Саме цей бомбардувальник є носієм ракет типу Х-22, якими країна 404 постійно обстрілює Україну. Традиційно, АрміяInform дізналася, як на болотах…
Наш співрозмовник – начальник Військового інституту телекомунікацій та інформатизації (ВІТІ) генерал-майор Євген Степаненко – впродовж двох років бойових дій на Донбасі командував бригадою зв’язку із Семиполок. Разом із підлеглими брав участь у Антитерористичній операції. За успішно виконані завдання з’єднанням Указом Президента України нагороджений Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
«Для нас важливо, аби більше ніхто не дивився на наш інститут, як на привабливу ділянку в центрі столиці»
– Євгене Олександровичу, нині ВІТІ – це відомий «бренд» і синонім якісної освіти. Як відбувається навчання, як зміни у Збройних Силах України торкаються вашого вишу?
Якість отримуваної у наших стінах освіти ніколи не ставили під сумнів. Ми готуємо фахівців зі зв’язку, комп’ютерних технологій, кібербезпеки. І події 2014-го, звісно, внесли корективи у процес їхнього навчання. Це вимагав аналіз бойових дій на Донбасі. Збільшилася практична складова. Багато часу приділяється застосуванню знань у реальній роботі. Інститут трансформується і розвивається, ми постійно рухаємося вперед. Маємо досить потужний науковий потенціал та потужну навчальну складову.
Свого часу в нашому виші були ліквідовані кілька важливих підрозділів. Унаслідок чого інститут залишився без зброї та прилеглої території. Адже земля на столичному Печерську вабить комерційні установи і багато хто хоче отримати ласий шматок у центрі Києва. Ці процеси згубили його суттєву складову саме як військового інституту. До певного часу курсанти не могли сповна опановувати ратне ремесло. Але ми таку спроможність із 2016 року майже відновили. Тому для нас важливо, аби більше ніхто не дивився на наш інститут, як на привабливу ділянку в центрі столиці. Дякувати Богу, керівництво Міноборони, Генерального штабу та країни розуміють значущість вишу і гостро це питання наразі не стоїть.
– Які інновації впроваджуєте в навчальний процес?
Так, ми готуємо хороших зв’язківців, але кожен із них повинен бути ще й військовим професіоналом. І вчимо курсантів на власних прикладах. Багато викладачів є учасниками бойових дій і знають, що слід уміти на війні. Зробимо все, аби наші випускники володіли необхідними знаннями, вміннями і навичками, щоб якісно виконувати покладені завдання. Ситуації в офіцерській службі трапляються різні. Наприклад, в останні дні оборони під Дебальцевим мої підлеглі з бригади – офіцери і солдати польового вузла зв’язку – виконували функції мотопіхотного підрозділу та пліч-о-пліч із піхотинцями стримували атаки і наступ ворога. Військова справа, практика та психологічна підготовка – це ті компоненти, які є одними з основних у навчанні курсантів. Важливо, що ми створили кафедру бойового застосування підрозділів зв’язку.
– Тобто відтепер курсанти інтенсивно займатимуться в полі?
На базі бригади в Семиполках курсанти можуть займатися бойовою підготовкою. Коли її підрозділ виїжджає на бойове злагодження, ми в обов’язковому порядку залучаємо до цього заходу курсантів. Вони проходять весь цикл занять, бачать, як діє комбат, які накази підлеглим віддає командир роти, як виконують завдання взводи. Курсанти займаються тактичною й інженерною підготовкою, водять машини, розгортають станції зв’язку, апаратні. Це не аудиторії, а реальна практична робота, яка знадобиться їм у подальшій службі. Також там дислокується підрозділ забезпечення навчального процесу інституту.
Потрібно давати молоді реалізовувати свої амбіції і давати більше ініціативи підлеглим
– Пане генерале, кадрова проблема чи не найболючіша у війську. Практично всі командири кажуть, що їм бракує офіцерів командної ланки. Чи достатньо у військах фахівців зі зв’язку? Чи укомплектовано виш курсовими офіцерами та начальниками курсів?
«Кадровий голод» у військах – не диво. І офіцерів-зв’язківців теж не вистачає. Це дуже важливе питання. Хоча ми повністю виконуємо державне замовлення і щороку випускаємо велику кількість фахівців для ЗСУ, Національної Гвардії, МВС, СБУ, Держприкордонслужби тощо. Інша справа, що молодь у військах довго не затримується. На то є багато причин: і невисоке грошове забезпечення – не основне. Ось, наприклад, випускник нашого вишу, який є спеціалістом з кібербезпеки або комп’ютерних технологій, отримує призначення в підрозділ зв’язку командиром взводу. За рік командири відправляють молодого офіцера на тримісячні курси командирів мінометних розрахунків, бо їх у частині бракує (і це зрозуміло, йде війна). І так програміст стає мінометником, втрачає інтерес до служби, адже займається не тим, чим повинен за освітою, й звільняється після першого контракту чи навіть раніше. Побачивши таку «перспективу», відраховуються і курсанти випускних курсів. І сума, яку він повинен компенсувати державі за майже п’ять років навчання, не лякає. По перше, вона становить близько 60 тисяч гривень, хоча держава витратила насправді на його навчання в рази більше. По друге, здобувши хороші знання, наші програмісти легко працевлаштовуються у приватних фірмах на зарплатню, більшу в рази. І таких конкретних прикладів чимало. Переконаний: потрібно змінювати старі підходи, слід відмовлятися від «совка» і принципу «я начальник – ти дурак». Потрібно давати молоді реалізовувати свої амбіції. Віддавати більше ініціативи підлеглим. Я це вимагаю від підлеглих офіцерів та викладачів.
Щодо укомплектованості посадами курсових офіцерів (командирів взводів), у нас є з цим проблема. Їх теж не вистачає і тому на начальника курсу іде велике навантаження. Так бути не повинно. Працюємо над тим, щоб до нас приходили люди з інших родів військ. Уявляєте, який багаж знань має офіцер, що командував ротою розвідників у районі АТО! Він може стати прикладом для курсантів і багато чого їх навчити. До того, у нас вже служать і працюють викладачі й науковці, які пройшли східну війну, виходили з оточення, перебували під обстрілами. Для них настав той час, коли треба передавати досвід і виховувати молодь. Курсанти тягнуться до таких людей.
– Як проходив відбір на вступ до вишу торік? Яка категорія молоді стала курсантами?
Серед абітурієнтів традиційно був невеликий відсоток контрактників. Більшість – це випускники шкіл і ліцеїв. На деякі спеціальності на вступі конкурс становив навіть близько десяти осіб на місце. Всі, хто вступив, вибрав професію військового свідомо. І це головне. Щороку правила вступу у нас змінюються. Наприклад, торік ми підняли прохідний бал з математики на фахи, які потребують глибокого знання цього предмету. У 2019-му повністю виконали набір на навчання і додаткового набору у нас не було. Також у нас навчаються і дівчата, які здебільшого обирають спеціальності з комп’ютерних наук та кіберзахисту. Наприклад, якщо дівчина опановуватиме фах «кібербезпека», буде хакером і зможе воювати на відстані за допомогою мереж – це принесе користь для держави. Таким жінкам потрібно аплодувати! У випадку, коли жінка-зв’язківець стає начальником радіорелейної станції, до складу якої входить машина з важким антенно-щогловим пристроєм, вони можуть фізично з обов’язками не впоратись. Треба чітко розуміти, де і на яких посадах зможуть служити дівчата й враховувати це. Хоча варто додати, що торік уперше дівчат набрали на командні спеціальності. Загалом, серед курсантів більше ніж десять відсотків дівчат.
– Які переваги має ваш військовий навчальний заклад?
Це міжвидовий військовий, я би навіть сказав, міжвідомчий виш. Готуємо фахівців інформаційних технологій для всіх видів ЗСУ: Сухопутних військ, Повітряних Сил, ВМС, ДШВ, ССО, підрозділів ГУР МО України, МВС тощо. В Україні нам аналогів немає. Після його закінчення випускник отримує, крім офіцерського звання, і цивільну спеціальність. Це престижно, бо людина зможе комфортно почуватися у війську, і в цивільному житті. Вважаю важливим те, що з року в рік наші курсанти або випускники перемагають у більшості номінацій Національного оборонного хакатону та хакатоні країн НАТО. Так, торік перше місце в комбінованому змаганні виборола команда ВІТІ.
Крім цього, у Полтаві функціонує військовий коледж сержантського складу. Він є структурним підрозділом інституту, що дає базову вищу освіту. Із його стін виходять професійні сержанти для українського війська.
Дякую Євгене Олександровичу, успіхів у вашій роботі.
Довідково:
Генерал-майор Євген Степаненко з 2016 року – начальник Військового інституту телекомунікацій та інформатизації. У 1998-му з відзнакою закінчив Полтавське вище командне училище зв’язку. Офіцерську службу розпочав у 98-й окремій вузловій бригаді Західного оперативного командування (с. Старичі, Львівська область). Пройшов шлях від командира взводу до командира батальйону зв’язку. Був начальником оперативного відділення, начальником штабу військової частини в Гостомелі. З 2012 по 2016 рік очолював бригаду зв’язку – об’єднаний польовий гвардійський вузол зв’язку Генерального штабу ЗСУ (с. Семиполки, Київська область). Учасник бойових дій на сході України. Одружений. Виховує доньку і сина.
