Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Лауреат поетичного конкурсу «Муза в пікселі» харків’янка Ірина Власенко захопилась поезією ще зі школи. Писала про все, на що відгукувалась дівоча душа. Була навіть призеркою різноманітних творчих конкурсів.
‒ Патріотичною лірикою і військовою темою захопилася з часів Майдану, коли зайнялася волонтерською діяльністю, ‒ розповідає Ірина. – Тоді ж познайомилась з Яною Червоною, яка у квітні цього року загинула під Новозванівкою. Возили з нею нашим хлопцям речі першої необхідності. Потім Яна підписала контракт і поїхала на фронт, а я стала відвідувала тренінги й семінари, де готували психологів для наших хлопців.
За словами Ірини, вона й не помітила, як надання психологічної допомоги одному з поранених з позивним «Угрюмий» переросло в кохання. Незабаром учасник боїв за Савур-Могилу Дмитро Галка й Ірина Власенко побралися. Дмитро теж виявився творчою особистістю – разом із відомим українським DJ киянином Анатолієм Тапольським зіграв у спектаклі «Урок ДПЮ». На сцені вони розповідають, чому пішли воювати, як переживали війну та наскільки важко повертатися у звичайне життя.
‒ Пишаюся своїм мужнім коханим чоловіком, ‒ зізнається Ірина. – Тому вся моя армійська поезія присвячується йому.
Я цілую обпечені руки,
До грудей притискаючи їх…
Не було наче тої розлуки
І проклятих воєнних доріг.
І забулися дні ті та ночі
У тривозі за рідне життя.
Поцілую я втомлені очі –
І проблеми підуть в небуття…
Крадькома витираю я сльози –
Вже у серці нема порожнечі.
Ти ще взутий стоїш на порозі
І наплічник береш знов на плечі.
Я за тебе молилась щоночі –
І почув ті Господь молитви.
Обіймаєш мене і шепочеш:
«Більш, кохана, не плач. Я живий…»
А ще лауреат нашого поетичного конкурсу «Муза в пікселі» ‒ резервіст 120-го батальйону територіальної оборони. Ірина переконана, що її досвід психолога в разі необхідності допоможе в реальній бойовій обстановці.
