Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
На 45-му експериментальному механічному заводі, що знаходиться у Вінниці, створено унікальний виріб – перший в Україні аеродромний паливозаправник. Як розповіли журналісту АрміяInform на державному підприємстві, це – унікальний спецавтомобіль для потреб військової авіації, який, втім, може використовувати вся державна й без жодних обмежень, навіть комерційна авіація. Він здатний заправляти пальним будь-які типи літаків і вертольотів, які знаходяться на озброєнні авіації Повітряних Сил, армійської авіації Сухопутних військ, авіації ДСНС та НГУ, Державної прикордонної служби України та інших структур. Навіть боїнги й аеробуси – це його потенційні «клієнти».
– Я працюю на підприємстві ось уже тринадцятий рік, – розповів директор 45-го ЕМЗ Микола Чумак, – і всі ці роки ми зважували, чи подужаємо такий складний високотехнологічний проєкт. І лише минулого року під час чергової розмови з представниками Національної гвардії України, які очолюють службу пального у цій структурі, були конкретно озвучені потреба у такому типі спеціальної техніки та наша готовність взятися за цю роботу. На початку цього року роботи було розпочато, і ось паливозаправник аеродромний ПЗА-20-631228 вже проходить випробування, машина готова.
У конструкторсько-технологічному відділі заводу повідомили, що на сьогоднішній день на озброєнні авіаційних частин знаходяться старі радянські авіаційні паливозаправники ТЗА-7,5 кількох модифікацій та ТЗ-22. Перші випускав завод у російському Тихорєцьку, другі – маріупольський «Азовмаш». Останні машини з конвеєра «Азовмашу» зійшли ще у дев’яностому році, тож можна сміливо сказати, що до вінницького ПЗА-20-631228 в незалежній Україні ніколи не вироблялися аеродромні паливозаправники.
– Виношувалася ця тема протягом останніх двох років, а до практичної реалізації її втілення у життя ми приступили вже у першому кварталі поточного року, – говорить головний конструктор – начальник конструкторсько-технологічного відділу підприємства Олексій Цвігун, один із старійшин заводу та інженер із багаторічним досвідом конструкторської роботи. – Наявні, скажемо прямо, старі аеродромні паливозаправники настільки морально й фізично застаріли, що абсолютно не відповідають сучасним вимогам. Втім, у військах їх досі експлуатують. Ну, а цивільна авіація закуповує сучасну техніку в Бельгії, Німеччині, Італії, Польщі та інших країнах. Тож ми поставили перед собою амбітну мету: створити власний, український аеродромний паливозаправник, який стане конкурентоздатним на ринку подібної спеціальної техніки й зможе замінити радянські зразки, що вже віджили своє.
До завдання, поставленого перед собою, вінницькі інженери й механіки поставилися серйозно. Жодних російських вузлів і агрегатів, жодних комплектуючих виробництва країни-агресора! А це було зробити нелегко, адже десятиліттями завод працював із використанням спочатку радянських, а згодом – і російських деталей та пристроїв. Проте – зробили. Шасі взяли від сучасного МАЗ-631228. Чому не від КрАЗа? Тому, що ця модифікація білоруського МАЗа виявилася кращою й потужнішою. До того ж – відповідає стандартам «Євро-5». Серце заправника – блок видачі пального – закупили у провідного виробника, компанії Alfons Haar із Гамбурга. Це – високотехнологічний сучасний пристрій, один із кращих у своєму класі в світі. Блок ARU С 1200 є повністю автоматизованим, на відміну від аналогічних блоків у радянських заправниках, які й сьогодні ремонтує 45-й ЕМЗ – там вони, звичайно, механічні.
– На заводи, де виробляються заправники на Заході, нас, звісно, ніхто не пустить, – посміхається Олексій Леонідович. – Ну, ви ж розумієте, інтелектуальна власність, конкуренція тощо. Тож доводилося самотужки опановувати абсолютно нове для нас виробництво. Закуповувалися кращі світові зразки різних вузлів та агрегатів, порівнювали, виробляли власні аналоги, які покращували, доопрацьовували – словом, роботи було не просто багато – дуже…
Цистерну з алюмінієвого сплаву вирішили спочатку робити ємністю у 21 куб – 21 тисячу літрів пального. Втім, були побоювання, що задній візок шасі такого навантаження може й не витримати, тож вирішили зупинитися на 20 кубах. І так загальна вага машини вийшла у 32 тонни! Та й двадцяти кубів для роботи аеродромного заправника більш ніж достатньо: це – не сім із половиною чи дванадцять, які більш звичні на наших аеродромах.
Спеціально для виробництва цистерни незвичного, так званого «валізного» типу (переважна більшість цистерн заправників мають форму еліпса) на заводі розробили й виробили стенд для формування й зварювання ємності.
Окрім блоку видачі пального з двома, двадцяти й двадцятип’ятиметровим рукавами для заправки літаків під і над крилом, у паливозаправнику є й блок наповнення пальним із двома 4-метровими рукавами, що під’єднуються до свердловин чи рукавів стаціонарних заправних пунктів або нафтобаз. Цей блок на машині – власного виробництва.
Ну, і решту вузлів і агрегатів машини заводчани зробили самі. Щось – із деталей свого виробництва, для чогось закуповували німецькі, китайські та інші деталі – окрім російських, звичайно.
Сьогодні виробництво ПЗА знаходиться на стадії кінцевих випробувань. Його вже продемонстрували широкому загалу. Побачив машину і замовник. А фахівці, які ознайомилися з ним, переконалися в тому, що за своїми характеристиками ПЗА-20-631228 не поступається кращим зразкам виробництва передових авіаційних держав світу.
Випробування дослідного зразка триватимуть до завершення року, після чого відбудеться передача техніки замовнику. Що ж, парк спецтехніки принаймні однієї з авіаційних частин МВС поповниться справжнім діамантом, залишається сподіватися, що не за горами той день, коли такі новесенькі потужні й надсучасні МАЗи в’їдуть на територію аеродромів військової авіації. Принаймні, фінансування останніх років робить такі сподівання не примарними, а цілком реальними.
