Інформаційне агентство Міністерства оборони України
UA

Коти й собаки в окопах: кому “антидепресант”, кому проблема

30 Січня 2020
Коти й собаки в окопах: кому “антидепресант”, кому проблема

Не варто відокремлювати проблему домашніх тварин на війні від загальної проблеми безпритульних тварин у країні, вважають зоозахисники.

За 6 років війни українські військові та волонтери вивезли з території бойових дій сотні безпритульних, покинутих або народжених уже під час війни тварин. Порахувати точну кількість як вивезених, так і тих, які залишаються на лінії розмежування, неможливо. Відомо лише, що їх стає все більше. Військові називають котів і собак «бойовими побратимами», «антидепресантами», «рятівниками», але визнають, що вивезти абсолютно всіх з-під обстрілів неможливо.

«Новинарня» спробувала розібратися, чи варто відокремлювати проблему безпритульних тварин у зоні проведення ООС від загальнодержавної, чи варто вивозити тварин з передової і як можна посприяти у цій ситуації.

Притулок для собак. Зона АТО

З початком війни в Україні багато людей, які залишали свої домівки через обстріли, не могли або не хотіли забирати домашніх тварин. Такі тварини дичавіли, а кому щастило більше – потрапляли до військових, де часом знаходили нових господарів. Багато з них вмирали від туги й обстрілів.

У 2014 році Любов Григор’єва вивезла з-під обстрілів у Донецьку та Ясинуватій 25 собак і п’ятьох котів. З тваринами жінка оселилась в селищі Очеретино, за 5 км від Авдіївки. Вона була однією з тих місцевих мешканців, які не могли залишити чотирилапих напризволяще.

Любов самотужки доглядає за тваринами. Зараз жінці 68 років, і в неї різко погіршилося здоров’я. Тому, спілкуючись телефоном, вона дякує, що хоч зрідка хтось намагається допомогти її притулку, але наголошує: єдине її бажання – прилаштувати собак і котів у люблячі руки.

«Ми вдячні за будь-яку допомогу, за корм. Але найкраще було б, якби тварин забрали звідси. За п’ять років їх стало дещо більше. Когось підкинули, хтось тут народився. Я розумію, що потрібно стерилізувати, але в зоні бойових дій з ветеринарами дещо складно. Собак і котів так само обстрілювали, як і людей», – розповіла Любов Григор’єва «Новинарні».

За її словами, сусіди в селищі не всі з розумінням ставляться до притулку, собак навіть труїли. Деякі люди агресивні – нападають на тварин. Але пройти повз безпритульних собак чи котів жінка не може. Зараз у її господарстві 31 пес і сім котів. Протягом минулого року 16 собачок і чотири кицьки поїхали додому в люблячі сім’ї.

«Якось їхала з магазину і помітила цуценят – маленьких, без мами. А на вулиці холодно. Ну як я проїду повз? Серце крається, повернулася, забрала», – розповіла жінка.

На сторінці притулку у фейсбуці можна знайти контакти Любові, щоб дізнатися про актуальні потреби її підопічних, та реквізити для допомоги. А ще – переглянути фотографії тварин. Раптом хтось з них припаде вам до душі.

«Прийшов, як до себе додому, одразу на кухню.
Тепер – бойова одиниця»

Днями волонтер і фотограф Ірина Семеняка їздила навідати наших військових на Донеччину і привезла звідти кілька історій та фотографій місцевих тварин. Вона поспілкувалася з армійцями про те, чому вони вважають чотирилапих своїми бойовими побратимами. І чи готові вони прилаштувати тварин у нові відповідальні родини.

Історію появи Цитрамона в екіпажі Battle for life розповіла парамедик Оксана:

«Він сам до нас прийшов улітку. Наче до себе додому, одразу на кухню. Був невеликий, худий, якийсь короткий, а голова велика. Трохи обідраний та занедбаний. Ми його погодували, і він заховався на складі. Спав три доби, тільки вночі виходив поїсти. Просився в туалет на вулицю, а потім знову ховався на кухні або на складі. Тепер Цитрамон – головний в лікарні. Ми йому купуємо препарати від глистів, бліх вивели. Бойова одиниця».

Ще одного рудого кота в іншій бригаді назвали Трампом.

«Трамп – тому, що рудий. І приперся він до нас із поля саме в ті дні, коли через Зеленського Трампу імпічмент почали оголошувати. Нагодували, обігріли, мишей ловить, в туалет проситься.

ЯКЩО НАДЗЮРИТЬ У БЕРЦІ – БУДЕ ІМПІЧМЕНТ.

Якось так, нічого героїчного», – розповідають військові, приховуючи любов до кота.

Схожі історії і про кицьку Шмигу, яку також вважають талісманом, та про чотирьох кошенят з Авдіївки.

На одній з ротацій хлопці принесли кицьку. Вона народила кошенят – і зникла. А малі залишилися. Тепер кошеня-дівчинку військові хочуть віддати в люблячі руки, а троє «хлопчиків» дуже прив’язані до військових.

Коти стали членами команди і нагадують бійцям про домашній затишок, допомагають відновити сили, розповідають військові.

Інший випадок – до військовослужбовців прибилася безпородна собака, яку назвали Дар’я Сергіївна. Або просто Сергіївна. Воїни розповідають, що вона має дивну звичку не лише їсти армійський харч, а й відпрацьовувати його.

«Не описати словами, треба бачити, як Сергіївна займає місце поруч з кінологами та службовими собаками і прямує на КПВВ. Там тримається поряд, уважно вдивляючись у тих, хто не в “пікселі”», – розповідає начальник пресслужби в Донецькому прикордонному загоні Валерія Капиленко.

Армійці по можливості допомагають і цивільним притулкам для тварин. Наприклад, 3-й окремий полк спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго вирішив віддячити чотирилапим за те, що вони неодноразово відчували небезпеку і рятували від ворожого артобстрілу – передав представникам організації із захисту тварин «БІМ» 40 ящиків з-під боєприпасів. Їх використають для облаштування нових будиночків для тварин, щоб їм було тепло і затишно.

«Символічно, що колись ці ящики були заповнені боєприпасами, які давали змогу нашим воїнам боронити нас та нашу землю. Тепер настав час послужити їм і в цивільному житті, оберігаючи тварин від різних погодних умов», – кажуть бійці-спецпризначенці у відео.

Чотирилапі друзі

Є сотні історії про те як тварини, відчуваючи небезпеку ворожого артобстрілу чи піхоти, ховались. Тим самим вони підказували коли ховатись в укриття або готуватись до бою, і цим рятували життя нашим військовослужбовцям на лінії фронту. 3-й окремий полк спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго вирішив віддячити вірним чотирилапим друзям, та передав представникам організації з захисту тварин "БІМ" 40 ящиків з-під різного типу боєприпасів. Їх використають для облаштування нових будиночків для тварин, щоб кожній з них було тепло і затишно.Символічно, що колись ці ящики були заповнені боєприпасами, що давали змогу нашим воїнам боронити нас та нашу землю. Тепер настав час послужити їм і в цивільному житті, оберігаючи тварин від різних погодних умов.

Опубліковано 3-й окремий полк СпП імені князя Святослава Хороброго Середа, 27 листопада 2019 р.

Ротація «антидепресантів» 

За словами парамедика-волонтера Світлани Андрійчук, яка в своєму підрозділі намагається контролювати кількість безпритульних тварин і вже не одну прилаштувала до постійних господарів, котів і собак на війні так багато, що всіх не забереш.

«Багато хлопців забирають тварин додому. Вони прив’язуються до них. Але війна триває 6 років, а більшість військових постійно перебувають на ротаціях. Нема кому забирати. Всіх же не позабирають… А тварини розмножуються», – констатує Світлана.

«Одного “антидепресанта” забирають, але замість нього приходить інший. Основне питання і основна проблема – це стерилізація. Я, наприклад, кількох кошенят простерилізувала, то вже на якусь кількість їх у майбутньому буде менше. Але після операцій над ними по кілька днів потрібно сидіти, поки відійдуть. Хлопці цього не робитимуть, у них інші завдання», – додає жінка.

Світлана підтверджує, що коти і собаки для бійців – не лише антидепресанти, а й помічники.

«Тварини фактично рятують. Наприклад, коли в бліндаж заходять щурі – до справи беруться коти. Або в нас була кицька, яка відчувала обстріл до його початку. Заходила в бліндаж за хвилину-півтори, і починала крутитися на одному місці. Є деякі собаки, які також передбачають обстріли. Хлопці прив’язуються до своїх улюбленців. І коли часом тваринок доводиться ховати, плачуть над тими котами… Це на них дуже психологічно впливає», – говорить парамедик.

У зоні бойових дій кошенята часто гинуть, гріючись під машинами та від щурів. Цуцики частіше за все контужені, тому не реагують на гучні звуки й потрапляють під машини.

Загибель тварин – це ще й питання санітарно-епідемічного характеру, адже може обернутися різними інфекціями.

Хворіють і живі.

«Була в нас собака Жулька, на бігля схожа – спала біля пічки, бігала. Але захворіла чумкою. Її ніхто не шукав, а я бігала, дивилася, де вона поділася. Знайшла і 10 днів виходжувала на крапельницях. Потім вона поїхала жити в Фастів, її забрали», – розповідає Світлана.

І пригадує ще одну історію: «Минулого року водій медичної машини взяв собі цуцика, вівчарку. Вона з ним жила, їздила. Але раптом його відкомандирували в інше місце на невизначений період з категоричною умовою – без тварин. Песик, який звик тільки до нього, перелякався, хоч і маленький, але почав огризатися. Не всі зможуть нормально реагувати на таке. Мені довелося няньчитися з ним. Людині і собаці пощастило, що я була на місці й займалася ним».

Варто зважати й на те, що не всі військові люблять тварин і однаково до них ставляться. Проходить ротація – і дехто сприймає те, що в бліндажі живуть коти, позитивно. А декому тварини там зовсім не потрібні.

«Всі чуйні – погратися. А вирішувати якісь питання з доглядом і прилаштуванням – відвертаються», – визнає парамедик Світлана.

За роки ротацій та перебування на фронті вона вивезла із зони проведення ООС та прилаштувала не одну тварину. Але переконалася, що робити це потрібно виключно «на замовлення».

«Наприклад, вивезли якось вагітну кішку. Відповідно, людина, яка її взяла, мала прилаштувати всіх кошенят. А це вже інша проблема. В цивільних містах викинутих тварин теж багато. Інколи мені здається, що якщо бригада турбується про тварин, то їм краще залишатися на війні, ніж потрапляти в цивільні міста. Там вони і на полювання виходять, і пристосованіші», – переконана жінка.

«Зараз ми думаємо наперед: коли війна закінчиться, війська відійдуть, що буде з цими тваринами? Їх ніхто не забере – це надто велика кількість на всіх позиціях. А притулки в країні переповнені. Я не бачу сенсу перетягувати тварин з війни в інші міста. Я ж бачу, як собаки живуть в притулках, то часом думаю, що в нас вони взагалі в “шоколаді”», – зауважує Світлана.

За її словами, питання цуциків значно складніше за котяче. Адже коти на війні можуть полювати і прилаштовуватися. А собаки так не вміють, вони дуже прив’язуються до людей.

Парамедик-волонтер переконана, що навіть по завершенні війни тварини все одно прийдуть туди, де люди. І якщо їх не вбивають, не виганяють і не ображають, їм краще залишатися в тих місцях, до яких вони звикли.

«Необхідні державні програми стерилізації та прилаштування безпритульних тварин»

Із тим, що без конкретного місця прилаштування тварин вивозити з війни не варто, згодна і зоозахисниця та волонтерка Альона Баран. Адже на фронті з тваринами такі самі проблеми, як і в цивільних містах із переповненими  притулками.

«Я б не відокремлювала проблему тварин на війні від загальної проблеми безпритульних тварин в країні. Ми прагнемо жити у світі, де кожна домашня тварина має господаря, ветеринара, необхідні щеплення, щомісячну обробку від паразитів тощо. Усіх тварин, за невеликим винятком, потрібно також стерилізувати. Чи можливі такі умови на війні? Питання риторичне.

Але чи це проблеми лише фронту? Абсолютна більшість тварин у селах не отримують належного догляду та не стерилізовані, що призводить до безконтрольного збільшення популяції бродячих тварин – чи то в зоні ООС, чи то на мирних територіях», – говорить зоозахисниця.

Альона Баран визнає: однозначної і правильної відповіді на запитання, що робити з  безпритульними тваринами в зоні проведення ООС, немає. Але, на її думку, цим повинна опікуватися держава.

«Є волонтери, які самовіддано витрачають свій час та кошти на вирішення цієї проблеми, але вони краплі в океані. Необхідні масштабні державні програми стерилізації та прилаштування безпритульних котів та собак по всій Україні, пропагування відповідального ставлення до домашніх улюбленців, підкріплене кримінальною відповідальністю за недотримання правил утримання, облік тварин», – наполягає волонтерка.

Допоки цього немає, переконана Альона, життя кожного собаки (як на фронті, так і за його межами) залежить від того, чи пощастило йому з людьми навколо, чи дбають вони про нього, лікують і готові забрати з собою у випадку переїзду.

«Тварин з війни запам’ятовуєш, як і військових. І з ними така сама проблема, як і з людьми – вони гинуть чи помирають. Хочеться написати про всіх, щоб прилаштувати – раптом вдасться. Починаєш запитувати як справи у тієї кицьки, чи того собаки, а у відповідь чуєш, що їх уже немає. І це сприймається дуже важко», – говорять волонтери, які часто бувають на фронті.

Часто зооволонтери керуються більше емоціями і переконані, що з-під обстрілів тварин все-таки краще вивозити. Проте у жодному притулку додатковій пащі не зрадіють. Тому найкращий варіант – вивозити тварин у «конкретні руки» і максимально підтримувати контакт із новим власником.

А якщо ви раптом вирішите прихистити тварину з війни – завжди можете написати волонтерам чи військовим, і вони залюбки посприяють у цій добрій справі.

автор: Дар’я Бура
фото: Ірина Семеняка

Читайте нас в Telegram
Публікації