Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Спеціально для своїх читачів АрміяІnform розпитала про це у експрацівника нафтогазовидобувної галузі, який тимчасово змінив профіль професійної діяльності на фах офіцера-артилериста.
Голлівудська кіноіндустрія подає образ нафтовика-буровика як немолодого, але кремезного дядька в будівельному шоломі, засмальцьованому комбезі. Такий із легкістю вправляється із розвідним ключем завважки як спортивна гиря, любить випити, побитися в пабі та вживає в діалогах міцні слівця.
Утім, кіношний образ мало в чому збігається з реальними постатями. Яскравий тому приклад – молодший лейтенант Андрій Юзьків із Прикарпаття. Чоловік у війську вже три місяці. Разом із ще трьома сотнями офіцерів «за призовом» проходить курс підвищення кваліфікації в Міжнародному центрі миротворчості та безпеки Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на Львівщині.
Коли раптово телефонує воєнком…
У 2015-му Андрій завершив навчання в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу. Це основний профільний ВНЗ в Україні, де готують фахівців для роботи у нафтогазовидобувній галузі. Крім того, на місцевій військовій кафедрі «кують» офіцерів запасу за не менш дефіцитною військово-обліковою спеціальністю офіцера служби пального. У військах це той, хто відповідає за кількість «горючки», що попаде в баки техніки, якої якості й чи достатньо її буде у військовій частині, щоби командир не переживав за те, чи виїде бойова техніка виконувати поставлене завдання. Одне слово, дуже відповідальна і необхідна посада.
За розподілом після навчання Андрій потрапив на Харківщину – у Щебелинське відділення бурових робіт бурового управління Укрбургаз філії ДК «Укргазвидобування». До речі, Щебелинське газоконденсатне родовище відкрите у 1950-му. На той момент – одне з найбільших у Європі. Його початкові запаси природного газу становили 650 мільярдів кубометрів, а конденсату — 8,3 мільйонів тонн. Розташоване родовище поблизу Балаклії.
Зі слів Андрія, кар’єру робив планомірно. До того ж, на цьому родовищі він проходив практику ще студентом. Отже, молодий інженер потрапив, як кажуть моряки, у рідну стихію. Робота здебільшого в офісі. З великим обсягом математичних розрахунків. Однак, доводилось потягати й буровий інструмент, виїжджати на буріння свердловин. До слова, один кінцевик буру для пробивання газових свердловин важить майже стільки, скільки гаубичний снаряд. А це понад 30 кілограмів.
Коли восени 2019-го до нього зателефонували з Івано-Франківського військкомату, навіть не здивувався.
– Мобільний телефон міського воєнкома заздалегідь записаний у смартфоні, – говорить він. – І коли зателефонували й нагадали, що я офіцер запасу і маю відслужити 18 місяців за призовом, це не стало новиною. Треба –значить треба! Пішов до керівництва повідомляти: йду до війська.
Армійський шок буває й позитивним…
Єдине, що довелося вибирати у військкоматі – інший профіль служби. Офіцерів служби пального у війську нині вдосталь. Тому із запропонованих на вибір облікових спеціальностей Андрій обрав фах офіцера-артилериста. Пояснює просто: з усіх можливих дотичних до математики й інженерно-технічних спеціальностей, які пропонували, артилерія – найближча, як кажуть, за духом. І коли фінальний вибір засвідчили, буквально за кілька днів молодший лейтенант Андрій Юзьків був у навчальному центрі на Львівщині.
Андрій каже, що вже на початку служби зрозумів: армія може шокувати й по-доброму.
– Дивіться самі, перше – обмундирування. Все, що зараз на мені одягнуто, – дало військо. Повний комплект польового однострою, – каже він. – Докупляти щось своїх коштом не довелося. На складі були всі розміри. Одяг і взуття міцні, хорошої якості. І те, що розповідають про 2014–2015 роки, коли армія не мала навіть одностроїв, нині важко уявити.
До проживання в гуртожитку й орендованого житла за місцем роботи звикати не довелося. Чисто, сухо, тепло: у казарменому корпусі містечка «Гвардійське» на МЦМБ, де розмістили слухачів курсу, вставили пластикові склопакети замість радянських вікон, замінили сантехніку, встановили бойлери, щоб завжди можна було прийняти душ.
Харчування – взагалі окрема тема. Андрій розповідає, що на початку навіть по-хорошому «тролив» колишніх співробітників. У кращих традиціях фудблогерів почав робити фотографії таць з їжею на сніданок, обід і вечерю та надсилати їм. Звісно, військові в Міжнародному центрі миротворчості та безпеки НАСВ давно перейшли на систему харчування за каталогом. І середньостатистичне меню мало чим відрізняється від меню в ресторанах швидкого харчування типу «Пузатої хати». Звісно, все коштом держбюджету: перше, друге на вибір з декількох страв, фрукти, йогурт, випічка. А от тим цивільним за такий же набір треба викласти пару сотень з власної кишені.
Друзі спочатку теж під’юджували: мовляв, пішов з добре оплачуваної роботи. А у газовидобувній галузі досить пристойні зарплати. Однак і це було до першої лейтенантської «получки». Річ у тім, що лейтенанти за призовом, які працювали до моменту відправки у війська, зберігають і робоче місце, і середньомісячну зарплатню за місцем колишньої роботи.
– І от я отримав перше лейтенантське грошове забезпечення, а це близько 12 тисяч гривень. Докинув до тої ж суми середньомісячну зарплатню на підприємстві, то цифра вийшла досить і досить непогана. Жарти з приводу «роботи за їжу», як відрізало, – говорить Андрій.
Професійну посвяту проходив двічі
Зараз ви скажете, що в публікації занадто райдужна картинка. Адже це полігон: де «жесть», де «трешак»?! Є і вони. Розпорядок дня слухача офіцерських курсів підвищення кваліфікації далеко не курортний. На заняття відведено близько 10 годин щодня. І переважна їх більшість – практична. Адже основне завдання курсу – підготувати лейтенантів-призовників до виконання завдань на штатних посадах. Попри те, що служитимуть вони не в бойових частинах, уміти і знати треба чимало.
Однак, Андрій жартує, що служба в умовах полігону – все ж «курорт». Мовляв, у цивільному житті ходив у зал, бігав по 5 км щодня. Тут максимум на пробіжку трикілометрова дистанція, а за спортзал і платити не потрібно. Він саме на території військового містечка. Щоправда, часу для його відвідування не так багато, як хотілось: треба вчитись!
– Розумієте, люди зібрались дорослі. Такі, що чогось у житті вже досягли. З вищою освітою, дисципліновані, кожен із власною мотивацією. Тому сидимо, і у вільний час «ботанимо», бо буде соромно прийти у військову частину і чогось не знати чи не уміти за посадою, – каже він.
До того ж, таким як Андрій, хто вимушено змінив військово-облікову спеціальність на іншу, треба наздоганяти щодо знань тих, хто на військовій кафедрі вивчав артилерійські системи та їх застосування. Загалом це не проблема. У МЦМБ на Львівщині інструкторсько-викладацький склад із бойовим досвідом. Заняття проводять сержанти й офіцери Національної академії сухопутних військ, 184-го Навчального центру, Міжнародного центру миротворчості та безпеки. Крім того, усе дають, як говориться, помацати руками і попрактикуватися. Майбутні молодші лейтенанти вже виконували і практичні стрільби.
– Щиро закохався в гармату МТ-12 «Рапіра». Особливо, коли побачив результати власної стрільби по мішенях, що зображали піхоту, – розповідає Андрій.
З його слів, тоді ж він удруге в житті пройшов професійну посвяту.
– Дуже схоже на посвяту в нафтовики. Тільки тут новоспеченому артилеристові після першого самостійного пострілу як навіднику гармати обличчя мастять сажею від вигорілого пороху, а потім несильно копають іще гарячою гільзою від снаряду по тому місцю, де спина втрачає свою шляхетну назву, – з усмішкою розповідає він. – А в нафтовики нас посвячували ще в студентські роки на практиці на буровій. Принцип майже однаковий: обличчя мастять нафтою-сирцем. Класні відчуття!
До підсумкових іспитів Андрієві лишилося кілька тижнів. Коротка пауза на Різдво та Новий рік: командування вирішило надати молодшим лейтенантам можливість зустріти свята в родинному колі. А далі – двотижневий марафон із заліків. Та й сам розподіл. Молодший лейтенант Андрій Юзьків сподівається, що результати випускних іспитів дозволять претендувати на посаду в одній із навчальних артилерійських військових частин на Львівщині. До служби готується відповідально. Каже, що військова кафедра свого часу дала йому одну важливу і корисну річ: поняття дисципліни й відповідальності за свій сектор роботи. А без цих чеснот навіть 18 місяців гідно відслужити складно.
