Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…
Упродовж двох років в українських ветеранів, які повернулися з АТО/ООС, у рамках проєкту «Ветерани: від діалогу до працевлаштування» була змога пройти низку тренінгів із працевлаштування. Про успіхи в роботі та плани на майбутнє журналіст АрміяInform розпитав голову ГО «Об’єднання жінок і матерів бійців учасників АТО», керівницю проєкту «Ветерани: від діалогу до працевлаштування» Наталію Музику.
— Наталіє, як виникла ідея створення цієї ініціативи?
— На жаль, цьому передував сумний випадок. У Громадській організації «Об’єднання жінок і матерів бійців учасників АТО» кілька років тому працював водієм ветеран АТО — Сергій з позивним «Матрос». Він був дуже щирий, товариський, сумлінний, завжди готовий допомогти. За деякий час стали помічати, що Сергій часто не з’являється на роботу. Бувало, він нас підводив. На жаль, ми не стали розбиратися в ситуації та звільнили його.
Десь за пів року читаю у фейсбуці, що Сергій так і не зміг знайти себе у мирному житті, повернувся на передову до побратимів, де загинув від кулі снайпера. Я довго обмірковувала, чи могла б тоді змінити ситуацію, якби розібралася, що з ним коїться, поставилася не так, як до інших, то може він лишився б живим. Це лягло важким камінцем на плечі. Пізніше, відвідуючи Державну службу зайнятості, побачила там багато таких хлопців, які не могли знайти роботу, не знали, як контактувати з іншими людьми, замикалися в собі. Аби зарадити таким людям, почали розробляти проєкт допомоги військовим, які повернулися з війни, у працевлаштуванні й адаптації до соціального життя.
Пізніше проєкт подали до Міністерства у справах ветеранів та отримали на нього фінансування.
— Підбиваючи підсумки проєкту, скажіть, скільки за два роки там навчалося ветеранів? У чому особливість цієї програми?
— За два роки проєкт «Ветерани: від діалогу до працевлаштування», охопив усі регіони країни та близько тисячу учасників. Якщо у 2018-му працевлаштованих ветеранів у рамках проєкту було 55 %, то торік — майже 80 % тих, хто пройшов тренінги «Сучасні методи пошуку роботи та подальше працевлаштування», отримали роботу.
За 2018-2019 роки найбільше ветеранів працевлаштували у сфері безпеки — 21 %, 18 % — у царині ІТ-технологій, 18 % — у галузі послуг, 16 % — служба за контрактом, обрали робочі спеціальності — 10 %, інші спеціальності — 10 %, відкрили власну справу — 7 %.
За рівнем освіти найбільше шукали роботу ветерани з вищою освітою — 80 %, мали середню освіту — 11 %, професійно-технічну освіту — 9 %.Розпочати все з чистого аркуша та зрозуміти свої цілі у мирному житті ветеранам допомагали тренери Центру соціально-психологічної підтримки «Ресурс», які використовували методику ненасильницького спілкування, а також менеджери «Об’єднання жінок і матерів бійців учасників АТО» й ветерани, які самі пройшли таке навчання та забажали працювати з колишніми побратимами.
Програма проєкту передбачала практичні заняття на відпрацювання основних навичок під час пошуку роботи, проходження співбесіди та періоду адаптації до нових умов, а також теоретичні лекції, які акцентували увагу ветеранів на подоланні травм війни та встановленні контакту з оточенням. Ми давали змогу закріпити отриману інформацію на практиці. Для цього на тренінги запрошували роботодавців, аби ветерани розуміли, що від них очікують та мали змогу знайти роботу до душі.
У тих містах, де тренінги закінчилися, співбесіди з потенційними роботодавцями пройшли близько 400 ексвійськових, частину з яких працевлаштовано, а частина проходять стажування чи перебувають на етапі вибору кращого варіанта роботи.
Підкреслю, що на одне місце під час семінарів претендувало по 2-3 особи. Це доводить, що такий проєкт актуальний для самих ветеранів. Він не лише допоміг людям знайти роботу, а й повноцінно інтегруватися в мирне життя.
— Які складнощі виникали? Чи важко працювати в такому проєкті?
— Все залежало від регіону. Бо насправді ветерани в Донецькій області та у Дніпрі зовсім різні. Хоча це дві сусідні області. Точно так, як і ветерани у Львові й Львівській області. Це зовсім інше ставлення до влади, до роботи, до працевлаштування. У них різні очікування.
— У чому це полягає?
— Приміром, Донецька область. У ветеранів тут є бажання щось реформувати, кудись іти. Але бракує такого ж бажання у місцевої влади. Там діють ще почасти старі, радянські підходи. І якщо проштовхувати якісь зміни, проєкти, конкурси, то проходять лише «свої». Тобто відкрито, але за несправедливими правилами. Приміром, конкурс Громадського бюджету. Не важливо, який бюджет у твоєму проєкті. Важливо те, скільки голосів ти набереш. До прикладу, ветеран, який хоче відкрити невелику кімнату з послугами масажу, та лікарня зі своїм великим проєктом, приміром у 900 тисяч гривень — це зовсім різні умови конкуренції. Лікарня з легкістю набере велику кількість голосів, коли проголосують за її проєкт, а ветеран із бюджетом у 50 тисяч гривень узагалі може не пройти. І це тільки один приклад.
У ветеранів зі свого боку є образа, а з іншого — вони нічого не змінюють, а здебільшого виїжджають звідти. І програм для ветеранів у тому регіоні набагато менше, ніж в інших. Тому відкривати власну справу вони не дуже схильні, адже не факт, що буде підтримка від населення. Це одна з найскладніших областей.
— І що цьому причина?
— Головними чинниками, які стали на заваді працевлаштуванню, я б назвала зневіру у можливість мати успішну роботу — це 35 % безробітних, 25 % — упереджене ставлення роботодавців до працівників-ветеранів, 14 % — брак роботи за фахом, 11 % — низька оплата праці, 9 % — відсутність досвіду, 6 % — невміння презентувати себе.
Загалом є ще одна проблема, і ми про неї багато говорили — на жаль, більшість ветеранів не стають на облік у центрах зайнятості.
Відповідно до даних Київського облвійськкомату, працевлаштовуються 40 % ветеранів. Це офіційна статистика в регіоні. А з досвіду проєкту така статистика спостерігається по всій Україні. 60 % ветеранів просто не доходять до центрів зайнятості.
Ця проблема лежить у двох площинах. Перша — сам ветеран. Ми працювали з такими людьми, з їхніми очікуваннями, адже вони можуть бути дещо вищими від можливостей роботодавця. І самооцінка ветерана часто є занизькою. І тому вони мають дві полярні позиції: «я нікому не потрібен, мене нікуди не візьмуть, можна нікуди не йти, я й так знаю». Або упевненість, що він дуже «класний фахівець», який хоче зарплату 20–40 тис. грн і не йде до Центру зайнятості, аби скласти резюме, не хоче нічого шукати, бо, мовляв, такої роботи для нього ще немає.
А з боку роботодавців проблема ширша і стосується суспільства взагалі. Це сформований негативний стереотип ветерана: нібито це якісь алко- наркозалежні чи неконтрольовані агресивні особи. І роботодавці не розуміють, що відбувається, і що очікувати від цієї людини. Що впливає на їхнє сприйняття.
— Чи зверталися до нового керівництва Мінветеранів із цим питанням?
— Попри те, що проєкт фінансований Міністерством у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб, запитів на подальшу співпрацю чи використання нашого досвіду не надходило. Маємо дворічний проєкт, вибірку у тисячу ветеранів, купу гарних кейсів, напрацювання, але, по суті, з нами працює лише Міноборони. Гарні стосунки у нас склалися з Державною службою зайнятості. У Службі зайнятості запроваджені посади спеціалізованих кар’єрних радників, які працюють із вразливими категоріями населення — ветеранами, сім’ями загиблих.
— Скільки ветеранів під час проєкту за допомогою спеціалізованих кар’єрних радників уже знайшли роботу і влаштували своє життя?
— Спеціалізовані кар’єрні радники тільки почали працювати, тому нині важко говорити про результати. З грудня 2019 року спеціалізований кар’єрний радник працює в Житомирському обласному центрі зайнятості.
Також у Державній службі зайнятості є онлайн-додаток з навчання, який ми також активно використовуємо. На цю послугу існує великий попит. Тому що 80 % ветеранів, які приходять з військової служби, не хочуть продовжувати ту справу, якою займалися раніше. Хочуть щось нове. І за допомогою таких семінарів можуть визначитися: це буде власна справа чи щось інше. І нині набагато простіше пройти перекваліфікацію, ніж раніше.
— Як складаються стосунки з потенційними роботодавцями. Чи зацікавлені вони запрошувати на роботу ветеранів?
— На жаль, це складне питання. Це бізнес, і ми не можемо примусити взяти на роботу працівника тільки тому, що він ветеран. Є соціально відповідальні, лояльні керівники, вони йдуть на контакт. Більшість із них ми знайшли за допомогою сайта Work.ua, який перший відгукнувся на наш заклик, підхопив ідею й упродовж року рекламував проєкт «Працевлаштуй ветерана». Керівники приходили на наші семінари, розповідали про себе і підприємство. І це спрацьовувало.
У нашому суспільстві дещо упереджене ставлення до ветеранів. Неабияку роль тут відіграють медіа, які в яскравих кольорах висвітлюють те, що хтось підірвався гранатою чи погрожував ножем. І мало інформації про тих ветеранів, які гідно працевлаштувалися, облаштували життя, є прикладом для наслідування. І за два роки через проєкт пройшло 212 роботодавців.
— Може, слід активніше працювати з територіальними громадами, місцевими адміністраціями? Адже влада теж має бути зацікавлена в тім, щоб колишні захисники були працевлаштовані, займалися власним життям, а не створювали маргінальне середовище.
— Так, краще мати працівника-ветерана як гарний приклад, яким можна пишатися. Це розв’язало б проблему на місцях. Але однак це повинен хтось робити системно, виписати проєкт, донести до адміністрацій і працювати у цьому напрямі не один рік. Наразі триває реформа децентралізації. І було б чудово залучати їх до цього процесу.
— Чи приходять на ваші заняття жінки, які брали участь в АТО/ООС?
— Дуже мало. У жінок адаптація проходить легше. Повертаючись з війни додому, вони занурюються у буденне життя — сім’я, робота. Також є інший мотиватор — діти. Тобто є заради кого себе перебороти. Вони не випадають із суспільства, знаходять різні шляхи реабілітації. Шлях чоловіка — інший. Сьогодні у сім’ях ветеранів багато розлучень. Коли ветеран не проходить соціальну адаптацію, реабілітацію, то виходить на замкнене коло, відривається від соціуму, замикається у колі своїх побратимів або щось інше.
— Які кроки слід зробити зацікавленим сторонам, щоб розв’язати проблему соціальної адаптації ветеранів?
— Потрібно не боротися з наслідками, а з початку проводити відповідну роботу серед військових, які тільки йдуть за контрактом на військову службу та повернулися з фронту — супроводжувати від початку кар’єри до її закінчення.
Для цього варто запровадити посаду спеціалізованого кар’єрного радника у ЗС України. Відповідні пропозиції ми подали до Міноборони. Нині очікуємо на зустріч із Міністром оборони Андрієм Загороднюком, щоб розповісти йому про свої плани. Доцільно було б організувати таку зустріч за круглим столом, куди запросити всі зацікавлені сторони та напрацювати спільні кроки.
Встановлено та повідомлено про підозру 540 представникам рф, з яких 24 у порядку очного провадження. Отримали вироки 102 особи.
На прикордонних територіях та у населених пунктах Сумської області було зафіксовано 167 вибухів.
Скеровано до суду обвинувальний акт стосовно підрядника за фактом заволодіння понад 350 тисяч гривень бюджетних коштів в умовах воєнного стану.
Перші поховання на Національному військовому меморіальному кладовищі можуть відбутися наприкінці літа – на початку осені цього року.
У своєму зверненні 28 березня Володимир Зеленський торкнувся ролі росії в дестабілізації ситуації по всьому світу.
Противник не полишає спроб атакувати наші позиції на Бахмутському напрямку в районі Часового Яру, однак суттєвих успіхів не має.
Захищаємо світ
Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…