині не може усвідомити, як взагалі він та кілька фронтових побратимів лишилися живими. Напевно, молитва, що дбайливо дала матір, й дитячі малюнки, які стали їм оберегами, мали фантастичну захисну силу. Уважно із Дмитром роздивляємося ці малюнки у нього вдома. Для нього вони – найцінніша реліквія. На одній з таких картинок є телефон.
‒ Обов’язково зателефоную цій дитині, – каже Дмитро, – й подякую за увагу і добрі слова на нашу адресу. Це дорогого варте. Важко словами передати всі ті почуття, коли тримаєш у руках ці дитячі доробки зі щирими побажаннями. Саме вони нас оберігали під час обстрілів, як і віра в те, що вдома чекають найрідніші люди і, передусім, наші дорогі мами.
Удруге матір Дмитро шокував, коли без попередження приїхав із війни. Уранці зайшов додому, і у притаманному йому спокійному тоні сказав:
‒ Ось і я. Вже демобілізувався!
‒ Тобто, незрозуміла мати, ти назавжди повернувся?
‒ Так.
І ось тут Ольга Вікторівна вже не змогла стримати сліз і тих емоцій та почуттів, що у неї накопичилися за рік відсутності сина. Якихось особливих змін у його поведінці, характері не помітила. Він, як завжди, спокійний і врівноважений. І тільки коли по телебаченню показують відеосюжети з війни, Дмитро їх завжди уважно переглядає. Здається, що він думками там, серед побратимів. Напевно, війна ще довго не відпускатиме його… Доти, поки вона іще триває…
А мати і досі не вірить, що її син є учасником бойових дій. Їй є ким пишатися…
Володимир ЕННАНОВ, для АрміяInform, Фото з архіву Д. Чебанова
